Постанова № 61798453, 19.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2016 р. Справа№ 911/75/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Алданової С.О.

Зубець Л.П.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Цирулевська М.В. за дов. б/н від 23.05.2016 р.

від відповідача: Коноваленко Є.О., дов. б/н від 17.03.2016р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія

"Агровей"

на рішення Господарського суду Київської області

від 11.04.2016 року

у справі № 911/75/16 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда-

Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія

"Агровей"

про стягнення 1 265 187, 14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Піраміда-Агро" до Господарського суду Київської області звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" про стягнення 1 265 187,14 грн заборгованості, з яких 340 403,85 грн збитків у зв'язку зі зміною курсу долара США, 198 812,27 грн пені, 452 854,87 грн штрафу, 232 465,50 грн інфляційних втрат та 40 650,65 грн 10% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі № 911/75/16 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда-Агро" 198 812 (сто дев'яносто вісім тисяч вісімсот дванадцять гривень) 27 коп. пені, 232 465 (двісті тридцять дві тисячі чотириста шістдесят п'ять гривень) 50 коп. інфляційних втрат, 40 650 (сорок тисяч шістсот п'ятдесят гривень) 65 коп 10% річних та 7 078 (сім тисяч сімдесят вісім гривень) 93 коп. судового збору, в задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати в частині задоволеного рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі № 911/75/16 та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" від 04.07.2016 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Алданова С.О., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Алданова С.О., Зубець Л.П. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" у справі № 911/75/16 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.08.2016 року.

17.08.2016 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда-Агро" надійшов відзив на апеляційну скаргу по справі № 911/75/16, в якій останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі № 911/75/16 без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 911/75/16 на п'ятнадцять днів, розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.09.2016 р..

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.09.2016 р..

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а скасувати в частині задоволеного рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі № 911/75/16 та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Піраміда-Агро" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" (покупець) укладено договір товарного кредиту № 18, згідно якого продавець зобов'язався передати покупцю у власність товар, відповідно до специфікацій, що є невід'ємною частиною договору (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити такий товар, виходячи із умов договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, асортимент, ціна, вартість та кількість товару визначаються специфікаціями, які складаються на кожну окрему поставку та є невід'ємними частинами даного договору; сумою договору є сума усіх поставок (п.2.2 договору).

Згідно п. 3.1 договору покупець сплачує продавцю кошти за цим договором у розмірі та у строки, передбачені специфікацією на кожну окрему поставку.

Пунктами 7.5, 7.6 договору сторони погодили, що відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Відповідно до п. 10.2, 10.3 договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін; строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.2 договору, та закінчується 31.12.2014.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 13.01.2015 у справі №911/5042/14 задоволено позов ТОВ "Піраміда-Агро", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Піраміда-Агро" 525 919,07 грн основного боргу за договором №18 від 15.04.2014, 11 946,52 грн пені за період з 08.05.2014 по 20.11.2014, 50 317,20 грн штрафу та 4 747,39 грн процентів за період 08.05.2014 по 20.11.2014.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Таким чином, встановлений рішенням Господарського суду Київської області від 13.01.2015 у справі №911/5042/14 обов'язок по сплаті суми боргу у розмірі 525 919,07 грн, з яких, зокрема 503 172,07 грн вартість неоплаченого товару (основний борг) та 22 747,00 грн донарахування вартості товару у зв'язку зі зміною курсу долара США, що в силу приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційним та не потребує доказування, свідчить про обґрунтованість розміру заборгованості відповідача, несплата якої тягне за собою правові наслідки передбачені законом.

Як вбачається з матеріалів справи, погашення основної суми боргу за зазначеним рішенням відбувалось поступово та частинами і остаточно боржник розрахувався лише 23.11.2015, а в заявлених вимогах у справі №911/5042/14 було зазначено період для розрахунку пені та 10% річних з 08.05.2014 по 20.11.2014, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 198 812,27 грн за період з 21.11.2014 по 22.11.2015 на суму боргу 503 172,07 грн, враховуючи поступове часткове погашення суми боргу, 452 854,87 грн штрафу, 340 403,85 грн збитків від зміни курсу долара США, 232 465,50 грн інфляційні втрати за період з 02.11.2014 по 30.07.2015 та 40 650,65 грн 10% річних за період з 21.11.2014 по 22.11.2015, що не були заявлені у справі №911/5042/14.

Судом встановлено, що відповідач оплатив суму боргу, визначену та стягнуту за рішенням суду, у розмірі 180,00 грн 23.06.2015, у розмірі 200 000,00 грн 31.07.2015, у розмірі 70 000,00 грн 05.08.2015, у розмірі 30 000,00 грн 12.08.2015, у розмірі 60 000,00 грн 11.09.2015, у розмірі 50 000,00 грн 15.09.2015, у розмірі 50 000,00 грн 22.09.2015, у розмірі 60 000,00 грн 08.10.2015, у розмірі 67 730,71 грн 16.11.2015 та у розмірі 16 878,04 грн 23.11.2015, що підтверджується виписками по рахунку позивача.

Предметом позову є вимоги про стягнення 340 403,85 грн збитків у зв'язку зі зміною курсу долара США, 198 812,27 грн пені, 452 854,87 грн штрафу, 232 465,50 грн інфляційних втрат та 40 650,65 грн 10% річних.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення 340 403,85 грн збитків у зв'язку зі зміною курсу долара США, позивач зазначає, що неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором є порушенням не тільки умов договору, а й норм чинного законодавства України, та оскільки станом на дату перерахування відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості по основному боргу за договором курс долара США у порівнянні із датами відповідних специфікацій є вищим, у позивача наявне право здійснити нарахування на суму основного боргу у зв'язку з такою зміною курсу.

Суд критично ставиться до зазначених тверджень позивача та вважає, що вимога позивача про відшкодування збитків є необгрунтованою, виходячи з наступного.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст.ст. 224 ГК України, 22 ЦК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі № 2/121-30/118.

При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді курсової різниці в розмірі 340 403,85 грн.

Суд зазначає, що курсова різниця не є збитками в розумінні положень норм Цивільного та Господарського кодексів України, чинним законодавством України передбачені інші способи захисту майнових прав (інтересів), які полягають у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів.

Крім того, слід зазначити, що за статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

При цьому суд зазначає, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни.

Відтак, позивач мав право на стягнення курсової різниці, однак обраний спосіб захисту, а саме шляхом стягнення збитків, є помилково обраним.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим кодексом або іншими законами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідачем суми основного боргу договором та за рішенням Господарського суду Київської області від 13.01.2015 у справі №911/5042/14, позивач просить стягнути з відповідача за період з 21.11.2014 по 22.11.2015 198 812,27 грн пені.

Згідно п. 7.2.1 договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в той період).

Пунктом 7.6 договору сторони погодили, що відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Колегія суддів погоджується вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги в частині стягнення пені в сумі 198 812,27 грн,

Також, у зв'язку з несвоєчасним виконання зобов'язання в частині сплати основного боргу позивачем за період з 02.11.2014 по 30.07.2015 нараховано 232 465,50 грн інфляційних втрат та за період з 21.11.2014 по 22.11.2015 нараховано 40 650,65 грн 10% річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.2.2 договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10% річних від простроченої суми (у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України)

Враховуючи положення вищезазначених норм, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 10 % річних, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку інфляційних втрат та 10 % річних та п. 7.2.2 договору, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 10 % річних, нарахованих за зазначені позивачем періоди складає 232 465,50 грн інфляційних втрат та 40 650,65 грн 10 % річних.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 452 854,87 грн штрафу за несвоєчасну оплату товару.

Відповідно до п. 7.4 договору за грубе порушення умов договору або невиконання його умов, як-то: порушення строків виконання зобов'язання тощо, покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 10% від вартості товарів, по яких допущено прострочення виконання.

Згідно п. 7.8 договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 100% від суми неоплаченої поставки.

Судом, встановлено, що за своєю правовою природою штраф у розмірі 10% зазначений в п.7.4 договору та штраф у розмірі 100% зазначений в п.7.8 договору є видом відповідальності за одне і те саме правопорушення.

При цьому в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Київської області від 13.01.2015 у справі № 911/5042/14 було стягнуто з відповідача штраф у розмірі 10%, заявлений в позовних вимогах ТОВ "Піраміда-Агро".

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 452 854,87 грн штрафу (100% х 503 172,07 - 10% х 503 172,07) є безпідставною та необґрунтованою.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016р. у справі № 911/75/16 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016р. у справі № 911/75/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/75/16 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді С.О. Алданова

Л.П. Зубець