Рішення № 61798357, 03.10.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 жовтня 2016 р. Справа № 918/613/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс"

про стягнення в сумі 29 692 грн. 62 коп.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс" про стягнення штрафів в розмірі 29 692,62 грн., з яких 9 692,62 грн. штраф за прострочення виконання зобов'язання та 20 000,00 грн. штраф згідно п. 1.11 підписаної між сторонами транспортної заявки.

Ухвалою суду від 19 липня 2016 року судом порушено провадження у справі №918/613/16, розгляд справи призначено до слухання на 01 серпня 2016 року.

Ухвалою суду від 01 серпня 2016 року розгляд справи відкладено на 15 серпня 2016 року.

09 серпня 2016 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнає, та зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Відповідач зазначає, що згідно положень вказаної конвенції за прострочення виконання зобов'язання передбачена відповідальність у вигляді стягнення понесених збитків, відступлення від положень конвенції забороняється, а умови договору щодо стягнення штрафу відступають від положень конвенції відтак є недійсними.

Ухвалою суду від 10 серпня 2016 року відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс" у прийнятті зустрічної позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція" про стягнення боргу.

Ухвалою суду від 15 серпня 2016 року розгляд справи відкладено на 29 серпня 2016 року.

Ухвалою суду від 29 серпня 2016 року розгляд справи відкладено на 20 вересня 2016 року.

07 вересня 2016 року відповідачем подано додаткові пояснення до відзиву.

12 вересня 2016 року позивачем подано пояснення на відзив відповідача, відповідно до змісту яких позивач підтримав позов.

16 вересня 2016 року відповідачем подано до суду заперечення з приводу пояснень позивача від 05 вересня 2016 року.

Ухвалою суду від 20 вересня 2016 року продовжено строк розгляду спору у справі на 15 днів, розгляд справи відкладено на 03 жовтня 2016 року.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду справи по суті та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, які подані учасниками судового процесу, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарським судом встановлено наступне.

19 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія-Транс-Сервіс" (перевізник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Експедиція" (експедитор, позивач) було укладено генеральний (довгостроковий) договір на транспортно - експедиційні послуги №213 (надалі договір), відповідно до предмету якого експедитор за дорученням вантажовідправника/вантажоотримувача (надалі-клієнт) зобов'язується організувати надання перевізником транспортно-експедиційних послуг з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом (пункт 1.1. договору).

Конкретні умови кожного замовлення зазначаються в заявці експедитора і узгоджуються з перевізником (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 1.3. договору узгодженою (підтвердженою) вважається заявка, підписана керівниками або уповноваженими довіреністю представниками сторін, і скріплена печатками або штампами сторін. Заявка обов'язкова для виконання сторонами і є невід'ємною частиною цього договору. Сторони встановили, що подача та підтвердження належним чином посвідчених заявок на перевезення вантажів може здійснюватись телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У разі відмови від підтвердженої заявки сторона зобов'язується письмово повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за 48 годин до дати завантаження при міжнародних перевезеннях або 24 години при внутрішніх перевезеннях.

З пункту 1.11. укладеної між сторонами заявки №11 від 26 червня 2016 року вбачається та сторони погодили, що всі питання щодо перевезення вирішувати з менеджером позивача. Штраф за вихід на клієнта 20 000,00 грн..

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що в порушення умов заявки ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" зверталась до компанії вантажовідправника, котра є клієнтом ТОВ "Орлан-Транс-Сервіс", з пропозицією на пряму заключити договір перевезення з ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс", в якості доказів вказаних обставин позивач посилається зокрема на лист №04/07/16 від 04 липня 2016 року.

Відтак, позивач вважає що відповідачем порушено пункт 1.11. заявки №11 від 23 червня 2016 року, та просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн. штрафу.

04 липня 2016 року позивачем направлено відповідачу претензію про сплату штрафу в сумі 20 000,00 грн..

Разом з тим позивач зазначає, що згідно умов транспортної заявки №11 від 26 червня 2016 року, вантаж мав бути доставлений до м. Кіровоград 29 червня 2016 року, проте вантаж було доставлено лише 06 липня 2016 року.

За порушення пункту 4.5. договору позивач нарахував відповідачу 9 692,62 грн. штрафу за порушення строків доставки вантажу.

Відповідно до пункту 4.5. договору у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження (відповідно до погодженої заявки), за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі що становить гривневий еквівалент 50 EURO за кожну добу запізнення (при міжнародних перевезеннях.)

Згідно із ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Стаття 923 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу, а саме, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

У відповідності до ст.925 ЦК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Щодо обґрунтування вимог позивача про стягнення саме штрафних санкцій за протермінування доставки вантажу (порушення пункту 4.5. договору), та порушення пункту 1.11. заявки суд зазначає наступне.

Згідно заявки №11 від 23 червня 2016 року передбачено, що строк доставки (прибутя) сторони погодили 29 червня 2016 року, проте з наявної в матеріалах справи транспортної накладної вбачається що вантаж було доставлено до місця призначення 06 липня 2016 року, тобто з простроченням строку. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з претензією про сплату нарахованого штрафу в сумі 9 692,62 грн..

Також, як зазначено вище, з пункту 1.11. укладеної між сторонами заявки №11 від 26 червня 2016 року вбачається та сторони погодили, що всі питання щодо перевезення вирішувати з менеджером позивача. Штраф за вихід на клієнта 20 000,00 грн..

Разом з тим в матеріалах справи міститься лист ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс" до компанії John Deere International GmbH №04/07/16 від 04 липня 2016 року, за змістом якого відповідач просить компанію John Deere International GmbH перезаключити договір на перевезення вантажу безпосередньо з ТОВ "Вікторія-Транс-Сервіс".

У своїх поясненнях відповідач заперечує наявність вказаного листа, проте будь-яких клопотань про призначення експертизи відтиску печатки та підпису особи, що підписала вказаний лист відповідачем не заявлено.

Ухвалою суду від 20 вересня 2016 року зобов'язано позивача надати для огляду оригінал листа №04/07/16 від 04 липня 2016 року.

Вимог ухвали суду позивач не виконав, а надав лише завірену копію вказаного листа.

Враховуючи ті обставини що матеріали справи містять належним чином завірену копію вказаного листа, а відповідачем не заявлено клопотання про призначення експертизи суд приймає вказаний доказ.

Разом з тим щодо підстав стягнення штрафу за вихід на клієнта в сумі 20 000,00 грн. та 9 692,62 грн. штрафу за прострочення зобовязання суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України, та згідно зі статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" укладені і належним чином ратифіковані вони становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Законом України від 01.08.2006р. "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві з таким застереженням: "Відповідно до п.1 ст.48 Конвенції Україна не вважає себе зобов'язаною статтею 47 цієї Конвенції".

Відповідно до ст.1 п.1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р., Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Зважаючи на обставини справи, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956р..

Так, пунктом 6.1. договору передбачено зокрема, що при виконанні міжнародних перевезень за цим договором використовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах 1956 року.

Згідно із статтею 12 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній. Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13; з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.

У відповідності до статті 13 пункту 1 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув після закінчення терміну, передбаченого в статті 19, одержувач може від свого імені пред'явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення.

Стаття 19 Конвенції передбачає, що вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

В матеріалах справи відсутні докази пред'явлення позивачем на адресу відповідача вимог, основаних на праві, що витікає з договору перевезення в порядку ст.13 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.

У відповідності до положень статей 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 313 Господарського кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.

Стаття 315 Господарського кодексу України передбачає порядок вирішення спорів щодо перевезень, а саме, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

У відповідності до статті 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, у випадку прострочення доставки, якщо позивач доведе, що прострочення завдало збитку, перевізник компенсує такий збиток, який не може перевищувати плату за перевезення.

Статтею 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р. передбачено порядок подання претензій і позовів, зокрема, прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача. При обчисленні термінів, що передбачені цією статтею, відповідно день видачі вантажу, день перевірки, або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до терміну не зараховується. Перевізник та одержувач надають один одному всі належні умови для здійснення необхідних обстежень та перевірок.

Відповідно до ст.41 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, будь-яка умова, яка прямо чи опосередковано відступає від положень цієї Конвенції, є недійсною. Недійсність такої умови не спричиняє недійсність інших умов договору.

У відповідності до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, передбачено виключно відшкодування збитку у випадку прострочення доставки, якщо позивач доведе, що прострочення завдало збитку; стягнення ж штрафних санкцій за прострочення строків доставки товару чи штрафу за вихід на клієнта Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів не передбачено.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частина друга статті 623 ЦК України).

Зі змісту положень роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 року № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" вбачається, що правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вина.

У своєму позові позивач зокрема посилається на положення статті 224 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При цьому, позивачем документально не доведено спричинення йому збитків та не наведено складових елементів останніх, при цьому позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 29 692,62 грн. суперечать положенням статті 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, а відтак з врахуванням положень ст. 41 Конвенції до задоволення не підлягають.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, а відтак в суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача штрафів в розмірі 29 692,62 грн., з яких 9 692,62 грн. штраф за прострочення виконання зобов'язання та 20 000,00 грн. штраф згідно п. 1.11 підписаної між сторонами транспортної заявки.

В силу статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

повне рішення складено 05 жовтня 2016 року

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 30;)

3 - відповідачу рекомендованим (33003, м. Рівне, вул. Гагаріна, 39, оф. 20).