Ухвала суду № 61795144, 20.09.2016, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1710/16-к

У Х В А Л А

20 вересня 2016 року Залізничний районний суд м. Львова в складі: головуючої судді Румілової Н.М., при секретарі Гули М.І. , за участю прокурора Ільницького Р.І., захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч.2 ст.186 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор в судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжних заходів, обраних відносно обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , посилаючись при цьому на те, що ризики ухилення обвинувачених від суду не усунуті, строк тримання їх під вартою спливає 25 вересня 2016 року, а подальший розгляд справи відкладається.

Захисники обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, просили змінити міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_4пітримали клопотання своїх захисників , просили змінити міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, при цьому обвинувачений ОСОБА_6 послався на народження в нього дитини.

Заслухавши учасників розгляду клопотання, оглянувши матеріали клопотання, суд вважає, що у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 слід відмовити та застосувати до неї більш м'який запобіжний захід виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Як зазначено у ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Також згідно п. 99 рішення Європейського суду з прав людини «Харченко проти України» від 11 травня 2011 року суд часто констатує порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв'язку з тим, що навіть коли йдеться про тривалі строки тримання під вартою, національні суди часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув'язнення, якщо взагалі роблять це, тоді як згідно з пунктом 3 статті 5 після спливу певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи, а суди зобов'язані обґрунтовувати рішення про продовження тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані.

Порушення вказаних норм у рішеннях Європейського суду констатувалось, як правило, у зв'язку з відсутністю в судових рішеннях щодо продовження тримання особи під вартою аналізу актуальності ризиків, які на початку слідства були підставою для взяття під варту.

Підхід Європейського суду до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою - як протягом досудового розслідування, так і судового розгляду- ґрунтується на презумпції, а саме: з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право на свободу особи.

Європейським судом зазначається, що у всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення у справах «Вранчев проти Сербії» від 23 вересня 2008 року, «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, «Буров проти України» від 17 березня 2011 року, «Цигоній проти України» від 24 листопада 2011 року).

Однак прокурором, суду не надано жодних вагомих доказів, які посвідчують факти можливості нез'явлення обвинувачених за викликом суду. Одного лише зазначення в клопотанні про те, що обвинувачені , знаходячись на волі, можуть переховуватись від органів досудового розслідування або суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та продовжувати займатись злочинною діяльністю, недостатньо. Зазначене повинно підтверджуватись відповідними матеріалами, яких суду, прокурором, не надано та не вказано чітких підстав продовження тримання обвинуваченої під вартою.

Також в ході розгляду клопотання прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, пов'язаним із перешкоджанням здійсненню кримінального провадження у будь-яких формах.

З огляду на наведене, а також враховуючи вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення, тяжкість покарання передбаченого за вчинення вказаних кримінальних правопорушень, вік обвинувачених, наявність в них постійного місця реєстрації та проживання , тривалий строк перебування обвинувачених під вартою, суд вважає, що існують достатні підстави для застосування щодо обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, та саме такий запобіжний захід забезпечить їх належну процесуальну поведінку та може запобігти ризикам, пов'язаним із перешкоджанням здійсненню кримінального провадження у будь-яких формах та буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченій покладених на неї обов'язків.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 184, 196, 197, 199, 315 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання про продовження застосування щодо ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у виді тримання під вартою відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати житло за адресою АДРЕСА_1 цілодобово на два місяці до 19 листопада 2016року.

Звільнити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з під варти в залі суду.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_2, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати житло за адресою АДРЕСА_2 цілодобово на два місяці до 19 листопада 2016року.

Звільнити ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_2, з під варти в залі суду.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати житло за адресою АДРЕСА_3 цілодобово на два місяці до 19 листопада 2016року.

Звільнити ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з під варти в залі суду.

Контроль за виконанням запобіжного заходу покласти на прокурора Львівської місцевої прокуратури №2 Прокоповича А.Л.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Н.М.Румілова