Рішення № 61791092, 28.09.2016, Миронівський районний суд Київської області

28.09.2016 Єдиний унікальний № 371/792/16-ц

Миронівський районний суд Київської області

ЄУН 371/ 792 /16-ц

Провадження № 2 /371/ 423 /16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Поліщука А.С.,

при секретарі Харченко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

До Миронівського районного суду Київської області із вказаним позовом звернувся представник позивача та просив суд стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 11 801 гривня 42 копійки, яка складається з 1 073 гривень 33 копійок заборгованості за тілом кредиту, 7 389 гривень 93 копійок заборгованості по процентам за користування кредитом, 2 300 гривень заборгованості за пенею та комісією, 500 гривень штрафу (фіксована частина), 538 гривень 16 копійок штрафу (процентна складова).

В обґрунтування позову послався на ті обставини, що 14 квітня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно з яким відповідачу надано кредит у розмірі 1900 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В порушення зобовязань за договором відповідач допустила несплату щомісячних платежів, в звязку з чим позивач зажадав дострокового повернення кредиту з врахуванням відсотків та штрафних санкцій.

В судове засідання представник позивача не зявився, в позовній заяві просив розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не зявилася, через канцелярію суду надала заяву, у якій повідомила що позов не визнає, просить застосувати наслідки позовної давності, справу розглядати у її відсутності.

На підставі ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

В судовому засіданні встановлено, що 14 квітня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку було укладено договір про видачу кредитної картки з кредитним лімітом в розмірі 1900 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Для отримання платіжної картки відповідач заповнила заяву, в якій зазначила персональні дані, підтвердила факт ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг.

Відповідач, підписавши анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, погодилася, що її заява разом з памяткою клієнта, умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами, складають договір про надання банківських послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже за юридичною природою укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 договір є договором приєднання, тобто договором, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до преамбули умов і правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» публічно запропонував невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого опублікував умови та правила надання банківських послуг на своєму веб сайті в мережі Інтернет.

Зі змісту умов та правил надання банківських послуг вбачається, що послугою банку є надання кредиту особі, яка приймає ці умови і правила.

Оскільки кредитний договір є двостороннім правочином, то права й обовязки виникають у кожного контрагента.

Із змісту анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також самих умов та правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, випливає обовязок банку надати відповідачу банківську кредитну картку.

Відповідно до п. 2.1.1.1. умов та правил надання банківських послуг ці умови використання кредитних карт ПАТ КБ ПриватБанку встановлюють правила випуску, обслуговування та використання кредитних карток банку. Дані умови регулюють відносини між банком та клієнтом з випуску та обслуговування карт. Банк випускає клієнту картку на підставі заяви, належним чином заповнену та підписану клієнтом. Випуск карти та відкриття рахунку карти здійснюється в разі прийняття банком позитивного рішення про можливість випуску клієнту картки.

Згідно з п. 2.1.1.2.1. умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку.

Пунктом 2.1.1.2.3. умов та правил надання банківських послуг передбачено, що після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну карту. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Згідно п. 1.1.3.2.3. умов та правил надання банківських послуг банк має право змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобовязаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п. 1.1.3.1.9 Договору. Якщо протягом 7 днів Банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення клієнта.

Відповідно до п. 2.1.1.2.5 умов та правил надання банківських послуг банк має право відмовити клієнту без пояснення причин у видачі або перевипуску карти в разі надання ним у заяві невірної інформації, нестійкого фінансового стану або наявності інших даних, що свідчать про неможливість видачі (перевипускати) карти даній особі.

Вказані норми умов та правил надання банківських послуг підтверджують висновок суду, що для реалізації своїх обовязків за вказаним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобовязаний був видати відповідачу кредитну картку.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 2.1.1.5.5. умов та правил надання банківських послуг клієнт зобовязаний погашати заборгованість по кредиту, відсотках за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п. 2.1.1.5.6. умов та правил надання банківських послуг клієнт зобовязаний у разі невиконання зобовязань за договором, на вимогу банку виконати зобовязання з повернення кредиту (у тому числі прострочених кредитах і овердрафту), оплату винагороди банку.

Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобовязань у цілому або в певній частці у разі невиконання клієнтом своїх боргових та інших зобовязань за цим Договором. Вказане правило, передбачене п. 2.1.1.12.11. умов та правил надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 1.1.7.12. умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк.

Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобовязання передбачені статтею 611 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором.

Відповідач припинила сплачувати кредит, внаслідок чого станом на 30 квітня 2016 року виникла заборгованість по тілу кредиту у розмірі 1073 гривень 33 копійок, 7 389 гривень 93 копійок по процентам за користування кредитом, 2 300 гривень заборгованості за пенею та комісією.

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення - невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 Цивільного кодексу України. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України ).

Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідач належним чином свої зобовязання за кредитним договором не виконує, у позивача виникло право звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Водночас відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами 1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм, умов та правил надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких встановлено позовну давність тривалістю у 50 років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки такі умови не містять підпису позичальника, не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. У самій же заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутні. Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-16цс15.

Судом встановлено, що публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту поза межами строку загальної позовної давності, яка складає три роки, зважаючи на наступне.

Пунктом 2.1.1.12.4 умов та правил надання банківських послуг, строк і порядок погашення по кредиту (кредитний ліміт) по кредитним картам з установленими мінімальними обовязковим платежем а також овердрафту наведено в памяткі/довідці клієнта про умови кредитування.

Довідка про умови кредитування з використанням кредитки, що має назву «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка є в матеріалах справи (а.с. 9-10) не містить строку погашення кредиту (кредитного ліміту).

Позовна заява, а також додатки до неї не містять посилання на строк повернення кредиту.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач повинен довести, що позов поданий в межах строку позовної давності по відношенню до суми заборгованості.

Не зважаючи на вимогу п. 5 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження від 27 липня 2016 року, якою визнано явку представника позивача для дачі пояснень обовязковою, представник позивача в судове засідання не зявився, пояснень щодо строку повернення кредиту не надав, а тому суд позбавлений можливості зясувати це питання.

За таких обставин суд вважає, що трирічний строк позовної давності починає збігати з моменту отримання відповідачем кредиту.

Як видно із розрахунку заборгованості за договором від 14 квітня 2011 року (а.с. 5-7), а саме колонки «сальдо поточної заборгованості за кредитом», станом на 08 липня 2012 року відповідач не мав заборгованості за кредитом. З 08 липня 2012 року по 28 грудня 2012 року позивач отримав кредит в розмірі 1898 гривень 92 копійки. Ця сума в подальшому не збільшувалась, отже трирічний строк позовної давності починає перебіг з 28 грудня 2012 року та закінчується 28 грудня 2015 року.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи наявна заява відповідача стосовно застосування спеціальних строків позовної давності відносно вимог про стягнення штрафу та пені.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1073 гривень 33 копійок (тіла кредиту) задоволенню не підлягає, оскільки подана поза межами строку позовної давності.

Заборгованість відповідача по відсоткам за користування кредитом виникла в межах трирічного строку звернення до суду з позовом про її стягнення, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14 у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи справу, суд повинен звертати особливу увагу на наявність у позовній заяві обставин, передбачених пунктами 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК, а саме виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд відхиляє доводи представника позивача про наявність у відповідача заборгованості за пенею та комісією в розмірі 2300 грн., оскільки ні в позовній заяві, ні в наявних у матеріалах справи не зазначено з чого саме складається вказана сума (який розмір пені, а який розмір комісії, за який період та за які дії чи бездіяльність вони нараховані).

Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості відповідача, а саме колонка «сума комісії та пені» містить відомості про неодноразове нарахування відповідачу чи то комісії чи то пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання, в той час як комісія, відповідно до підпункту б) абзацу другого пункту 2.4 глави 2 розділу II Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 № 255, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 11 липня 2003 року за № 583/7904, це плата за послуги банку.

Тобто комісія та пеня мають різну правову природу, виникають внаслідок різних юридичних фактів, наявність кожного з яких повинно бути окремо доведено в суді.

Таким чином суд позбавлений можливості зрозуміти за що відповідачу нараховано 2300 грн. заборгованості та яка її правова природа.

Суд також відхиляє доводи представника позивача про наявність у відповідача заборгованості по штрафу в розмірі 1038,16 (500 + 538,16), оскільки ні в позовній заяві, ні в наявних у матеріалах справи не зазначено за що саме він нарахований (за які порушення та коли вони сталися).

Позовна заява зводиться лише до цитування пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг та констатації факту наявності такої заборгованості.

Наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості не містить інформації за який період та за які дії чи бездіяльність на відповідача накладено вказану суму штрафу.

У розрахунку заборгованості зазначено, що 1038,16 грн. є «заборгованістю по судовим штрафам» (а.с. 5-7), але у матеріалах справи відсутні докази накладення на відповідача судом будь-яких штрафів.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією в розмірі 2300 грн. та штрафу в розмірі 1038,16 грн. є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 1378 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями № PROM6BС8Z9 від 16 червня 2016 року.

Вказані понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача на його користь.

На підставі викладеного, ст. ст. 207, 258, 259, 267, 526, 527, 530, 610 - 612, 629, 634, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57 - 60, 61, 64, 88, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 292, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (р/р 29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2011 року в розмірі 7360 (сім тисяч триста шістдесят) гривень 96 (девяносто шість) копійок, яка складається із 7360 гривень 96 копійок заборгованості по процентам за користування кредитом.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (р/р 29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

5.Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

6.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис ОСОБА_2

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя А.С. Поліщук