Ухвала суду № 61790138, 22.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2016 року м. Київ К/800/19610/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Вербицької О.В.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015

у справі № 804/615/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «ХЛІБ»

до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання недійсним, протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ХЛІБ» (далі по тексту - позивач, ПАТ «ХЛІБ») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Дніпропетровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про визнання недійсним, протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2013 №0002331501.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань здійснення експорту товару не власного виробництва за лютий-квітень 2013 року, за результатами якої складено акт №10/15-01/00381545 від 24.07.2013, яким встановлено порушення позивачем: пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, оскільки позивачем безпідставно включено до складу валових витрат вартості придбаних у ТОВ «ТК «Урожай» в І та ІІ кварталах 2013 року товарів та послуг у сумі 20695550,00 грн.; пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено податковий кредит в січні-квітні 2013 року на суму 4139110,00 грн.

На думку податкового органу, реалізація позивачем олії соняшникової нерафінованої, за ціною, нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки в результаті проведення цих операцій не відбулось збільшення економічних вигод підприємства.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.08.2013 №0002331501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 4139110,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2069555,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договору купівлі-продажу №1073 від 03.12.2012, придбав у TOB «ТК «Урожай» олію соняшникову не рафіновану не виморожену (суміш пресового і екстракційного масел) на загальну суму ПДВ 4668838,94 грн.

Зазначений товар було отримано позивачем та проведено розрахунок в безготівковій формі на загальну суму ПДВ 1341003,62 грн, ПАТ «ХЛІБ» обліковано кредиторську заборгованість перед ТОВ «ТК «УРОЖАЙ» на суму 4953953,06 грн., постачання відбулось до залізничної станції Жовтнева-еспорт Ніколаєв відповідно до умов договору.

На підставі зовнішньоекономічних контрактів купівлі-продажу №HL 18/01/13 від 18.01.2013, №HL 05/02/13 від 05.02.2013 та № HL 19/02/13 від 19.02.2013 про поставку олії соняшникової не рафінованої (далі по тексту - товар), укладених між позивачем та швейцарською фірмою LAUFFER SA, позивачем на експорт реалізовано останньому товар загальною вагою 2310,72 кг. на загальну суму 2613117,39 дол. США (20886647,30 грн.), приданий на підставі договору купівлі-продажу №1073 від 03.12.2012 у TOB «ТК «Урожай», що підтверджено належним чином оформленими ВМД. Транспортування товару здійснювалося за рахунок LAUFFER SA, розрахунки між суб'єктами за реалізований товар проводились у безготівковій формі.

Враховуючи те, що витрати на покупку товару, в кількості яка була реалізована за період лютий - квітень 2013 року склали 20695548,71 грн. без ПДВ., а прибуток від реалізації 20886647,3 грн., прибуток позивача від такої господарської операції склав: 20886647,30 грн. - 20695548,71 грн. = 191098,59 грн. (без врахування курсової різниці).

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо доводів податкового органу про збитковість господарських операцій позивача з придбання олії соняшникової нерафінованої у ТОВ «ТК «УРОЖАЙ» та подальшою її реалізацією на експорт, з урахуванням включення суми податку на додану вартість до складу витрат за цією операцією виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, відповідачем безпідставно враховано у складі собівартості товару суми податку на додану вартість, сплаченого постачальнику, що призвело до безпідставного висновку про збитковість операції з продажу такого товару на експорт.

За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до підпункту 14.1.71. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної і додаткової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Отже, дії ПАТ «Хліб» щодо придбання олії та її подальшому експорту були направленні на отримання прибутку, що підтверджується первинними документами, при цьому податковим органом не доведена невідповідність продажу товару звичайним цінам, а також порушення пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України, де зазначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)О.В. Вербицька (підпис)С.Е. Острович