Ухвала суду № 61790103, 29.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2016 року м. Київ К/800/39777/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Островича С.Е., Юрченко В.П.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення «Комплект» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Асоціація підприємств матеріально-технічного забезпечення «Комплект» (далі - позивач) звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 14.02.2015 року за № 0000352203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 20494,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5123,50 гривень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги зазначає, що реальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» не підтверджена по ланцюгу постачання, а тому такі є нікчемними.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

На підставі наказу відповідача від 17.12.2014 року №1113 головним державним ревізор-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «Інтермаркет Груп» за грудень 2013 року, ТОВ «Вінцедор Компані» за грудень 2013 року, ТОВ «Флавер Плюс», за лютий 2014 року, ТОВ «Омега Люкс» за серпень 2014 року, ТОВ «Крузо» за липень 2014 року та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» за червень 2014 року.

Перевірку проведено з 18.12.2014 року по 24.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 31.12.2014 року № 3795/04-65-22-03/20225439.

У висновках зазначеного акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2014 року у розмірі 20 494 грн.;

- п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим неможливо підтвердити реальність здійснених операцій.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2015 року №0000352203 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 20 494 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 5123,50 гривень.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань стали висновки відповідача зазначені в акті перевірки про вчинення позивачем з ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини, на думку відповідача, є нікчемними (а.с. 18-42).

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За правилами ч.ч. 1-2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом не дійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, ст. 228 ЦК України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 року.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених ч. 3 ст.228 ЦК України, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом та у податкового органу відсутні повноваження щодо визнання правочинів нікчемними при проведенні перевірки платників податків, оскільки законодавством встановлено спеціальну судову процедуру для визнання правочинів нікчемними/недійсними, що не була дотримана відповідачем та свідчить про відсутність підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, за змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» (продавці) було укладено ряд правочинів щодо купівлі побутових товарів.

Позивачем, на підтвердження фактичного виконання умов договорів, реальності здійснення господарських операцій, правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з вищевказаними контрагентами та використання у власній господарській діяльності товару, подано суду копії: укладених договорів купівлі-продажу, додаткових угод до договорів, специфікацій до договорів, видаткових та податкових накладних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунків-фактур.

Придбані у контрагентів-продавців товари були поставлені позивачем (продавець): Головному управлінню ДСНС України у Дніпропетровській області (покупець) за договорами купівлі-продажу №45 від 07.07.2014 року, №47 від 07.07.2014 року. Позивачем виписано видаткову та податкову накладну на гідробокси в асортименті, комплект установчий під гідробокс, умивальник, пісуар, унітаз, змішувач, мийка кухона, радіатори опалювальні Breeze; Жовтневому районному відділу освіти (покупець) за договорами №130 від 01.07.2014 року, №35 від 01.07.2014 року. Позивачем виписано акти виконаних робіт, накладну та податкову накладну на поточний ремонт вікон в приміщенні середньої школи № 130 (каб. 212), розташованого за адресою пр. Героїв, 38, м. Дніпропетровськ, поточний ремонт вікон в актовому залі середньої освітньої школи № 35 за адресою вул. Набережна Перемоги, 132, м. Дніпропетровськ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Відповідачем на надано доказів порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс», ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз», оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності позивача.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд.

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року у справі № 804/3467/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер С.Е. Острович

В.П. Юрченко