Ухвала суду № 61789301, 28.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8935/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

28 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Губської Л.В., секретаря судового засідання Тищенко Н.В., за участі представника позивача Васьковського Є.В., представників відповідача Ісаєва С.П., Косяченко І.В., Романюк О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" до Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

13.06.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Лізинг» (далі - ТОВ «Прем'єр Лізинг») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2016 №0008041406, №0008031406, №0008111406, №0008051406.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки відповідача, які були зроблені за наладками документальної виїзної перевірки, є хибними, спростовуються наданими позивачем первинними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2016 р. позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 01.06.2016 №0008041406, №0008031406, №0008111406, №0008051406.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що підприємство під час перевірки не надало необхідних документів і висновки податкового органу є законним та обґрунтованими.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ «Прем'єр Лізинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акти №376/26-15-14-06-02/37559525 від 12.05.2016 (т.1 а.с.25).

В акті перевірки зазначено висновки про порушення ТОВ «Прем'єр Лізинг»:

пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 на загальну суму 20 430 606 грн., в т.ч. за 1 півріччя 2013 - на 513 431 грн., за 3 квартал 2013 - на 293 821 грн., за 4 квартал - на 114 356 грн., за 2014 рік - на 19 508 997 грн.;

пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 141.2.1, 141.2.3 п. 141.2 ст. 141 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на загальну суму 1 974 124 грн., в т.ч. за 2015 рік - на 1 974 124 грн.;

пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб за 2015 рік в сумі 2 069 011 грн.;

ст. 2 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами і доповненнями, а саме: ненадходження валютних цінностей у сумі 2 970 177,50 дол. США при розрахунках з Компанією «MAXFORM BUSINESS INC» (Республіка Панама);

вимог п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (із змінами та доповненнями) в частині порушення термінів декларування валютних цінностей станом на 31.12.2014, на 01.04.2015, на 01.07.2015, на 01.10.2015, на 31.12.2015.

На підставі викладених в акті висновків Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення: від 01.06.2016 №0008041406, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення строку розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 46 188 158,83 грн. (т.1 а.с.109); від 01.06.2016 №0008031406, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 2 069 011,00 грн.; від 01.06.2016 №0008111406, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 27 512 380 грн., в тому числі 22 404 729 грн. за податковими зобов'язаннями та 5 107 651 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 01.06.2016 №0008051406, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: штрафні санкції за порушення валютного законодавства у розмірі 850,00 грн. (т.1 а.с.111).

Вищенаведені обставини не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що 11.06.2012р. Публічне акціонерне товариство «СКТБ Комплекс» (Покупець) та Компанія «LAZER PLUS LIMITED», Кіпр (Продавець) уклали Контракт купівлі-продажу вагонів метрополітену від 11.06.2012 №110612 на загальну суму 4 400 000 (чотири мільйони чотириста тисяч) доларів США. Згідно умов контракту оплати здійснюється протягом 60 робочих днів з дати постачання Товару (т. 1 а с. 118).

23.07.2012р. продавець Компанія «LAZER PLUS LIMITED» на виконання умов контракту здійснила поставку вагонів метрополітену головних, моделі 81-540,2К (81-717,5М), що підтверджується електронною копією ВМД №100210000/212/655963 від 23.07.2012 (т.1 а.с.123) та Довідкою АТ «КБ «СОЮЗ» від 19.12.2014 № 15/1929.

03.06.2014 р. між Компанією «LAZER PLUS LIMITED» (Кіпр), Компанією «МАХFORM BUSINESS INC» (Республіка Панама) та ПАТ «СКТБ Комплекс» укладено договір відступлення права вимоги від 03.06.2014 №030614, відповідно до якого Компанія «LAZER PLUS LIMITED» (Цедент) відступає заборгованість ПАТ «СКТБ Комплекс» (Боржник) на користь Компанії «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама (Цессіонарій) в сумі 4 400 000 (чотири мільйони чотириста тисяч) доларів США 00 центів (т.1 а.с.125).

Тобто, відповідно до умов вказаного договору у публічного акціонерного товариства «СКТБ Комплекс» виникло перед Компанією «МАХFORM BUSINESS INC» зобов'язання по сплаті суми у розмірі 4 400 000 дол. США.

Протягом січня-вересня 2014р. Публічне акціонерне товариство «СКТБ Комплекс» виплатило новому кредитору Компанії «МАХFORM BUSINESS INC» частину заборгованості у розмірі 1 429 822,55 дол. США.

Вказане підтверджено актом звірки взаємних розрахунків між публічним акціонерним товариством «СКТБ Комплекс» та Компанії «МАХFORM BUSINESS INC» відповідно до якого остаточна заборгованість станом на 12.09.2014р. становила 2970177,45 дол. США (т.1 а.с.129).

11.09.2014р. між Публічним акціонерним товариством «СКТБ Комплекс» (Первісний Боржник) та ТОВ «Прем'єр Лізинг» (Новий Боржник - позивач) укладено з Компанією «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама (Кредитор) договір переводу боргу від 11.09.2014р, відповідно до умов якого ТОВ «Прем'єр Лізинг» (Новий Боржник) зобов'язується заплатити Компанії «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама (Кредитор) борг у розмірі 2 970 177,45 дол. США, що складає 38 542 804,70 грн. на дату укладання договору (п.2.1. Договору) (т.1 а.с.113).

Тобто, відповідно до вищезазначеного договору ТОВ «Прем'єр Лізинг» є боржником щодо сплати зобов'язання Компанії «МАХFORM BUSINESS INC» (кредитором) у розмірі 2 970 177,45 дол. США, що на дату укладання договору становило 38 542 804,70 грн. (п.1.2 договору).

У період з 24.12.2014р. по 21.03.2015 р. ТОВ «Прем'єр Лізинг» перерахувало Компанії «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама, 2 970 177,45 дол. США, що на дату здійснення оплати становило 57 922 856 грн., тобто, повністю виконало свої зобов'язання перед Компанією «МАХFORM BUSINESS INC».

Вказані обставини підтверджені відповідним доказами.

Проте, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок, що ТОВ «Прем'єр Лізинг» (Новий Боржник) перераховано Компанії «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама (Кредитор) валютні кошти у розмірі 2 970 177,45 дол. США, без наявності документів, що засвідчують здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг, що є порушенням ст. 2 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами та доповненнями.

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (надалі Закону № 185) визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Статтею 1 Закону № 185 встановлено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Згідно статті 2 Закону № 185 імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Статтею 4 Закону № 185 встановлено, що у разі порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Аналізуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стаття 2 Закону № 185 застосовується виключно до імпортних операцій, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, а стягнення пені, передбаченої ч. 1 ст. 4 цього ж Закону № 185, можливе у разі порушення встановленого строку ввезення продукції, який обчислюється з моменту здійснення авансового платежу нерезиденту.

Отже, внаслідок того, що позивач у період з 24.12.2014 по 21.03.2015 перерахувало Компанії «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама, суму 2 970 177,45 дол. США як оплату за продукцію, поставка яких відбулась ще 23.07.2012р. то підстав для стягнення з позивача пені у відповідача не було. Доводи апелянта про здійснення позивачем авансового платежу на користь нерезидента та порушення встановленого ст. 2 Закону № 185 строку для ввезення продукції на митну територію України не заслуговують уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, висновки податкового органу про наявність підстав для стягнення пені, передбаченої ч. 1 ст. 4 Закону №185/94-ВР є помилковими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи і податкове повідомлення-рішення від 01.06.2016 №0008041406, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем пеня за порушення строку розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 46 188 158,83 грн. підлягає скасуванню як протиправне.

Доводи апелянта щодо відсутності документів на підтвердження поставки продукції на території України не заслуговують уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема електронною копією ВМД №100210000/212/655963 від 23.07.2012 (т.1 а.с.123) та Довідкою АТ «КБ «СОЮЗ» від 19.12.2014 № 15/1929 про поставку 23.07.2012р. продавець Компанія «LAZER PLUS LIMITED» на виконання умов контракту вагонів метрополітену головних, моделі 81-540,2К (81-717,5М).

Щодо правомірності іншого податкового повідомлення-рішення №0008051406 від 01.06.2016р., яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: штрафні санкції за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст.9 Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» у розмірі 850,00 грн., зазначаємо наступне.

Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно п. 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Статтею 16 вказаного Декрету визначена відповідальність за порушення валютного законодавства. Зокрема, згідно положень вказаної статті за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, накладається штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Статтею 1 вказаного Декрету визначено поняття "валютні цінності". Статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та статтею 74 Митного кодексу України визначено поняття «імпорт».

Отже, враховуючи наведені норми закону та встановлені обставини, зокрема, те що у позивача обов'язок по сплаті суми боргу у розмірі 2 970 177,45 дол. США виник на підставі договору переводу боргу від 11.09.2014р., то позивач не є імпортером товару, внаслідок чого, у відповідача не було підстав на резидента, який не здійснював імпортні операції (позивача), також не розповсюджується відповідальність передбачена статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за порушення строків, передбачених статтею 2 цього ж Закону, оскільки позивач за умов договору був вже обмежений виключно обов'язком зі сплати валютних цінностей за вже існуючою заборгованістю. Такий висновок суду першої інстанції є вірним і суд апеляційної інстанції з ним погоджується.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0008051406 від 01.06.2016р. підлягає скасуванню як протиправне.

Щодо інших висновків відповідача про порушення позивачем пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України та неправомірного включення втрат від курсової різниці, визначеної згідно зі ст. 153 цього Кодексу за 2014 рік в сумі 8 451 186,00 грн., за 2015 рік - в сумі 11 037 379,00 грн.

Підпунктом 134.1.1. пункту 134.1. статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно підпункту 138.10.4. пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, інші операційні витрати включають, зокрема витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу.

Згідно підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Внаслідок змін внесений до Податкового кодексу України, з 01.01.2015, оподаткування курсових різниць регламентується не пп.153.1.3 п. 153.1 ст. 153 цього кодексу України, а нормами діючих положень-стандартів бухгалтерського обліку.

Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», згідно пункту 20 якого до інших операційних витрат включаються втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України в редакції, від 01.01.2015р. об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Статтею 520 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 521 Цивільного кодексу України визначено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, тобто проста письмова форма.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Прем'єр Лізинг» (Покупець) та Публічне акціонерне товариство «СКТБ Комплекс» (Постачальник) уклали Договір поставки від 15.02.2013 №15/02/001-2013, згідно якого Покупець придбавав в межах операційної діяльності товар (вагон метрополітену головний) (т.1 а.с.131).

Згідно акту взаєморозрахунки між ТОВ «Прем'єр Лізинг» (Покупець) та Публічним акціонерним товариством «СКТБ Комплекс», який є невід`ємною частиною до вказаного договору 15.02.2013 №15/02/001-2013, у ТОВ «Прем'єр Лізинг» обліковувалась кредиторська заборгованість перед публічним акціонерним товариством «СКТБ Комплекс» в гривнях, у сумі 78 071 756,00 грн. (т.1 а.с.145).

11.09.2014 р. між публічним акціонерним товариством «СКТБ Комплекс», ТОВ «Прем'єр Лізинг» та Компанією «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама, укладено договір про переведення боргу б/н, згідно якого ТОВ «Прем'єр Лізинг» (Новий Боржник) зобов'язується заплатити Компанії «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама, (Кредитор) за публічне акціонерне товариство «СКТБ Комплекс» (Первісний Боржник), борг у розмірі 2 970 177,45 дол. США, що складало 38 542 804,70 грн. на дату укладення договору.

У період з 24.12.2014 р. по 21.03.2015р. ТОВ «Прем'єр Лізинг» перерахувало Компанії «МАХFORM BUSINESS INC», Республіка Панама, 2 970 177,45 дол. США. (50949322,54 грн.). Вказане підтверджено платіжними дорученнями (т.1 а.с.147-158).

В наслідок вказаних дій, ТОВ «Прем'єр Лізинг» нараховано та віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, від'ємне значення курсових різниць за 2014 рік у сумі 8 451 186 грн., за 2015 рік - в сумі 11 037 379,00 грн.

Враховуючи вищенаведені норми закону, умови Договору про переведення боргу від 11.09.2014р., встановлені обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що помилковим є висновок відповідача про порушення позивачем пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України та неправомірного включення втрат від курсової різниці, визначеної згідно зі ст. 153 цього Кодексу, оскільки відповідно до вказаних норм закону, для переведення боргу достатньо укладання договору у простій письмовій форми, що було зроблено сторонами договору від 11.09.2014р.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України та неправомірності віднесення ним до складу витрат на збут витрати на страхування фінансових ризиків, та завищення витрат на збут у загальній сумі 99 932 132,00 грн., зазначаємо наступне.

Підпунктом 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України передбачено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як, зокрема, будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Отже, норми Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податку на віднесення до валових витрат суми витрат зі страхування ризиків ні від настання страхового випадку, ні від отримання страхового відшкодування.

Поняття звичайна ціна страхового тарифу у неконтрольованих операціях згідно положень Податкового кодексу України, є результатом добровільної домовленості сторін.

Статтею 10 Закону України «Про страхування» встановлено, що конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про страхування», страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «Страхова компанія «Кремінь» (страховик) та ТОВ «Прем'єр Лізинг» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків від 03.01.2014 року № 1011056-08-01-14, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані із його збитками або витратами, понесеними ним при здійсненні комерційної діяльності (п.1.1. Договору) (т.2 а.с.194).

Сторони домовились (п.2.2. Договору), що страховим випадком за цим Договором страхування є виникнення збитків або витрат Страхувальника при здійсненні ним комерційної діяльності, внаслідок невиконання або неналежного виконання контрактових зобов'язань контрагентами Страхувальника в результаті стихійних явищ, пожеж, аварій, протиправних дій третіх осіб, непередбаченої зміни кон'юнктури ринку, а також банкрутства чи тимчасової неплатоспроможності, що належним чином підтверджено, що призвело до невиконання обов'язків за розрахунками згідно угод між Страхувальником та його контрагентами (ДП «Дарницький ВРЗ», ДП «Укрспецвагон», ДП «Одеська ЗД», ДП «Донецька ЗД», ДП «Придніпровська ЗД») за договорами фінансового лізингу.

Платіжними документами підтверджується факт сплати позивачем страхових платежів на користь ПАТ «Страхова компанія «Кремінь» (т.2 а.с.208-237).

Враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що сплачені позивачем страхові платежі на користь ПАТ «Страхова компанія «Кремінь» правомірно включені позивачем у 2014 році до складу витрат подвійного призначення.

Доводи апелянта про відсутність ділової мети чи розумної економічної причини не заслуговують уваги, оскільки, страхуванню підлягали фінансові ризики, загальна страхова сума за договором становила 783781424.51грн., а загальна сума страхових платежів 99932131,63грн. Тобто, при настанні страхового випадку, збитки страхувальника становили б більше ніж сума страхових платежів.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України та завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за результатами взаємовідносин позивача з Компанією «BURLESK ENTERTAINMENT LLP», (Лондон, Сполучене Королівство) на загальну суму 4 850 571 грн., зазначаємо наступне.

Пунктом 14.1.267. ст. 14 Податкового кодексу України, встановлено, що позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Пунктом 161.3 ст. 161 Податкового кодексу України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин), під терміном «нерезиденти, що мають офшорний статус» розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента.

Згідно з пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) до складу інших витрат відносяться фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Прем'єр Лізинг» (Позичальник) та Компанія «BURLESK ENTERTAINMENT LLP», Лондон, Сполучене Королівство (Позикодавець) уклали договір про надання позики від 03.10.2012 № ВЕ-03/10-2012 у загальній сумі 9 294 600 дол. США (екв. 74 291 738 грн.) (т. 2 а.с. 238).

В подальшому сторони договору укладали додаткові угоди до вказаного основного договору (т.3 а.с.1-9).

Позивачем на підставі вказаного договору було нараховано та включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, відсотки за користування позикою, отриманою від Компанії «BURLESK ENTERTAINMENT LLP» у загальній сумі 4 850 571 грн., в тому числі за 1 півріччя 2013 року - 2 702 265 грн., за 3 квартал 2013 року - 1 546 430 грн., за 4 квартал 2013 року - 601 876 грн.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок, що контрагент позивача є офшорною зоною, отже, з боку позивача є порушення пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень з боку позивача пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, оскільки Компанія «BURLESK ENTERTAINMENT LLP» зареєстрована у Сполученому королівстві (юридична адреса: ОФІС 3.15, ВАН ФЕТТЕР ЛЕЙН, ЛОНДОН, ЕС4А 1BR (SUITE 3.15, ONE FETTER LANE, LONDON EC4A 1BR), отже, Сполучене королівство не входить до переліку офшорних зон, визначених у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №143-р.

Посилання апелянта на інформацію, яку отримано з Інтернет-джерел, що партнерами компанії «BURLESK ENTERTAINMENT LLP» є резиденти Республіки Сейшельські Острови, а Сейшельські Острови за Розпорядженням КМУ є офшорною зоною, на думку колегії суддів є надуманими, оскільки, матеріалами справи достовірно підтверджено в якій державі зареєстрована Компанія «BURLESK ENTERTAINMENT LLP».

Стосовно висновків відповідача щодо правомірності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за 2015 рік в сумі 2 069 011 грн., зазначаємо наступне.

Згідно пп. а) пункту 141.4.1 статті 141 Податкового кодексу України, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Згідно підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Пунктом 103.2 статті 103 Податкового кодексу України визначено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Згідно п. 103.3 ст. 103 Податкового кодексу України, бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Таким чином, для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і, як свідчить міжнародна практика застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Прем'єр Лізинг» та Компанія «BURLESK ENTERTAINMENT LLP», Сполучене Королівство, уклали договір позики з від 03.10.2012 №ВЕ-03/10-2012 (т. 2 а.с. 238).

21.02.2014 р. між Компанією «BURLESK ENTERTAINMENT LLP», Сполучене Королівство (Цедент), Компанією «BEREZANIA HOLDINGS LTD», Республіка Кіпр (Цесіонарій) та ТОВ «Прем'єр Лізинг» (Боржник) був укладений договір про відступлення права вимоги згідно умов якого Компанія «BURLESK ENTERTAINMENT LLP» відступає Компанії «BEREZANIA HOLDINGS LTD» право вимагати від ТОВ «Прем'єр Лізинг» (боржник) виконання обов'язку сплати процентів по договору про надання позики від 03.10.2012 № ВЕ-03/10-2012 у сумі 599 408,10 доларів США.

Таким чином, згідно умов вказаного договору про відступлення права вимоги Компанія «BEREZANIA HOLDINGS LTD» отримала право на отримання доходу у вигляді процентів, нарахованих згідно Договору про надання позики від 03.10.2012 № ВЕ-03/10-2012 у сумі 599 408,10 доларів США.

При цьому у Компанії «BEREZANIA HOLDINGS LTD» відсутні будь-які зобов'язання щодо подальшого перерахування отриманого доходу (його більшої частини) іншому нерезиденту, а також відсутні будь-які обмеження щодо самостійного визначення подальшої економічної долі вказаного доходу.

Здійснення позивачем оплати по договору позики підтверджується виписками банку по валютному рахунку за перевірений період.

Приймаючи до уваги положень ч. 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування, інші вищенаведені норми закону, та встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно утримано та перераховано до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 2 проценти від суми та за їх рахунок, оскільки Компанія «BEREZANIA HOLDING LTD» являється бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) вказаного доходу у вигляді процентів за користування позикою.

Доводи апелянта про необхідність утримання позивачем при виплаті процентів за користування позикою податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 15процентів не заслуговують уваги, оскільки на думку колегії суддів все ж застосуванню підлягає міжнародний акт - Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування.

Відповідно до вимог ч. 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст.70, 71 КАС України, колегія суддів вважає, що всі наведені доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують вірних висновків суду першої інстанції з якими погодився суд апеляційної інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 03.10.2016р.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2016 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" до Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Стягнути на користь спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у Печерському районі; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів бюджету: 22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО): 820019) судовий збір в сумі 1 250 211,60 грн. (один мільйон двісті п'ятдесят тисяч двісті одинадцять грн. 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вул. Полуденка,33/19).

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

Л.В. Губська

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Губська Л.В.