Ухвала суду № 61789281, 27.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19348/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

27 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2016 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська аграрна екологічна група «Біоленд» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Українська аграрна екологічна група «Біоленд» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 30.09.2014 № 0004872201 та № 0004882201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.02.2016 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково; ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2014 скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача. Також, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій судам необхідно з'ясувати, зокрема: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи співробітниками відповідача у період із 11.08.2014 по 01.09.2014 проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «УАЕГ «Біоленд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01.01.2013 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період із 01.01.2013 по 31.12.2013.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 08.09.2014 № 6709/22-01/37332227 згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- статті 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік у розмірі 2 411 294, 00 грн.;

- п. 185.1 статті 185, п. 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 145 183, 23 грн., у тому числі за: жовтень 2013 року на суму 99 733, 23 грн.; листопад 2013 року на суму 45 450, 00 грн.

Висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що фінансово-господарські операції позивача з його контрагентами не мають реального характеру та не підтверджуються первинною документацією.

У зв'язку з виявленими порушеннями, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 30.09.2014:

- № 0004872201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 411 294, 49 грн. за основним платежем та у розмірі 1 205 647, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0004882201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 145 183, 23 грн. за основним платежем та у розмірі 72 591, 62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, висновки акту перевірки та оскаржувані рішення залишені без змін.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки господарські операції підтверджені первинною документацією, то вони були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини із ТОВ «Ферко», ТОВ «Торговий дім Нафтова компанія «Енергія», ТОВ «Біоленд. Закон і Бізнес» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

14.03.2013 між позивачем (за договором - сторона-1) та ТОВ «Ферко» (за договором - сторона-2) укладено договір міни № 14/03/13/А, за умовами якого сторона-1 зобов'язався передати у власність стороні-2 товар (соняшник), а сторона-2 - інший товар (селітру).

Між тими ж самими сторонами був укладений аналогічний за своїм змістом договір № 25/02/13/А від 25.02.2013.

На підтвердження виконання зазначених договорів міни позивачем було надано специфікації, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів та витяг з бази даних ДАІ, яким підтверджується право власності позивача на транспортні засоби, якими здійснювалося перевезення отриманої ТОВ «АУЕГ «Біоленд» селітри.

Факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача підтверджується актами використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин.

27.06.2013 між позивачем (за договором - покупець), та ТОВ «ТД НК «Енергія» (за договором - постачальник), укладено договір поставки № 270613-ХМ, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю нафтопродукти, а покупець - прийняти та сплатити їх вартість на умовах договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, сторонами були оформлені первинні документи: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, належним чином зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, платіжні доручення.

Факт використання придбаного товару підтверджується шляховими листами трактористів, комбайнерів, водіїв вантажних автомобілів, копіями наказів позивача про затвердження норм витрат палива для сільськогосподарської техніки та вантажних автомобілів.

02.01.2013 між позивачем (за договором - замовник) та ТОВ «Біоленд. Закон і Бізнес» (за договором - виконавець) укладено договір № 01-УБ/13 про надання юридичних послуг, за умовами якого виконавець зобов'язався надавати юридичні послуги замовнику на підставах, у порядку та в обсязі, визначених договором.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору № 01-УБ/13, сторонами були оформлені первинні документи: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти, платіжні доручення, банківські виписки з рахунку позивача.

Фінансово-господарські відносини позивача із ФОП ОСОБА_1 на підставі договору № 151/02-13 про надання інформаційно-консультаційних послуг підтверджуються квитанціями, авансовими звітами, видатковими касовими ордерами, актом приймання-передачі та інформаційним висновком щодо орієнтовної вартості транспортних засобів та рухомого майна (обладнання).

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з ТОВ «Ферко», ТОВ «Торговий дім Нафтова компанія «Енергія», ТОВ «Біоленд. Закон і Бізнес» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Більше того, щодо правочинів між позивачем та зазначеними вище контрагентами, доречним є застосування доктрини «Ділова мета» (business purpose) та «Реальність господарської операції». Суть доктрини полягає у тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов`язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину.

Вказана доктрина базується на прецедентах Верховного Суду США (US Supreme Court. Moline Properties, Inc. v. Commissioner, 319 US 436 (1943)); US Supreme Court. US v. Phellis, 257 US 156 (1921)), Європейського Суду Справедливості European Court of Justice. Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 («Halifax»).

Положення щодо ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Позивач зазначив суду, що між сторонами відбувались господарські операції, що вели до змін в бухгалтерському та податковому обліку, змін в структурі активів та зобов'язань, капіталі та фінансовому стані. При цьому, такі господарські операції здійснювались з оформленням необхідних первинних документів.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає що операції, вчинені між позивачем та ТОВ «Ферко», ТОВ «Торговий дім Нафтова компанія «Енергія», ФОП ОСОБА_1 і ТОВ «Біоленд. Закон і Бізнес» містять у собі ділову мету, оскільки позивач мав намір одержати економічний ефект у результаті укладених договорів, а відповідачем не доведено протилежне.

Щодо посилань апелянта на відсутність кваліфікованого персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та незначний штат працюючих осіб у контрагентів позивача колегія суддів звертає увагу, що, як зазначено в ухвалі ВАС України від 26.06.2013 у справі №К/9991/71450/12, укладення трудового договору - не єдиний спосіб залучення фізичних осіб до провадження необхідних дій у процесі виконання господарської операції. Податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит залежно від того, за рахунок яких ресурсів (власних чи залучених) здійснюється господарська операція.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати з ТОВ «Ферко», ТОВ «Торговий дім Нафтова компанія «Енергія», ФОП ОСОБА_1 і ТОВ «Біоленд. Закон і Бізнес», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 19.09.2013 № 590-VII, яка набрала чинності 23.10.2013) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

З 01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, яка набрала чинності 01.09.2015) ставка судового збору встановлюється у таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2014 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» становив 1218 грн.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 30.09.2014 № 0004872201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 411 294, 49 грн. за основним платежем та у розмірі 1 205 647, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та № 0004882201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 145 183, 23 грн. за основним платежем та у розмірі 72 591, 62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Оспорювана сума 3 834 716, 59 грн.

Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: (1 218 грн. х 4 м.з.п) = 4 872 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 359, 2 грн. (4 872 грн. х 110 %)

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2016 - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 5 359, 2 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.