Ухвала суду № 61789274, 29.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/547/15 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

29 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Епель О.В.,

при секретарі: Вітковській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Рибпром» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Рибпром» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.09.2014 №0002012200, №0002022200, №0002032200 та №0002042200, від 14.11.2014 №0037421702, рішення про застосування штрафних санкцій від 01.09.2014 №25, а також вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2014 №11.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року було закрито провадження по даній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2014 №0002022200 та в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2014 №0002012200, в частині донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 94796,9424 грн. та штрафних санкцій у сумі 23 699,24 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року решту позовних вимог задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувані рішення були прийнятті податковим органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області у період з 14.07.2014 по 04.08.2014 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТД «Рибпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з

01.01.2011 по 31.12.2013. валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.за результатами якої складено Акт від 08.08.2014 №?414/10-13-22-01-121 /32846847.

В ході проведення перевірки податковим органом виявлені порушення позивачем: пп.14.1.36. 14.1.27 п.14.1 ст.14, п.135.1, п.135.2, п.135.3 ст.135, п.137.1 ст.137. п.138.1. 138.2. 138.4. п.138.10.3 п. 138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток загальну суму 731 133 грн.; п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198. п.200.1 п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість 446 936 грн.; пп.168.1.1 п. 168.1 ст.168, пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 14 522 гри.; ч.1 п.1 ст.7, п.1, п.2. п.5 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 36308 грн.; п.2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 №637.

На підставі вищеозначеного Акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі були винесені наступні податкові повідомлення-рішення, які позивач отримав 04.09.2014:

- форми «Р» №0002012200 від 01.09.2014, яким товариству збільшено суму основного грошового зобов'язання з податку на прибуток на 143235 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 35809 грн.;

- форми «Р» №0002022200 від 01.09.2014, яким позивачу збільшено суму основного грошового зобов'язання з ПДВ на 114892 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 28723 грн.:

- форми «В4» №0002032200 від 01.09.2014, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 302978 грн. в декларації за грудень 2013 року №9088272394;

- форми «С» №0002042200 від 01.09.2014, яким на товариство накладено штраф в розмірі 9266,14 грн. за порушення п.2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 №637;

- форми «Р» №0025861702 від 01.09.2014, яким позивачу збільшено суму основного грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на 14522 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 3631 грн.;

- рішення №;25 від 01.09.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску винесенні ДШ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 18154 грн.; вимогу про сплату (недоїмки) №11 від 08.08.2014 з ССВ на суму 36 308,00 грн.

Скориставшись правом адміністративного оскарження, позивач звернувся зі скаргою до ГУ Міндоходів у Київській області. Рішенням від 13.11.2014 №258/10/10-36-10-01-04/972 ГУ Міндоходів у Київській області задовольнило скаргу частково, а саме: рішення ДПІ у Києво- Святошинському районі №0025861702 скасувало в частині основного платежу на 12291,20 грн. та на 3072,8 грн. в частині штрафних санкцій, а рішення від 01.09.2014 №0002012200. №0002022200, №0002042200 - залишені без змін.

За результатами розгляду скарги на вказане рішення , рішенням від 15.10.2014 №2592/10/10-36-10-01-04/972 ГУ ДФС у Київській області рішення від 01.09.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, скарга була задоволена частково, а саме в сумі 15150 грн., в іншій частині залишена без змін.

При цьому, в рішенні ГУ Міндоходів у Київській області погодилося з тим. що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 самостійно сплачує податки та збори, зокрема, податок на додану вартість та єдиний внесок.

28 Листопада 2014 року товариство отримало нове податкове повідомлення-рішення від 14.11.2014 №0037421702, яким збільшено суму основного грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 2231 грн. та застосовано штрафні санкції 558 грн., всього - 2879 грн.

Після проходження процедури адміністративного оскарження, не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням про застосування штрафних санкцій та вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б засвідчили б недобросовісність позивача як платника податків та доводили б правомірність оскаржуваних рішень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого,

В частині податкових повідомлснь-рішень від 01.09.2014 №0002012200, №0002022200 га №0002032200, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 131 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження. створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту .

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо. - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, в Акті перевірки ДПІ зазначає, що Товариством завищено податковий кредит та витрати за господарськими операціями з ТОВ «Грін Лайн Плюс», ТОВ «Міратон-Лідер», ТОВ «Голдлайн», ТОВ «Термоприлад» та ТОВ «Нова Експедиція». Фіктивність вказаних господарських операцій відповідач переважно обґрунтовує посиланням на податкову інформацію про контрагентів.

Однак, на думку колегії суддів, Акт ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській обл. від 23.10.2013 №735/04-65-22-03/30912603 «Про неможливість проведення виїзної документальної перевірки Приватного наукового підприємства «Термоприлад» та Акт від 11.11.2013 №120/04-65-22-03/30912603 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Приватного наукового підприємства «Термоприлад» не можуть бути належними та допустимими доказами «фіктивного» характеру спірних господарських операцій, з огляду на таке.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні були підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків і зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання в десятиденний термін.

Що стосується висновків Актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, - колегія суддів звертає увагу, що у податкового органу відсутні повноваження щодо здійснення в межах проведення зустрічних звірок контролю за дотриманням податкового законодавства платниками. Функції контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства реалізується шляхом проведення перевірок у випадках і в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Крім того, слід зазначити, що посилання на неможливість проведення зустрічної звіркі такого постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвал Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10).

Стосовно висновків, викладених в Акті «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Нова Експедиція» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Гатіора» за весь період взаємовідносин», суд апеляційної інстанції зазначає: чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Незаконність формування податкового кредиту за рахунок ПДВ. сплаченого за операціями ТОВ «Грін Лайн Плюс», відповідач обґрунтовує єдиним посиланням на відповідь Бердянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 22.07.2014 №1207/7/08-22-07-07. згідно якої СВ Бердянської ОДПІ розпочато кримінальне провадження №23013080180000013 за ознаками злочину, передбаченими ч. 3 ст. 212 КК України відносно посадових осіб ТОВ «Грін Лайн Плюс».

Однак, сама по собі наявність порушеної кримінальної справи, до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину. Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

До того ж, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у податковому праві у будь-якому випадку самі по собі порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни не можуть бути підставою для відповідальності платника податків - покупця за відсутності доказів узгодженості їх дій.

Таким чином, факт проведення правоохоронними органами досудового розслідування не може бути єдиним доказом «фіктивності» спірних операцій.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Міратон-Лідер» та ТОВ «Голдлайн» податкові посилається на процедуру припинення вказаних підприємств та відсутність основних фондів, даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебуванні постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 №К-39842/10 та в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 по справі № 2а-6067/11/1470.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «Міратон-Лідер» та ТОВ «Голдлайн» матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарюванні для виконання договірних зобов'язань.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Натомість, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахуванні податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договорів, контрагенти позивача мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Суть господарських операцій та належність доказів на підтвердження їх реальності і спірними контрагентами повною мірою були досліджені судом першої інстанції. Встановлено, ще документи за такими операціями не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Крім того, суд враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Таким чином, твердження апелянта про «фіктивність» укладених позивачем з ТОВ «Грін Лайн Плюс», ТОВ «Міратон-Лідер», ТОВ «Голдлайн», ТОВ «Термоприлад» та ТОВ «Нова Експедиція» правочинів є припущеннями, не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами, - з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та необхідність їх скасування в цій частині.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 01.09.2014 №0002042200, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Так, податковим повідомленням-рішенням №0002042200 на позивача накладено штраф за перевищення ліміту залишку готівки у касі в розмірі 9 266,24 грн.

Актом перевірки встановлено, що у перевіреному періоді ліміт залишку готівки в касі не встановлювався, а тому відповідно до п. 5.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004. ліміт каси ТОВ «ТД Рибпром» вважається нульовим. Перевіркою встановлено факт перевищення ліміту залишку готівки у касі позивача у періоді, що перевірявся, на загальну суму 4633,12 грн., з огляду на те, що у видатковій відомості на виплату грошей № 11 за червень 2012 року відсутній підпис одержувача готівки ОСОБА_3 у сумі 711.04 грн., у видатковій відомості на виплату грошей № 13 за серпень 2012 року відсутні підписи одержувачів готівки ОСОБА_6 у сумі 1311,04 грн. та ОСОБА_7 у сумі 1 311.04 грн., у видатковій відомості на виплату грошей № 17 за грудень 2012 року відсутні підписи одержувачів готівки - ОСОБА_6 на суму 600,00 грн. та ОСОБА_7 на суму 700,00 грн.

Так, згідно абз. 1 п. 1 Указу № 436/95, у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, які є суб'єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

В свою чергу. Верховний суд України у постанові від 04.11.2014 по справі №21-466а14 зазначив, що за своєю суттю передбачена статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95. фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 Господарського кодексу України. Адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а отже, встановлений статтею 250 ГКУ строк адміністративно-господарської санкції застосовується при її реалізації.

Згідно зі ст. 238 ГКУ за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 239 ГКУ передбачено, що однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта де державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 250 ГКУ адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 250 ГКУ передбачено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Враховуючи, що відповідальність за порушення норм регулювання обігу готівки передбачена Указом Президента України від 12.06.1995 №436/95, а не ПК України, обмеження, встановлені ч. 2 ст. 250 ГКУ не застосовуються.

Таким чином, враховуючи дати допущення порушень з перевищення встановлених ліміті залишку готівки в касах та дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення штраф, накладений таким рішенням, не може бути застосований до ТОВ «ТД Рибпром», оскільки для застосування штрафних санкцій сплинули строки давності, що є підставою для скасувань оскаржуваного рішення.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.11.2014 №0037421702, рішення від 01.09.2014 №25 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-603 від 08.08.2014, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в п. 3.5.1 Акту перевірки відповідач зазначає, що позивачем допущено заниження податку на доходи фізичних осіб, а саме:

1) не було утримано та не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб з перерахованих коштів 08.07.2013 у сумі 37 500 грн. та 23.08.2013 у сумі 37500 грн. ОСОБА_4 за миючу машину, оскільки до перевірки не надано документи - свідоцтво про сплату єдиною податку та документи про реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, чим порушено пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України;

2) не було утримано та не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб з додаткового блага у вигляді користування мобільним зв'язком за допомогою сім-карток мобільного оператор Київстар, наданих працівникам ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 у 2013 р. на загальну суму перерахованих коштів 14 871 грн., оскільки до перевірки не було надано документи, які підтверджують використання таких послуг в господарській діяльності, чим порушено пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Також, в п.3.5.3 Акту перевірки відповідач зазначає, що перевіркою встановлено заниження єдиного внеску, а саме:

1) не було утримано та не перераховано до бюджету єдиного соціального внеску з перерахованих коштів 08.07.2013 у сумі 37 500 грн. та 23.08.2013 у сумі 37 500 грн. ОСОБА_4 за миючу машину, оскільки до перевірки не надано документи - свідоцтво про сплату єдиного податку та документи про реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, чим порушено ч. 1 н. 1 ст. 7. п. 1, п. 2, п.5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у результаті чого підприємством занижено єдиний внесок у сумі 30300,00 грн.;

2) не було утримано та не перераховано до бюджету єдиного соціального внеску з додаткового блага у вигляді користування мобільним зв'язком за допомогою сім-карток мобільного оператор Київстар, наданих працівникам ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 у 2013 році на загальну суму перерахованих коштів 14871 грн., оскільки до перевірки не було надано документи, які підтверджують використання таких послуг в господарській діяльності, чим порушено ч. 1 п. 1 ст. 7 . 1, п. 2, п.5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у результаті чого підприємством занижено єдиний внесок у сумі 6 008,20 грн.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб га фізичних осіб- підприємців з 26.09.1995. що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_2. До того ж. ФОН ОСОБА_4 є платником єдиного податку з 01.01.2012 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_3 від 01.06.2012.

Вказані документи були надані позивачем податковому органу під час перевірки, а також в порядку п. 44.7 ст.44 ПК України надавалися відповідачу разом із запереченнями на акт перевірки. Таким чином, при прийнятті оскаржуваних рішень та вимоги, відповідач зобов'язаний був врахувати такі документи.

Відповідно до п.177.8 ст.177 ПК України (у редакції, що діяла в періоді існування спірних правовідносин), під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до п.п. 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

З огляду на те. що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 самостійно сплачує податки та інші обов'язкові платежі до бюджету, і те. що у позивача не було підстав виступати податковим агентом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішень відповідача в цій частині.

Стосовно додаткового блага у вигляді користування мобільним зв'язком працівниками позивача, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період, що перевірявся, користувався послугами мобільного зв'язку оператора «Київстар».

18 Липня 2012 року між Товариством та ПАТ «Київстар» був укладений договір № 5374576. згідно з яким останнім надаються послуги корпоративного зв'язку.

Наказом по Товариству №1/1моб від 18.07.2012 встановлено ліміти витрат на мобільні переговори та інші послуги мобільного зв'язку. Цим же наказом визначено, що користування мобільним зв'язком здійснюється тільки в службових цілях.

Наказом від 01.04.2013 №Змоб працівникам ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 були надані сім-карти та визначено правила їх використання, зокрема, лише для виконання службових завдань.

Вказані документи були надані позивачем податковому органу під час перевірки, а також в порядку п. 44.7 ст.44 ПК України надавалися відповідачу разом із запереченнями на акт перевірки, однак при прийнятті оскаржуваних рішень та вимоги не були враховані.

Відповідно до пп. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляд вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.

Відповідно до пп. 14.1.47. п. 14.1. ст.14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не с винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до положень абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону Україні «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого). 2. 3.6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Враховуючи, що позивачем підтверджено надання працівникам сім-карт виключною в службових цілях, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі послуги мобільного зв'язку не були додатковим благом працівників, а тому у позивача не було підстав для нарахування ПДФО та ЄСВ на суми таких послуг.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО) - 820019; рахунок отримувача - 31211206781007; код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 20 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 04 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Епель О.В.