Ухвала суду № 61784612, 28.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 р. Справа № 876/5864/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

за участю секретаря Богдан А.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Курси О.С., Олексюка Р.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.02.2016 року в справі №819/3432/15 за позовом ОСОБА_4 до Державної фіскальної служби України, за участю третьої особи - Головне управління ДФС у Тернопільській області, про скасування наказу та поновлення на роботі,-

встановив:

У листопаді 2015 року позивач - ОСОБА_4 звернулась із позовом до Державної фіскальної служби України за участю третьої особи - Головне управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним і скасування наказу голови Державної фіскальної служби України №3421-о від 26.10.2015 р. про поновлення на посаді першого заступник начальника Головного управління ДФС у Тернопільській області.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.02.2016 року позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної фіскальної служби України №3421-о від 26.10.2015р. «Про звільнення ОСОБА_4.»; поновлено ОСОБА_4 на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Тернопільської області; постанову суду в частині поновлення звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, апеляційна скарга подана Міністерством юстиції України, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що відповідач діяв на виконання звіту, у межах норм чинного законодавства України, тому звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади» є законним. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідача та апелянта апеляційну скаргу підтримали з підстав, зазначених у скарзі, просили апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просив у її задоволенні відмовити та залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується, що 20.10.2015 року за результатами перевірки Міністерством юстиції України Державної фіскальної служби України щодо виконання норм Закону України «Про очищення влади» було складено звіт.

Згідно з додатком до даного звіту «Перелік посадових осіб територіальних органів ДФС України, до яких не було застосовано заборону, передбачену ч. 3 ст. 1 Закону», до першого заступника начальника Головного управління ДФС у Тернопільській області ОСОБА_4 не було застосовано положення ч. 1 та ч. 2ст. 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII, з наступними змінами та доповненнями.

За наслідками вказаної перевірки, Голові ДФС Насірову Р.М. дано вказівку забезпечити виконання згаданого Закону в частині прийняття відповідних рішень щодо посадових осіб ДФС, до яких застосовуються заборони, визначені цим Законом (витяг з протоколу №116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року).

26.10.2015 року наказом ДФС України за №3421-о позивача звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Тернопільській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що позивач не приймав рішення, та не вчиняв дій, бездіяльності протягом 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, оскільки через об'єктивні обставини не виконував жодних посадових повноважень, а тому його звільнення суперечить меті очищення влади та порушує принцип індивідуальної відповідальності, закріплений у Законі України «Про очищення влади».

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновкам суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».

У відповідності до положень ч. 3 ст. 1 згаданого Закону, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмійстатті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до п.8 ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пунктом 4 частини 2 цієї ж статті передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» задекларовано мету очищення влади, яка полягає у недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Як слідує з матеріалів справи, підставою прийняття наказу про звільнення ОСОБА_4 були п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, Закон України «Про очищення влади», звіт про результати проведеної перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади» від 21.10.2015 року, п.6 витягу з протоколу №116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року.

Відповідно до записів трудової книжки, позивач працювала в органах податкової служби з 1993 року.

Судом першої інстанції вірно досліджувались наявність заборон щодо позивача, передбачених Законом України «Про очищення влади», у проміжку з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, дотримуючись принципу індивідуальної відповідальності, задекларованої цим Законом.

Так, у зазначений в законі період ОСОБА_4 перебувала на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Тернопільській області менше одного року, а саме з 10.06.2013р. по 22.02.2014р.

Щодо інших посад, які позивач займала до призначення на посаду заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Тернопільській області, то суд першої інстанції, на підставі аналізу ст. ст. 6, 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Положення про Державну податкову службу України, дійшов підставного висновку про те, що право формувати державну політику, тобто право законодавчої ініціативи при розробці проекту нормативно-правового акту, має орган державної виконавчої влади лише із статусом міністерства, інший орган державної виконавчої влади без статусу міністерства має повноваження виключно щодо реалізації державної політики.

З огляду на викладене, позивач в межах встановленого законом періоду не працювала на відповідних посадах в інших органах, що забезпечують формування та реалізують державну податкову та/або митну політику.

Отже, доводи апелянта є необґрунтованими з наведених вище підстав та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що позивача звільнено на підставі Звіту «Про результати проведення перевіркищодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади» від 21.10.2015 р. та пункту 6 витягу з протоколу №116 засідання Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року.

Стаття 5 Закону України «Про очищення влади» встановлює чітку процедуру перевірки та встановлює уповноважений орган для забезпечення такої перевірки (ч. 1); перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; план проведення перевірок (ч.2); на кого саме покладається організація проведення перевірки. (ч.4); відомості які підлягають перевірці (ч.5); черговість проведення перевірки (ч.6); обов'язки та дії керівника на якого покладається організація проведення перевірки (ч.7); початок проведення перевірки та оприлюднення інформації про перевірку (ч.8 та 9 Закону).

Таким чином, у даному випадку організація перевірки щодо позивача, відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади» покладалась на Голову Державної фіскальної служби України, а не на робочу групу Міністерства юстиції.

Кабінетом Міністрів України доручалось Міністерству юстиції створити спільну робочу групу з представників Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Національного агентства України з питань державної служби та Секретаріату Кабінету Міністрів України для проведення перевірки виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади», що цією робочою групою і було зроблено.

Проте, це не є тою перевіркою, яка у відповідності до ст. 5 Закону проводилась щодо позивача, оскільки вище зазначена робоча група не є уповноваженим органом на проведення такої перевірки визначеної Законом, тому посилання відповідача на звіт спільної робочої групи Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Національного агентства України з питань державної служби та Секретаріату Кабінету Міністрів України «Про проведення перевірки виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади» є безпідставним.

Крім того, посилання апелянта на протокольне рішення Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №116, яким доручено голові ДФС забезпечити виконання Закону України «Про очищення влади» в частині прийняття відповідних рішень щодо посадових осіб Державної фіскальної служби, до яких застосовуються заборони, визначені Законом, є необґрунтованим, оскільки виконання відповідачем зазначеного протокольного рішення не звільняє його від обов'язку дотримуватись при цьому порядку, визначеного Законом України «Про очищення влади».

Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону має здійснюватись відповідно до встановленого статтею 5 Закону порядку, на що позивач надав згоду, у визначений законом термін, зазначивши при цьому про відсутність заборон визначених ч. 3 ст. 1 Закону.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційного суду вважає, що підставою для звільнення може бути лише висновок Державної фіскальної служби України.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» задекларовано мету очищення влади, яка полягає у недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Натомість доказів вчинення позивачем будь - яких дій, тим більше протиправних, прийняття рішень чи допущення бездіяльності, які б були спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відповідачем не надано.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірний наказ за №3421-о від 26.10.2015 року не може вважатись правомірним, а позивач підлягає поновленню.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.02.2016 року в справі №819/3432/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а у разі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Бруновська Н.В.

Шавель Р.М.

Повний текст ухвали складено 30.09.2016 року.