Постанова № 61784549, 29.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1263/16 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Кузик М.А.

пр-к апелянта Толстунова С.В.

пр-к позивача ОСОБА_4

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 21.01.2016 № 14 о/с у частині звільнення капітана поліції ОСОБА_5, інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності із служби в поліції, 21 січня 2016 року;

- поновити ОСОБА_5 на посаді інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності на службі в поліції з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції матеріального права, невідповідність висновків суду обставинами справи, неповне з'ясування обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 проходив службу в органах внутрішніх справ України з травня 2010 року на різних посадах.

07 листопада 2015 року відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с «По особовому складу» ОСОБА_5 був прийнятий на службу в Національну поліцію України на посаду інспектора дозвільної системи з присвоєнням в порядку переатестування спеціального звання капітана поліції.

20 січня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до начальника ГУ Національної поліції у Київській області з рапортом про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Київській області від 21.01.2016 № 14 о/с капітана поліції ОСОБА_5, інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності, 21.01.2016 звільнено зі службі в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за статтею 77, п.1, п.п 7 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію».

Підставою для звільнення у вищезазначеному наказі зазначено рапорт позивача від 20 січня 2016 року.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі підпункту 7 частини першої статті 77 Закону України «про національну поліцію» (за власним бажанням) є протиправним і підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позову, але з інших підстав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону № 580-VІІІ призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Частиною 1 ст. 77 № 580-VІІІ Закону встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Відповідно до ч.4 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

На час видання спірного наказу про звільнення діяли норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114.

Враховуючи викладене, відносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ не є трудовими, тому питання по звільненню/поновленню на службі, підлягали вирішенню відповідно до Положення служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ № 114, яким чітко визначено процедуру звільнення працівників з органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 64 п. «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до ст. 68 Положення № 114 особи рядового та начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше, як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Зі змісту норм права п. 64 та п. 68 Положення № 114 вбачається, що звільнення особи начальницького складу зі служби в органах внутрішніх справ за власним бажанням можливе не раніше, як за три місяці з дати подання рапорту безпосередньому керівнику.

Згідно із ч.2 ст.161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Верховним Судом України у справах №21-99а12, №21-122а12, №21-236а11 (постанови Верховного Суду України від 9 квітня 2012 р., від 29 травня 2012 р., від 5 грудня 2011 р.) висловлено наступні правові позиції: за змістом п. 68 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою КМУ від 29 липня 1991 р. №114, звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби, на підставі підпункту «ж» п. 64 зазначеного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження нею про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, є безпідставним.

З наявної в матеріалах справи копії рапорту про звільнення позивача вбачається, що останній не зазначав дату звільнення.

Натомість, відповідач 21.01.2016 року, тобто на наступний день подання позивачем рапорту про звільнення видав, наказ № 14 о/с про звільнення зі службі в поліції капітана поліції ОСОБА_5, інспектора дозвільної системи Управління превентивної діяльності.

Колегія суддів звертає увагу, що у межах передбаченого п. 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення, сторони трудового договору вправі дійти взаємної згоди про звільнення в певний строк. Такою домовленістю слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення строку.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач не зазначає в рапорті дату звільнення та сторони не домовлялися про звільнення у більш короткий строк.

Отже, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ згідно із пп. «ж» п.64 вказаного Положення до спливу тримісячного строку від дня попередження позивачем про своє бажання звільнитися.

За таких підстав, наказ про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Висновок суду першої інстанції про те, що трудові відносини між сторонами є продовженими є помилковим, оскільки в даному випадку норми ст.38 КЗпП не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, змінити постанову суду. За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 197, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року змінити в мотивувальній частині.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 03.10.2016.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.