Рішення № 61784070, 26.09.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2016 р. Справа № 918/952/16

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомирське вапняно-силікатне підприємство" про стягнення заборгованості в сумі 6 116 грн. 44 коп.

за участю представників сторін:

від позивача- не з'явився;

від відповідача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 10.01.2016 р..

В судовому засіданні 26 вересня 2016 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 вересня 2016 року Державне підприємство "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (далі позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомирське вапняно-силікатне підприємство" (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 6 116 грн. 44 коп., з яких 2 920 грн. 92 коп. - основна заборгованість, 217 грн. 67 коп. - пеня, 2 586 грн. 78 коп. - інфляційні втрати, 391 грн. 07 коп. - 5% річних.

Ухвалою суду від 02 вересня 2016 року позовну заяву №1165 від 19.08.2016р. прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №918/952/16, розгляд якої призначено на 19 вересня 2016 року.

16 вересня 2016 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву разом з платіжним дорученням №642 від 30.08.2016р. про сплату основної заборгованості в сумі 2 920 грн. 92 коп.. (а.с. 21-22)

У судовому засіданні 26 вересня 2016 року було оголошено перерву до 26 вересня 2016 року.

23 вересня 2016 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення щодо нарахування пені.. (а.с. 27)

У судовому засіданні 26 вересня 2016 року представник відповідача просив суд відмовити у позові у зв'язку із тим, що основна заборгованість в сумі 2 920, 92 грн. сплачена. Крім того, щодо стягнення пені в сумі 217 грн. 67 коп. просив суд застосувати строк позовної давності.

У судове засідання 26 вересня 2016 року представник позивача не зявився, однак належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, що стверджується особистим підписом у розписці про оголошення перерви від 19.09.2016р. (а.с. 26)

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду

України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2013 року між Державним підприємством "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (далі Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Любомирське вапняно-силікатне підприємство" (далі Замовник) було укладено договір №604/9 про надання послуг. (далі - Договір) (а.с. 8)

Відповідно до п.1.1. Договору Виконавець в період дії Договору зобовязується: провести перевіряння ТУ У В 2.7-21-053-94 (далі послуги), а Замовник зобовязується прийняти та оплатити послуги в порядку, визначеному чинним Договором.

Вартість послуг, обумовлених в п.1.1. чинного Договору визначається сторонами та оформляється "Протоколом погодження вартості робіт", який є невідємним додатком до цього Договору. Договірна ціна становить 2 920,92 грн.. (п.1.2. Договору)

Надання послуг за чинним Договором Виконавцем Замовнику засвідчується сторонами Актом приймання-передачі наданих послуг, який в свою чергу є невідємною частиною даного Договору. (п.1.4. Договору)

Відповідно до п.2.1 Договору розрахунки за чинним Договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів Замовником в розмірі, визначеному п.1.3. чинного Договору на банківський рахунок Виконавця на протязі 10 банківських днів з моменту підписання Акта приймання-передачі наданих послуг, згідно виставленого Виконавцем "Рахунку на оплату".

Згідно п.4.2. Договору сторона, що порушила грошове зобовязання відповідно до чинного Договору зобовязана сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ/365 від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно п.4.3. Договору сторона, яка прострочила виконання грошового зобовязання, на вимогу іншої сторони зобовязана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5% річних від простроченої суми.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами всіх покладених на них Договором зобовязань. (п.6.1. Договору)

Договір підписаний сторонами, їхні підписи скріплені відтисками печаток.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем були надані послуги відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг №13ОУ-26185 від 29.11.2013р.. (а.с. 9)

Відповідно до п.2.1 Договору розрахунки за чинним Договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів Замовником в розмірі, визначеному п.1.3. чинного Договору на банківський рахунок Виконавця на протязі 10 банківських днів з моменту підписання Акта приймання-передачі наданих послуг - в строк до 13.12.2013 року.

Як стверджує позивач, відповідач свої обов'язки за договором в частині оплати послуг належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 2 920 грн. 92 коп..

Суд, розглянувши матеріали справи, встановив, що оплата послуг за договором про надання послуг №604/8 від 22.11.2013р. була здійснена відповідачем 30.08.2016 року, а позовну заяву №1165 від 19.08.2016р. було подано до господарського суду Рівненської області 01.09.2016р. (вх. № суду 2481/16)

Вказана обставина свідчить про те, що сума заборгованості за договором про надання послуг №604/8 від 22.11.2013р., про яку зазначає позивач, була сплачена в повному обсязі до подання позовної заяви.

Згідно роз'яснень п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене та те, що заборгованість була відсутня на момент звернення позивача з позовом, суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2 920 грн. 92 коп. в повному обсязі.

Також, позивач просить суд на підставі п.4.2. Договору стягнути з відповідача за порушення терміну оплати послуг, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ/365 від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, що за розрахунком позивача за загальний період прострочення з 13.12.2013р. по 12.06.2014р. складає 217 грн. 67 коп..

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Разом з тим, відповідач подав до суду заперечення щодо нарахування пені та просив суд застосувати до вказаних вимог наслідки спливу строків позовної давності.

Відповідно до п. 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 за змістом частини 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення ч. 6 ст. 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за надані послуги у строки визначені договором, позивач заявляє до стягнення пеню в сумі 217 грн. 67 коп. за період прострочення з 13.12.2013р. по 12.06.2014р..

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 01.09.2016 року, про що свідчить штамп господарського суду Рівненської області на позовній заяві від 19.08.2016р. №1165..

Таким чином, враховуючи встановлений судом період нарахування пені та її належний розмір, та те, що позовна давність за позовними вимогами щодо стягнення пені, обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, який подано 01.09.2016 року, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення пені за період з 13.12.2013р. по 12.06.2014р. поза межами однорічного строку позовної давності.

Враховуючи викладене, строк позовної давності у даному спорі в частині вимог про стягнення пені, сплинув до звернення позивача з позовом.

Про застосування судом наслідки спливу строку позовної давності відносно вказаних вимог відповідачем у справі зроблено заяву до винесення рішення.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд також зазначає, що правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб`єктивного права. Існування суб`єктивного права позивача доведено матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 217 грн. 67 коп. задоволенню не підлягають.

Крім того, у звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань позивач нарахував 2 586 грн. 78 коп. інфляційних втрат за період з 13.12.2013р. по 16.08.2016р., 391 грн. 07 коп. - 5% річних з 13.12.2013р. по 16.08.2016р.. (а.с. 3-4)

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.4.3. Договору сторона, яка прострочила виконання грошового зобовязання, на вимогу іншої сторони зобовязана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5% річних від простроченої суми.

Як вбачається з п.4.3. Договору сторони передбачили інший розмір процентів річних, а саме 5%, що не заборонено ст. 625 Цивільного кодексу України

Суд, перевіривши розрахунок 5% річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що розмір останніх становить 391 грн. 32 коп., при заявленому 391 грн. 07 коп..

Оскільки суд, не може вийти за межі позовних вимог, тому бере до уваги суму 5% річних розраховану позивачем у розмірі 391 грн. 07 коп..

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що розмір останніх становить 2 570 грн. 41 коп., при заявленому 2 586 грн. 78 коп.. Відтак, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних втрат, яка за розрахунком суду складає 2 570 грн. 41 коп.. (а.с. 28)

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомирське вапняно-силікатне підприємство" про стягнення заборгованості в сумі 6 116 грн. 44 коп. підлягають задоволенню в частині стягнення: 391 грн. 07 коп. 5% річних та 2 570 грн. 41 коп. - інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення 2 920 грн. 92 коп. основної заборгованості, 217 грн. 67 коп. пені, 16 грн. 37 коп. - інфляційних втрат відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 667 грн. 21 коп..

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомирське вапняно-силікатне підприємство" (35321, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 38302696)на користь Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (33028, м. Рівне, вул. Замкова, 31, код ЄДРПОУ 02568294) 2 570 (дві тисячі пятсот сімдесят ) грн. 41 коп. інфляційних втрат, 391 (триста девяносто одну) грн. 07 коп. 3% річних та 667 (шістсот шістдесят сім) грн. 21 коп. витрат по оплаті судового збору.

У решті позовних вимог, а саме в частині стягнення 2 920 грн. 92 коп. основної заборгованості, 217 грн. 67 коп. пені, 16 грн. 37 коп. - інфляційних втрат відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 03 жовтня 2016 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2- позивачу рекомендованим (33028, м. Рівне, вул. Замкова, 31);

3- відповідачу рекомендованим (35321, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, 1).