Рішення № 61783715, 26.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2016Справа №910/12639/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон"

про стягнення 191240,65 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Горячев А.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Білоус О.А. - представник за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" (далі - відповідач) про стягнення 191240,65 грн. заборгованості, з якої: 73699,10 грн. - плата за фактичний час користування об'єктом лізингу та 117541,55 грн. - збитки.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про фінансовий лізинг №00009049 від 22.11.2013, що зумовило його розірвання та нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Каргон" плати за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з січня по квітень 2016 року, а також збитків, понесених у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 порушено провадження у справі №910/12639/16, розгляд справи призначено на 25.07.2016.

25.07.2016 від позивача через відділ діловодства суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

25.07.2016 через відділ діловодства суду представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 відкладено розгляд справи до 05.09.2016.

05.09.2016 відповідач подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, а також письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що наслідком розірвання спірного договору є відсутність у позивача права обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому і, відповідно, відсутність права вимагати сплати лізингових платежів після розірвання договору. Також, наголосив на тому, що отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, надання послуг зі стягнення з відповідача дебіторської заборгованості за договором, з повернення та зберігання об'єкта лізингу та надання юридичних послуг з консультування, підготовки процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.09.2016 оголошено перерву до 19.09.2016.

19.09.2016 позивач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення, в яких вказав, що у п. 6.8. договору сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою позивача відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу, а тому твердження відповідача про те, що після розірвання договору позивач не має права вимагати сплати коштів за фактичний час користування є необґрунтованими та безпідставними. Крім того, зауважив, що відшкодування збитків прямо передбачено укладеним між сторонами договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 відкладено розгляд справи до 26.09.2016.

26.09.2016 від сторін через відділ діловодства суду надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи доказів. Крім того, відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву.

Представник позивача в судовому засіданні 26.09.2016 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У свою чергу, представник відповідача в засіданні господарського суду проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 26.09.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каргон" (Лізингоодержувач) було укладено Договір про фінансовий лізинг №00009049, об'єктом якого є транспортний засіб VW Passat B7 2.0 TDI, 2013 року виробництва, шасі НОМЕР_1, вартістю 41600,00 доларів США, еквівалент 342118,40 грн.

Додатком до Договору про фінансовий лізинг №00009049 від 22.11.2013 визначено Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі - додаток).

Відповідно до п. 3.1. додатку предметом лізингу за цим Контрактом є транспортний засіб, зазначений у Контракті (надалі - «Об'єкт лізингу»). Об'єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації Лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача.

За умовами п. 4.1. додатку Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкта лізингу впродовж усього строку дії Контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

Згідно з п. 6.1. додатку для експлуатації об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього Контакту, та інших положень Контракту, кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; часину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню Контракту не включаються до лізингових платежів: будь-які податки, що можуть застосовуватися до Контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) (п. 6.5. додатку).

Строк лізингу за цим Контрактом визначається у Договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання Акта приймання-передачі Лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п.12.1., 12.2. додатку).

Пунктом 8.3. додатку сторони погодили: якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше ніж на 10 робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати Лізингоодержувачу першу платіжну вимогу у письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснив оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в таких же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1. контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої вимоги щодо сплати означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом. Якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), Порше Лізинг Україна має право розірвати Контракт/відмовитися від Контракту і витребувати об'єкт лізингу від Лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Так само, у п. 12.6.1. додатку встановлено, що Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей Контракт/відмовитися від Контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках: Лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

У випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12., Контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на іншої Сторони (п. 12.13. додатку).

Згідно з п. 12.9 додатку у разі припинення лізингу відповідно до пункту 12 Контракту, відмови Лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

При цьому відповідно до п. 6.18. додатку у випадку розірвання контракту/відмови за ініціативою Порше Лізинг України відповідно до пункту 12 контакту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) сторони узгодили порядок сплати лізингових платежів, дату їх оплати та розмір.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" виникла заборгованість за договором у загальному розмірі 60907,64 грн. При цьому Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» були надіслані нагадування про сплату заборгованості, а також повідомлення про відмову від договору, що свідчить про розірвання Договору про фінансовий лізинг №00009049 від 22.11.2013 з 20.11.2015.

Втім, оскільки відповідачем не повернуто об'єкт лізингу в строк, передбачений умовами договору, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" плати за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з січня 2016 року по квітень 2016 року в загальному розмірі 73699,10 грн., а також 117541,55 грн. збитків.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини та проявляється у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем правочину, суд дійшов висновку, що він за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, а відповідно до норм ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Положеннями частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору про фінансовий лізинг №00009049 від 22.11.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Каргон" прийняло предмет лізингу - транспортний засіб VW Passat B7 2.0 TDI, 2013 року виробництва, шасі НОМЕР_1, що підтверджується Актом прийому-передачі від 22.11.2013.

За приписами статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 3 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

При цьому у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором (ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг").

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, 06.11.2015 позивач направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон", що зазначена в договорі як місце реєстрації лізингоодержувача (03680, АДРЕСА_1), вимогу №00009049 від 05.10.2015 про сплату заборгованості за договором у розмірі 60907,64 грн., повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору.

Факт направлення вказаної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист та конверту.

Отже, оскільки відповідачем під час розгляду справи не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього заборгованості за лізинговими платежами в період з липня 2015 року по листопад 2015 року, а також враховуючи положення п. 12.7., 12.13. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, Договір про фінансовий лізинг №00009049 від 22.11.2013 є розірваним з 20.11.2015.

В цей же строк (20.11.2015) лізингоодержувач зобов'язаний був повернути об'єкт лізингу, втім докази своєчасного повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Каргон" об'єкту лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в матеріалах справи відсутні та відповідачем під час розгляду справи надані не були.

24.03.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис за реєстровим №455 про повернення лізингоодержувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Каргон" на користь лізингодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» об'єкта фінансового лізингу - автомобіля марки VW, модель - Passat B7, номер шасі НОМЕР_1, що був переданий в користування на підставі Договору про фінансовий лізинг №00009049 від 22.11.2013.

06.04.2016 державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №50721998) за виконавчим написом №455, виданим 24.03.2016 Київським міським нотаріальним округом.

У подальшому, 25.04.2016 державним виконавцем ВДВС Солом'янського РУЮ у місті Києві складено акт про повернення транспортного засобу VW Passat B7 2.0 TDI, 2013 року виробництва, стягувачу (ТОВ «Порше Лізинг Україна»), а 26.04.2016 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що в період з січня 2016 року по 25 квітня 2016 року об'єкт лізингу перебував у фактичному користуванні відповідача.

Отже, оскільки сторони в п. 6.18. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу добровільно погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови за ініціативою Порше Лізинг України відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу, позовні вимоги в частині стягнення 73699,10 грн. плати за фактичний час користування об'єктом лізингу протягом січня-квітня 2016 року є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" про те, що після розірвання договору ним було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 99000,00 грн., а тому заборгованість відсутня, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одинці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 №22.

Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у тому числі платіжних доручень.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу».

В той же час, відповідно до зазначеної інструкції та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Згідно з ч. 5 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

З огляду на наведене, за позивачем закріплене право на власний розсуд спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого призначення платежу.

Проте, в даному випадку відповідач здійснюючи часткові оплати в платіжних документах чітко зазначав призначення платежу - «лізинговий платіж», а також зазначав рахунок на підставі якого здійснюється оплата.

За таких обставин, позивач не має права зараховувати ці платежі в рахунок погашення заборгованості за фактичний час користування об'єктом лізингу.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 117541,55 грн. витрат на оплату юридичних послуг, які Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" повинно було зробити для відновлення свого порушеного права, тобто збитків.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частинами 1-3 статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Судом враховано, що згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вищезазначених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 117541,55 грн. позивач вказує на те, що вказані грошові кошти були витрачені ним на оплату послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Тріпл Сі», Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомир», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту «Дельта М» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вернер» щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, надання послуг з повернення майна та відповідального зберігання і ремонтних робіт.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, укладених між ним та ТОВ «ЮК «Тріпл Сі», ТОВ «Автомир», ТОВ «АКЗ «Дельта М», ТОВ «ЮФ «Вернер»; копії рахунків; актів та платіжних доручень, які на думку позивача, свідчать про факт понесення ним збитків.

Однак, суд наголошує на тому, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг №00009049 від 22.11.2013.

Аналогічна правова позиція викладена в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 №01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

Крім того, суд зазначає, що у випадку звернення лізингодавця з позовом до лізингоодержувача та відмови суду у задоволенні позовних вимог, в тому числі у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, сам факт надання юридичних послуг лізингодавцю не може бути підставою для стягнення таких витрат на юридичну допомогу з лізингоодержувача.

Тому, незважаючи на те, що сторони передбачили у договорі конкретні види збитків, це не позбавляє позивача обов'язку довести наявність таких збитків у кожному конкретному випадку (всі елементи збитків).

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" 117541,55 грн. збитків.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як роз'яснено в п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 №7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013.

Однак, позивачем не надано суду доказів того, що понесені ним витрати були здійснені за отримання саме адвокатських послуг (адвоката, адвокатського об'єднання, фірми, тощо); а тому у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат позивача у якості судових витрат відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням витрат зі сплати судового збору в цій частині на відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" (01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 40 А; ідентифікаційний код 38241508) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, просп. Павла Тичини, буд. 1В; ідентифікаційний код 35571472) 73699 (сімдесят три тисячі шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 10 коп. заборгованості за фактичний час користування об'єктом лізингу та 1105 (одну тисячу сто п'ять) грн. 49 коп. судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено 04.10.2016.

Суддя О.А. Грєхова