Рішення № 61783602, 22.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2016Справа № 910/12991/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Латчбахер Україна"

до Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр"

про стягнення 96 964, 88 грн.

за участю представників:

від позивача:Ніколаєнко К.В.- представник за довіреністю № 18/07-16 від 18.07.2016 р. Вірьовкін О.І.- представник за довіреністю б/н від 05.01.2016 р. Напіральська А.О.- згідно витягу з ЄДР від відповідача:Щепалова Я.В.- представник за довіреністю № 43 від 01.07.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Латчбахер Україна" (далі - ТОВ "Латчбахер Україна") з позовом до Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" (далі - ДП "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр") про стягнення 138 925,05 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/25557/14, що набрало законної сили, яким з ДП "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" стягнуто заборгованість за договором про виконання робіт № 1709/12-1 від 17.09.2012 р.

Оскільки відповідач вказане рішення належним чином не виконав, останньому були нараховані суми матеріальних втрат, які поніс позивач внаслідок несвоєчасного отримання присуджених йому грошових коштів.

У позові ТОВ "Латчбахер Україна" просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 126 455,05 грн. та 3 % річних у сумі 12 470,00 грн., а всього - 138 925,05 грн.

Під час розгляду справи позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 85 800,88 грн. та 3 % річних у сумі 11 164,00 грн., а всього - 96 964, 88 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував зменшені позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, зазначив, що матеріальні втрати повинні нараховуватись з дати набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/25557/14 та за порядком його розстрочення, визначеного у постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.09.2012 р. між ТОВ "Латчбахер Україна" та ДП "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" був укладений договір № 1709/12-1, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався виконати роботи з розроблення та провадження програмного продукту "Галузева інформаційно-телекомунікаційна система "Електронний облік деревини. Winforstpro - Україна", відповідно до технічних вимог та завдання по виконанню робіт, зазначених у пункті 1.4 договору, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити такі роботи.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. у справі № 910/25557/14, встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором № 1709/12-1 від 17.09.2012 р. виконав неналежним чином, не сплатив повну вартість виконаних робіт, у зв'язку з чим з нього була стягнута основна заборгованість в розмірі 349 520, 00 грн., 3% річних у сумі 1 254, 44 грн., індекс інфляції в розмірі 11 574, 72 грн. за період з 27.09.2013 р. по 22.10.2014 р. та судовий збір у сумі 7 254,20 грн.

Вказане рішення набрало законної сили згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 р., цією ж постановою виконання рішення було розстрочено на 3 місяці.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, вищевказаним рішенням була встановлена наявність заборгованості відповідача, яка була стягнута з нього та розстрочена у визначеному судом порядку.

Позивач вважає, що оскільки відповідач користувався присудженими ТОВ "Латчбахер Україна" грошовими коштами, він має сплатити за це матеріальні втрати, а саме - інфляційну складову суму боргу у розмірі 85 800,88 грн. за період з 14.04.2015 р. по 08.06.2016 р. та 3 % річних у сумі 11 164,00 грн. за період з 14.04.2015 р. по 08.06.2016 р.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України підставами виникнення прав та обов'язків у особи можуть бути, зокрема, договори та правочини, а також інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до п. 5.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідно до ст. 105 ГПК України постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Отже, в даному випадку господарське зобов'язання у відповідача виникло на підставі судового рішення, що є окремою підставою, яка не тотожна господарському договору (інша підстава).

Як вже було встановлено судом, рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. у справі № 910/25557/14 набрало законної сили 14.04.2015 р. та вказаною постановою виконання рішення суду було розстрочено на 3 місяці у наступному порядку оплати: квітень - 120 783,05 грн., травень 2015 р. - 120 783,05 грн., червень 2015 р. - 120 783,05 грн.

За таких обставин у даному випадку обов'язок сплати заборгованості у відповідача виник по частинах з наступного дня, що йде за днем закінчення ростроченого періоду на відповідну суму.

З матеріалів справи вбачається, що рішення господарського суду міста Києва у вказаній справі відповідач виконував частково, не дотримуючись графіку розстрочення, а саме: 08.10.2015 р. - у сумі 40 000,00 грн., 02.11.2015 р. - у сумі 30 000,00 грн., 18.02.2016 р. - у сумі 23 000,00 грн.

При цьому суд не приймає в якості належних доказів платіжні доручення відповідача № 1554 від 08.10.2015 р., № 1698 від 02.11.2015 р., № 233 від 18.02.2016 р. про часткову сплату заборгованості під час примусового виконання рішення у вказаній справі, оскільки у призначенні платежу цих доручень вказано, що оплата відповідачем була задійнена на підставі постанови про відкриття ВП № 479962331 та наказу від 22.05.2015 р. № 910/25557/14, а тому суд не може встановити, яка саме частина рішення суду оплачувалась - сума боргу чи матеріальні втрати, чи судовий збір.

Отже, судом встановлений факт невиконання ДП "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" судового рішення, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з моменту невиконання та до повного виконання грошового зобов'язання (судового рішення).

Разом з тим, як вбачається із заявлених вимог, позивач здійснив нарахування матеріальних втрат не лише на основний борг у сумі 349 520, 00 грн., стягнутий рішенням господарського суду міста Києва, а й на інфляційну складову боргу у сумі 11 574, 72 грн., 3% річних у сумі 1 254, 44 грн. та суму судового збору у розмірі 7 524,20 грн. за цим рішенням.

Проте, суд не може погодитись з таким розрахунком позивача з огляду на наступне.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12).

Зобов'язальні правовідносини, які належать до грошових, досить різноманітні. Вони можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу і под.).

Статтею 625 ЦК регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Після винесення вказаного рішення вони не змінюють свою правову природу та не включаються до суми основного боргу.

Вказана позиція викладена у Аналізі Верховного Суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 р.

Отже, суд вважає, що рішення у даному випадку не є новим грошовим зобов'язанням - новацією, оскільки воно не створює нового зобов'язання, а лише констатує факт наявності зобов'язання - заборгованості за договором.

Також суд зазначає, що положення ст. 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних надають право застосовувати їх лише до суми грошового зобов'язання - основного боргу. Вказаною нормою не надається право на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних знову ж таки на інфляційні втрати та 3 % річні, зокрема, вже стягнуті рішенням суду.

При цьому суд звертає увагу, що правова природа 3 % річних та інфляційних втрат є похідною від основного зобов'язання, після їх стягнення за рішенням суду, у даному випадку, вони не змінюють свою правову природу, а отже їх нарахування не може бути застосовано на вже стягнуті за рішенням 3 % річних, інфляційні втрат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про неможливість нарахування матеріальних втрат на інфляційну складову боргу та 3 % річних, що були стягнуті рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/25557/14.

Також суд вважає необгрунтованим нарахування матеріальних втрат на судовий збір у сумі 7 254,20 грн., покладений рішенням суду у справі № 910/25557/14 на відповідача, оскільки судовий збір не виникає з порушеного зобов'язання - невиконання умов договору № 1709/12-1 від 17.09.2012 р, а є лише оплатою за подання відповідного позову до суду на підставі Закону України «Про судовий збір».

Таким чином суд вважає, що нарахуванню підлягають матеріальні втрати на суму основного боргу, стягнутого рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/25557/14 з урахуванням періодів розстрочки: по сумі 120 783,05 грн. (за квітень) - з 01.05.2015 р., по сумі 120 783,05 грн. (за травень) - з 01.06.2015 р., по сумі 120 783,05 грн. (за червень) - з 01.07.2015 р.

Також суд враховує, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (вказана позиція викладена у Листі Верховного Суду України „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року № 62-97р, а також у п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012).

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати у сумі 27 806,82 грн. та 3 % річних у сумі 9 743,79 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальних втрат підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України у разі задоволення позову витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Латчбахер Україна" до Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" про стягнення 96 964, 88 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" (04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 29, ідентифікаційний код 00994207) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Латчбахер Україна" (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, ідентифікаційний код 34044632) інфляційну складову боргу у сумі 27 806 (двадцять сім тисяч вісімсот шість) грн. 82 коп., 3 % річних в сумі 9 743 (дев'ять тисяч сімсот сорок три) грн. 79 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 563 (п'ятсот шістдесят три) грн. 26 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 22 вересня 2016 року.

Повний текст рішення підписаний 27 вересня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.