Рішення № 61783562, 27.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2016

Справа №910/15636/16

За позовом Приватного підприємства "ПРОМБУД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЙДОДИР"

про стягнення 24 471,60 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ПРОМБУД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЙДОДИР" про стягнення 24 471,6 грн., з яких 23 128,00 грн. сума основного боргу, 1000,47 грн. інфляційні втрати та 343,13 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов’язків щодо оплати поставленого позивачем товару своєчасно та в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2016 порушено провадження у справі № 910/15636/16, розгляд справи призначено на 15.09.2016.

15.09.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідача зазначає, що видаткова накладна, на яку посилається позивач на підтвердження наявності заборгованості, повністю оплачена відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 26871 від 16.08.2016 (сума оплати по спірній накладній 5 201,28 грн.) та № 26905 від 23.08.2016 (сума оплати по спірній накладній 17 926,72 грн.). Також відповідач просить відмовити позивачу у стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, оскільки 30.06.2016 відповідач направив позивачу відповідь на претензію як гарантію того, що відповідач зобов’язується виконати зобов’язання у строк до 31.08.2016.

У судовому засіданні 15.09.2016 представник позивача надав документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Так, у поданій заяві про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 1000,47 грн. інфляційних втрат та 343,13 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Таким чином, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, у зв’язку з чим, подальший розгляд справи № 910/15636/16 буде здійснюватись щодо позовних вимог, викладених у заяві про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 15.09.2016 судом оголошено перерву до 27.09.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 27.09.2016 представники сторін не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 27.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством "ПРОМБУД" (позивач) поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МОЙДОДИР" товар за видатковою накладною № РН-0000138 від 23.02.2016 на суму 23 128,00 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем здійснено повну оплату за видатковою накладною № РН-0000138 від 23.02.2016 на суму 23 128,00 грн. лише 16.08.2016 та 23.08.2016, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 343,13 грн. та 1000,47 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши наявну в матеріалах справи видаткову накладну № РН-0000138 від 23.02.2016 судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов'язався здійснити поставку товару, а відповідач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивач поставив відповідачу товар, а відповідач, у свою чергу, прийняв вказаний товар, в підтвердження чого позивачем надано видаткову накладну № РН-0000138 від 23.02.2016, яка підписана представниками обох сторін. Крім того, в матеріалах справи наявна довіреність № 69 від 23.02.2016 видана відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

В пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений позивачем товар за видатковою накладною № РН-0000138 від 23.02.2016 після його прийняття, тобто 23.02.2016.

Однак, в порушення зазначених вище приписів відповідач взяті на себе зобов’язання повністю виконав лише 23.08.2016 сплативши остаточний платіж у розмірі 17 926,72 грн., частина заборгованості у розмірі 5201,28 грн. Була сплачена відповідачем 16.08.2016.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач у встановлені строки не виконав свого обов’язку щодо оплати отриманого товару, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 343,13 грн. нараховані за період з 24.02.2016 по 22.08.2016 та 1000,47 грн. інфляційних втрат, нараховані за період з 24.02.2016 по 18.08.2016.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, надані позивачем, суд встановив, що останні є невірними, оскільки при здійсненні розрахунків позивачем не враховані дати здійснення відповідачем часткових оплат.

За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі – 1000,47 грн. та 3% річних у розмірі 341,07 грн.

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, то суд зазначає, що відсутність коштів у відповідача не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності та не є підставою для відмови позивачу у стягненні 3% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідь на претензію позивача від 30.06.2016 № 040/16 не є двостороннім правочином, за яким сторони погодили зміну строків виконання зобов’язання з оплати поставленого товару.

З огляду на вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Приватного підприємства "ПРОМБУД" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЙДОДИР" (03143, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 15, код, 30724161) на користь Приватного підприємства "ПРОМБУД" (02121, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 3, код 25586975) 1000,47 грн. інфляційних втрат, 341,07 грн. 3% річних та 1375,89 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 03.10.2016.

Суддя С.О. Турчин