Рішення № 61783557, 29.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2016Справа № 910/12895/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України (далі - Інститут) до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІОНЕЛЬ" (далі - Товариство) про стягнення 40 803,69 грн.,

у засіданні приймали участь:

від позивача: Мілевська В.А. за довіреністю від 11 серпня 2016 року № 104/1-641,

від відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2016 року Інститут звернувся до Господарського суду міста Києва зі вказаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2015 року між Товариством та позивачем був укладений договір оренди, за умовами якого Інститут передав відповідачу в строкове платне користування приміщення (кімнату № 126) загальною площею 18,0 м2, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 4. Оскільки Товариство взяті на себе за вказаним правочином зобов'язання по оплаті орендної плати, відшкодування комунальних витрат та інших платежів виконало не у повному обсязі, Інститут просив суд стягнути з відповідача 29 720,26 грн. заборгованості по орендній платі, в яку також було включено витрати на відшкодування податку на землю, 5 748,20 грн. заборгованості за комунальні послуги, 1 841,40 грн. заборгованості за експлуатаційні витрати, 573,12 грн. відшкодування за розміщення оголошення в ЗМІ, 2 122,53 грн. пені та 798,18 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 липня 2016 року порушено провадження у справі № 910/12895/16. Розгляд даної справи призначено судом на 28 липня 2016 року.

До початку зазначеного судового засідання через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Інституту надійшло клопотання від 26 липня 2016 року про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого позивач просив суд також розірвати договір оренди № 112015 від 1 вересня 2015 року.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що дане клопотання позивача не може бути розглянуто по суті в даній справі з огляду на наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Судом встановлено, що в прохальній частині позовної заяви Інституту була відсутня вимога про розірвання договору оренди № 112015 від 1 вересня 2015 року.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що дана вимога є новою позовною вимогою, направленою на одночасну зміну предмета і підстав позову, та не може бути розглянута судом по суті в рамках даної справи, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання позивача.

Слід також зазначити, що Інститут при цьому не позбавлений права звернутися з відповідним окремим позовом до господарського суду в загальному порядку.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28 липня 2016 року відклав розгляд справи на 1 вересня 2016 року.

1 вересня 2016 року від Інституту через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення по справі та заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 36 142,14 грн. заборгованості по орендній платі, 6 281,04 грн. відшкодування комунальних послуг, 2 511,00 грн. відшкодування експлуатаційних витрат, 573,12 грн. відшкодування за розміщення оголошення в ЗМІ, 2 122,53 грн. пені та 798,18 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 1 вересня 2016 року продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 22 вересня 2016 року.

22 вересня 2016 року до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Інституту надійшли письмові пояснення по справі та заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 36 142,14 грн. заборгованості по орендній платі, 5 604,03 грн. відшкодування податку на землю, 6 615,84 грн. відшкодування комунальних послуг, з яких: 5 174,71 грн. відшкодування за електроенергію, 133,12 грн. - за водопостачання, 1 308,01 грн. - за опалення, 2 176,20 грн. відшкодування експлуатаційних послуг; 573,12 грн. відшкодування за розміщення оголошення в ЗМІ, 2 122,53 грн. пені та 798,18 грн. штрафу.

Під час судового засідання 29 серпня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22 вересня 2016 року, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові та у письмових поясненнях від 28 вересня 2016 року.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 Постанови.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 18 липня 2016 року, про відкладення розгляду справи від 1 вересня 2016 року та від 22 вересня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 серпня 2015 року між Інститутом та Товариством було укладено договір оренди майна, що належить до майнового комплексу НАН України № 112015, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування приміщення (кімнату № 126) загальною площею 18,0 м2, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 4.

Пунктом 10.1 цієї угоди сторони погодили строк його дії до 30 червня 2018 року включно.

Згідно з пунктом 3.1 даного правочину за користування об'єктом оренди відповідач сплачує орендну плату. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3 договору). Орендна плата сплачується орендарем щомісячно не пізніше 30 числа поточного місяця (пункт 3.4 договору).

Відповідно до пункту 3.1.2 договору, крім орендної плати, орендар щомісячно по розрахункам орендодавця сплачує відшкодування податку на землю.

1 серпня 2015 року між сторонами укладено договір № 112015-к про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - договір № 112015-к), за умовами якого орендар бере участь у витратах балансоутримувача на обслуговування, експлуатацію, ремонт будівлі та утримання прибудинкової території відповідно до займаної площі.

Відповідно до пункту 2.2.7 договору № 112015-к, що узгоджується з пунктом 3.1.2 договору оренди, крім орендної плати, орендар щомісячно по розрахункам орендодавця сплачує відшкодування податку на землю, відшкодування комунальних платежів, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за договором № 112015-к.

Судом встановлено, що за період з жовтня 2015 року по серпень 2016 року Інститутом були надані, а відповідачем отримані послуги з оренди за договором на загальну суму 36 141,94 грн., з яких 30 947,58 грн. - орендна плата, 5 194,36 грн. - податок на землю. Також за період з серпня 2015 року по серпень 2016 року Орендарем за договором № 112015-к були спожиті комунальні послуги на загальну суму 6 615,84 грн. та експлуатаційні послуги на суму 2 176,20 грн.

Окрім того, позивач на підставі пункту 5.19 договору оренди просив стягнути з Товариства 573,12 грн. відшкодування витрат на розміщення оголошення про намір передати майно в оренду у газеті «Вечірній Київ» № 27 (19157) від 9 липня 2015 року, що підтверджується копією сторінки зі вказаної газети та укладеним 9 липня 2015 року договором № 53 між Інститутом та Комунальним підприємством «Редакція газети «Вечірній Київ».

Всупереч положенням вищенаведених договорів Товариство взяті на себе обов'язки по оплаті зазначених послуг не виконало, заборгувавши таким чином позивачу 30 947,58 грн. орендної плати, 6 615,84 грн. витрат по комунальним послугам, 2 176,20 грн. витрат по експлуатаційним послугам та 573,12 грн. відшкодування витрат на розміщення оголошення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи те, що сума основного боргу по орендній платі, вартості спожитих комунальних та експлуатаційних послуг, а також витрат на розміщення оголошення, яка разом складає 45 507,10 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги Інституту про стягнення з Товариства вказаної суми, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного внесення орендних платежів, позивач, посилаючись на пункт 3.7 договору оренди, також просив суд стягнути з Товариства 2 122,53 грн. пені, нарахованої на суму, яка складається з орендної плати, відшкодування комунальних послуг та відшкодування податку на землю за вересень - листопад 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 3.7 договору оренди за несвоєчасну або неповну сплату орендної плати Товариство сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що нарахування пені за умовами пункту 3.7 договору оренди можливе лише на суму простроченої орендної плати без врахування сум відшкодування комунальних послуг та податку на землю, а відтак позовна вимога про стягнення з Товариства пені суд вважає обґрунтованою у розмірі 1 712,98 грн.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з Товариства на підставі пункту 3.8 договору оренди 3% штрафу у розмірі 798,18 грн.

Разом з цим суд зауважує, що даним пунктом договору сторони погодили сплату 2% штрафу в разі заборгованості лише з орендної плати на дату її сплати загалом не менше, ніж три місяці.

Здійснивши арифметичний перерахунок заявленої позивачем вимоги на суму орендних платежів без урахування включених позивачем сум відшкодування комунальних послуг, суд вважає дану вимогу обґрунтованою у розмірі 414,20 грн.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІОНЕЛЬ" (04201, місто Київ, вулиця Полярна, будинок 15, ідентифікаційний код 38118922) на користь Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України (01024, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 4, ідентифікаційний код 05417093) 30 947 (тридцять тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 58 коп. заборгованості з орендної плати, 5 194 (п'ять тисяч сто дев'яносто чотири) грн. 36 коп. податку на землю, 6 615 (шість тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 84 коп. витрат за спожиті комунальні послуги, 2 176 (дві тисячі сто сімдесят шість) грн. 20 коп. витрат за експлуатаційні витрати, 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 12 коп. відшкодування за розміщення оголошення в ЗМІ, 1 712 (одну тисячу сімсот дванадцять) грн. 98 коп. пені, 414 (чотириста чотирнадцять) грн. 20 коп. штрафу, а також 1 355 (одну тисячу триста п'ятдесят п'ять) грн. 41 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 4 жовтня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко