Постанова № 61782546, 30.09.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2016 року №2а-9405/12/1370

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,

представника позивача Гаврилюк Є.О.,

представника відповідача Юрчак Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Броди Агро» до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду 02 листопада 2012 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Броди Агро» (надалі по тексту - ТзОВ «Броди Агро», позивач) до Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області (надалі по тексту - ДПІ у Бродівському районі Львівської області, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000222311/3515 та №0000232311/3516 від 02.08.2012 року.

Свої позовні вимоги в даній справі позивач обґрунтовує тим, що на його думку, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом ТзОВ «Вікар» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Так, позивач відзначає, що на підтвердження розміру податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем до перевірки були надані всі необхідні первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечив та вказав на законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень. На переконання відповідача, під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентом ТзОВ «Вікар», первинні документи, надані для перевірки, не містять усіх обов'язкових реквізитів, у поданих первинних документах містяться розбіжності, відтак позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 135852,70 грн. Відповідач вважає, що наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Крім того зазначає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Вікар».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року, у задоволенні позову ТзОВ «Броди Агро» було відмовлено повністю.

Не погодившись із прийнятими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.06.2016 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Броди Агро» було задоволено частково. Указаною ухвалою суду касаційної інстанції скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 року й ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 20.07.2016 року дану справу було прийнято суддею Сакалошем В.М. до свого провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні.

У судовому засіданні, яке відбулося 30.09.2016 року протокольною ухвалою суду було здійснено заміну відповідача на належного - Буську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області (надалі по тексту - Буська ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, відповідач).

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, письмових поясненнях, додаткових поясненнях. Загалом, позивач просив суд позов задовольнити повністю й скасувати податкові повідомлення-рішення №0000222311/3515 та №0000232311/3516 від 02.08.2012 року.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, письмових поясненнях, додаткових запереченнях, вважає, що позивачем було допущено порушення податкового законодавства, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Броди Агро» зареєстровано Бродівською районною державною адміністрацією Львівської області 26.06.2007 року, що підтверджено копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 №466731 та копією довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Серія АБ №484124 від 13.07.2012 року. Позивача узято на облік в органах ДПС 27.06.2007 року за №1393, відповідно до довідки №16491 від 24.02.2012 року.

У період з 05.07.2012 року по 10.07.2012 року Державною податковою інспекцією у Бродівському районі Львівської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Броди Агро», про що складено акт №113/22-00/35116440 від 17.07.2012 року про результати позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо взаєморозрахунків з ТзОВ «Вікар» за період з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року.

Перевіркою зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.2., п. 198.3., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 135852,70 грн.

Позивач з актом податкової перевірки не погодився, оскаржив вказаний акт до Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області Державної податкової служби. За наслідками оскарження акта перевірки заперечення до акта перевірки було залишено без задоволення.

Так, 02.08.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки №113/22-00/35116440 від 17.07.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0000222311/3515, яким відповідно до п. 198.2., п. 198.3., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 96447 грн.

02.08.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки №113/22-00/35116440 від 17.07.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0000232311/3516, яким відповідно до п. 198.2., п. 198.3., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 39406 грн.

Згідно з п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно з п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.4. ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що умовами договору № 10/03/2011 від 10.03.2011 року про надання послуг, передбачено, що ТзОВ «Вікар» надавав послуги по внесенню аміаку безводного на площі 1000,00 га. орендованих і оброблюваних ТзОВ «Броди Агро» сільськогосподарських землях, що знаходяться на території Бродівського району Львівської області. Загальна вартість робіт (послуг) склала 815116,20 грн., в т.ч. ПДВ-135852,70 грн. Сума податку на додану вартість, згідно отриманих від ТзОВ «Вікар» податкових накладних, відображено ТзОВ «Броди Агро» у реєстрі отриманих податкових накладних у квітні 2011 року в загальній сумі 135852,70 грн. та включено до податкового кредиту в декларації з ПДВ за квітень 2011 року.

Окрім цього, як зазначається представником відповідача, згідно наданих до перевірки документів неможливо встановити реальність виконання умов укладеного договору у зв'язку з нижченаведеним, а саме:

-акт приймання-передачі наданих послуг підписано лише однією стороною (замовником) та загальна кількість оброблених полів, що знаходяться та території Бродівського району складає 726 га.;

-відсутня інформація що підтверджує розміщення для квартирування, відпочинку та харчування на час агрохімічних робіт агрохімспеціалістів, які прибули для виконання робіт;

-не надано документів, які повинен був надати виконавець замовнику, а саме: рахунок-фактуру від заводу, платіжне доручення виконавця з відміткою банку про оплату вартості аміаку, а також лист щодо прийняття виконавцем аміаку безводного в кількості 120,00 т. рівномірними партіями, а надано лише видаткові накладні, в яких відсутні: печатка заводу постачальника - виробника, ПІБ посадових осіб, які видавали аміак синтетичний;

-пп.3.2.2 договору ТзОВ «Вікар» повинен провести закупку аміаку безводного в кількості 120,00 т. за ціною 4130,10 грн. за 1 тону від заводу. Оскільки, відповідно п.7 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 року №1775-111 даний вид діяльності підлягає ліцензуванню, до перевірки ТзОВ «Броди Агро» не представлено інформації щодо наявності ліцензії, дозвільних документів у TзOB «Вікар» та згідно даних акту перевірки ТзОВ «Вікар», надісланого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 18.04.2012 року №609/22-222/31988652 зазначено, що інформація про наявність ліцензії на право здійснювати даного виду діяльності відсутня;

-відповідно до пп.4.5 договору заправка трактора, що мав би виконувати договірні роботи, здійснюється паливом замовника (трактор CASE NTX 5310 пп.3.2.6 договору), проте надано документи щодо використання та списання паливо-мастильних матеріалів на трактор Джон Дір без державних номерних знаків, видано кількість дизпалива 23.03.12 - 575 л, 25.03.12 - 290 л, 27.03.12 - 530л, 28.03.12 - 335 л, 30.03.12 - 200 л, 02.04.12 -460 л, 07.04.12 - 350 л, 08.04.12 - 470 л, 10.04.12 - 140 л, 11.04.12 -310 л. Всього використано дизпалива згідно матеріальних звітів та заправочних відомостей - 3660 л. Згідно акту приймання - передачі наданих послуг складений 13.04.2011 року до договору №10/03-2011 від 10.03.2011 року, підписаного в односторонньому порядку комісією в складі представників Замовника, тобто ТзОВ «Броди Агро», головного економіста ОСОБА_5, головного агронома ОСОБА_6, агронома по ЗЗР ОСОБА_7 встановлено невідповідність даних - кількість використаного дизельного палива: 5152 л. Таким чином, така кількість пального не співпадає із кількістю пального, використаного відповідно до наявних у матеріалах справи матеріальних звітів та заправочних відомостей. Також, видаткові накладні та акт приймання-передачі наданих послуг не відповідають вимогам, які встановлені для первинного документа, а тому не є допустимими засобами доказування та не можуть доводити ті обставини, які в цих документах зафіксовані.

Разом із тим, відповідно до ГОСТ 6221-90 аміак рідкий технічний є токсичною речовиною, відтак його перевезення повинно здійснюватись з дотриманням вимог Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» та Правил перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом МВС України № 822 від 26.07.2004 року ДПІ у Бродівському районі направлено запити до Управління Державтоінспекції ТУ МВС України у Київській області. Управління МВС України у Рівненській області, ГУМВС України у Львівській області, Управління МВС України у м. Києві щодо видачі погоджень дорожнього перевезення небезпечного вантажу. На виконання запитів інспекцією отримано відповіді, згідно з якими ТзОВ «Вікар» не зверталось до підрозділів МВС України щодо погодження перевезення небезпечного вантажу.

Окрім цього, судом встановлено, що на виконання умов договору сторонами складено акт здачі-приймання послуг. У вказаному акті відображено виконання двох послуг: внесення аміаку безводного та компенсацію вартості аміаку з доставкою. Проте, умовами договору № 10/03-2011 від 10.03.2011 року не передбачено компенсації вартості аміаку. Також, зазначено, що позивачем не надано товарно-супровідних документів, що підтверджують доставку аміаку, які необхідні при здійснення даної поставки, а також сертифікати та специфікації на самий товар.

Крім цього, у всіх документах, наданих підприємством до перевірки, значиться юридична адреса ТзОВ «Вікар»: м. Київ, вул. Марини Раскової ,4-А.

Згідно даних акту перевірки ТзОВ «Вікар», надісланого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 18.04.2012 року №609/22-222/31988652 значиться інформація про те, що юридична адреса ТзОВ «Вікар»: 36000, м. Полтава, вул. Леніна, буд. 16, кв. 10.

Фактично підприємство знаходиться за адресою: м. Київ, вул., Мельникова, буд.2/10, корп. 14.

Згідно ЦБД Пошуково-довідкової системи ДПС України по підприємству ТзОВ «Вікар»: у Додатку СВ розшифровки до рядка 05.1 Податкової Декларації з податку на прибуток підприємства ТзОВ «Вікар» за 2 квартал 2011 року» собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) «у рядку 05.1.2 «прямі витрати на оплату праці «- відображено показник « 0», у рядку 05.1.3 «амортизація виробничих основних засобів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконаних робіт, наданих послуг» - відображено показник « 0»;

Тобто, у ТзОВ «Вікар» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, трудові ресурси, технічний персонал.

Крім того, як вбачається із долучених до матеріалів справи податкових накладних № 48 від 29.03.2011 року та №11 від 13.04.2011 року такі підписані посадовою особою ТзОВ «Вікар» ОСОБА_8. Договір № 10/03-2011 від 10.03.11 про надання послуг з боку ТзОВ «Вікар» підписано Директором Лебеденко С.О. В ході судового розгляду судом встановлено, що вказані документи (податкові накладні) не можуть бути визнані допустимими засобами доказування, оскільки немає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 року №363, зареєстрованих в Мін'юсті України 20.02.1998 року за № 128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця послуг, безвідносно до умов договору.

Так, дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в ухвалі від 27.03.2012 року та Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвала суду від 28.11.2012 року №К/9991/23061/12, від 30.01.2013 року №К/9991/43795/12 та від 04.02.2015 К/800/21186/13.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

У листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що дослідженню підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості для здійснення тих чи інших дій, які становлять зміст господарської операції, наприклад: наявність кваліфікованого персоналу, наявність основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товару тощо.

Відповідно до податкових інформацій про неможливість проведення зустрічних звірок та наданих первинних документів підприємства встановлено, що підприємство провело документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались.

Таким чином, платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Суд, вирішуючи спір у дані справі й беручи до уваги її попередній розгляд судами першої, апеляційної та касаційної інстанції, відзначає наступне.

Так, відповідно до приписів ст.ст.223, 227, 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення. При цьому, нове рішення ухвалюється судом касаційної інстанції, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. На новий розгляд же справа скеровується в разі порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відтак, при новому розгляді справи слід встановити ті дійсні обставини спірних правовідносин, які не були встановлені при попередніх розглядах, що в свою чергу вимагає належного доказування таких фактичних обставин, в порядку й спосіб, які визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Так, згідно зі ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

При цьому, суд відзначає, що хоча ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (а саме таким є предмет даного спору) обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного, проте, це не звільняє й інші сторони адміністративного процесу від обов'язку доказування в інших аспектах, а зокрема, позивач, стверджуючи про реальність своєї господарської діяльності, також повинен довести такі обставини належними й допустимими доказами, - що в результаті надасть суду можливість ухвалити законне рішення, яке базуватиметься на повно й достовірно встановлених обставинах справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000222311/3515 та №0000232311/3516 від 02.08.2012 року, оскільки судом встановлено наявність в діях позивача порушень вимог п. 198.2., п. 198.3., п. 198.4., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, зазначених у акті податкової перевірки № 113/22-00/35116440 від 17.07.2012 року.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Броди Агро» до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000222311/3515 та №0000232311/3516 від 02.08.2012 року слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сакалош В.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 04 жовтня 2016 року.