Постанова № 61782519, 10.08.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року м.Київ810/2069/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного нотаріуса Білоцерківського нотаріального округу ОСОБА_1 до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу та рішення.

Суть спору: Приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13/00019121702 від 18.04.2016 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №106/НОМЕР_1 від 18.04.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість та безпідставність висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем суми єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за 2012-2014 рр. на загальну суму 200 457,01 грн., оскільки обраний відповідачем порядок розрахунку суми ЄСВ, який передбачає застосування показників середньомісячного доходу, що обраховується шляхом ділення суми чистого оподаткованого доходу на дванадцять місяців, не відповідає положенням Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, яким визначено, що базою для обчислення єдиного соціального внеску є виключно чистий оподаткований дохід, отриманий позивачем за 2012-2014 рр.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказав на те, що позивачем було занижено суму чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок у розмірі 34,7 %, що, в свою чергу, призвело до заниження ЄСВ на загальну суму 200457,01 грн. за 2012-2014 роки.

Так, відповідач, посилаючись на лист ДФС України від 16.10.2014 №7559/7/99-99-17-03-01-17, зазначив про те, що у графі 2 таблиць 1 та 3 додатка 5 до Звіту з єдиного внеску сума чистого доходу (прибутку) зазначається як середньомісячний річний оподаткований дохід, який визначається шляхом ділення річного чистого доходу (прибутку) на кількість календарних місяців, протягом яких він був отриманий.

08.07.2016 на адресу суду від позивача надійшов супровідний лист №279/01-16 від 06.07.2016 (вх. №10595/16 від 08.07.2016) про долучення документів по справі.

У поданих відповідачем запереченнях Білоцерківська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області просила суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Присутній у судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вказане клопотання позивача було задоволено судом, про що було постановлено усну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання.

У звязку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. №1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є приватним нотаріусом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття нотаріальною діяльністю №4529 від 14.11.2002, виданим Київським обласним управлінню юстиції Міністерства юстиції України, та реєстраційним посвідченням про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності №124 від 10.02.2005.

З 12.02.2016 по 25.02.2016 Білоцерківською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність (приватного нотаріуса) ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_2) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладання трудових договорів, оформлених трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої був складений акт №178/17-2/2768513742/38 від 03.03.2016.

Відповідно до вказаного акта, податковим органом виявлені порушення позивачем вимог, зокрема, п.2 ч.1 ст.7, ч.2 ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, у звязку із заниженням суми єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 200457,01 грн., у тому числі за 2012 р. на суму 63407,68 грн., за 2013 р. на суму 66793,65 грн. та за 2014 р. на суму 70255,68 грн.

Як вбачається з вищевказаного акта, контролюючим органом встановлено, що позивачем невірно обраховано суму єдиного соціального внеску, яка підлягає до сплати та встановлено, що позивачем було занижено ЄСВ на загальну суму 200457,01 грн.

Зокрема, в акті перевірки податковий орган зазначив проте, що базою нарахування єдиного соціального внеску є сума загальних місячних оподатковуваних доходів, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податків було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-200007061702 від 03.03.2016, якою позивачу повідомлено про існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 200457,01 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску №54/НОМЕР_3 від 03.03.2016, відповідно до якого до позивача були застосовані штрафні санкції у сумі 19703,30 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено на адресу відповідача супровідним листом №49/01-16 від 09.03.2015 заперечення на акт перевірки №178/117-2/2768513742/38 від 03.03.2016 та вимогу №Ф-20007061702 від 03.03.2016.

Крім того, позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, які були викладені у вищевказаному акті перевірки, звернувся до Головного управління ДФС у Київській області зі скаргою №124/01-06 від 18.03.2016 (вх. №1984/14 від 23.03.2016), у якій просив вказаний податковий орган скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20007061702 від 03.03.2016 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного внеску №54/НОМЕР_3 від 16.03.2016.

За результатами розгляду вказаної скарги Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято рішення №678/14/10-36-10-01-04 від 14.04.2016, яким було скасовано вимогу №Ф-20007061702 від 03.03.2016 та рішення про застосування штрафних санкцій №54/НОМЕР_3 від 16.03.2016 та зобовязано Білоцерківську обєднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області сформувати нову вимогу та рішення, з урахуванням вимог чинного законодавства.

На підставі акта перевірки №178/17-2/2768513742/38 від 03.03.2016 та рішення Головного управління ДФС у Київській області №678/14/10-36-10-01-04 від 14.04.2016 відповідачем було прийнято:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13/НОМЕР_4 від 18.04.2016, якою позивачу повідомлено про існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 200457,01 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску №106/НОМЕР_1 від 18.04.2016, відповідно до якого до позивача були застосовані штрафні санкції в сумі 19703,30 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вищевказаних вимоги та рішення, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргами від 27.04.2016 №191/01-06, та №194/01-06, у яких просив вищестоящий контролюючи орган скасувати вимогу №Ф-200007061702 від 03.03.2016, рішення про застосування штрафних санкцій №54/НОМЕР_3 від 03.03.2016, вимогу №Ф-13/НОМЕР_4 від 18.04.2016, рішення про застосування штрафних санкцій №106/НОМЕР_1 від 18.04.2016 та рішення Головного управління ДФС у Київській області №678/14/10-36-10-01-04 від 14.04.2016.

Державною фіскальною службою України було розглянуто вищевказані скарги позивача та прийнято рішення №5566/Г/99-99-11-02-02-25 від 27.05.2016, яким рішення Головного управління ДФС у Київській області залишено без змін, скарги позивача в частині оскарження рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником податків своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску №106/НОМЕР_1 від 18.04.2016 залишено без розгляду, в іншій частині без задоволення.

Не погоджуючись з прийняттям вказаних вимоги та рішення, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України Про збір на загальнообовязкове державне соціальне страхування від 08.07.2010. № 2464-VI (надалі - Закон України №2464, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону України №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно п.2 ч. 1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України №2464 нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Пунктом 4 ст. 1 Закону України №2464 передбачено, що максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Суд звертає увагу, що база оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, регламентується розділом IV Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 178.3 статті 178 ПК України оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464).

Також, суд звертає увагу на те, що процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міндоходів від 09.09.2013 № 455 (далі-Інструкція, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 2.1 Інструкції платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме: науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Відповідно до пп. 3 п. 4.5 Інструкції платники, визначені підпунктом 4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Особливості процедури звітування платників ЄСВ передбачені Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів № 454 від 09.09.2013 року № 454 (надалі-Порядок).

Відповідно до п. 3.4 Порядку фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 1 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку № 454.

Аналогічне положення міститься в Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України № 22-2 від 08.10.2010, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.11.2011 за №1014/18309, та яка діяла до 03.12.2013 року.

Проаналізувавши вищенаведені положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що базою нарахування єдиного внеску для позивача є сума чистого оподатковуваного доходу за рік, визначена відповідно до положень Податкового кодексу України та відображена у податковій декларації про майновий стан і доходи, яка подається до контролюючих органів до 01 травня року, наступного за звітним періодом.

При цьому максимальна величина бази нарахування єдиного соціального внеску дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно зі статтею 12 Закону України Про Державний бюджет України на 2012 рік у 2012 році був встановлений наступний прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 1073 гривні, з 1 квітня - 1094 гривні, з 1 липня - 1102 гривні, з 1 жовтня - 1118 гривень, з 1 грудня - 1134 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2013 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2013 році становив: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень.

Згідно із ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1218,00 гривень.

Таким чином, максимальна величина бази нарахування єдиного соціального внеску у 2012 році дорівнювала 19278,00 грн. (1134,00 грн. х 17), у 2013 20706,00 грн. (1218,00 грн. х 17), у 2014 20706,00 грн. (1218,00 грн. х17)

Як вбачається з матеріалів справи, приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу ОСОБА_1 було подано до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області наступні податкові декларації про майновий стан і доходи:

- податкова декларація про майновий стан і доходи за 2012 рік від 28.02.2013, відповідно до якої позивачем визначено суму чистого оподаткованого доходу в розмірі 340706, 00 грн.;

- податкова декларація про майновий стан і доходи за 2013 рік від 01.04.2014, відповідно до якої позивачем визначено суму чистого оподаткованого доходу в розмірі 455725, 66 грн.;

- податкова декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік від 24.03.2015, відповідно до якої позивачем визначено суму чистого оподаткованого доходу в розмірі 403159, 45 грн.

Відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2012 рік позивачем визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, в розмірі 41278,00 грн., з якої й була обчислена сума єдиного внеску в розмірі 14323,47 грн.

Згідно із звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2013 рік позивачем визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, в розмірі 42706,00 грн., з якої й була обчислена сума єдиного внеску в розмірі 14818,98 грн.

Відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2014 рік позивачем визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, в розмірі 46006,00 грн., з якої була обчислена сума єдиного внеску в розмірі 15964,08 грн.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивачем було правомірно визначено базу нарахування єдиного внеску, виходячи із сум чистого оподатковуваного доходу, відображених у податкових деклараціях за відповідні звітні періоди.

При цьому, суд звертає увагу на те, що жодним із вищевказаних нормативно-правових актів не встановлено для самозайнятої особи, в тому числі, і для особи, що займається нотаріальною діяльністю, вимоги щодо здійснення обрахування суми єдиного внеску, виходячи з показників середньомісячного доходу такої особи, який визначається шляхом ділення загальної суми місячних оподаткованих доходів (річного чистого оподаткованого доходу) на кількість місяців, протягом яких платником податків було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Крім того, суд зазначає, що викладені відповідачем в акті перевірки твердження про заниження позивачем суми оподатковуваного доходу за 2012-2014 роки не свідчать про заниження Приватним нотаріусом ОСОБА_1 належної до сплати суми єдиного внеску, оскільки з матеріалів справи вбачається сплата позивачем єдиного внеску за ці роки в розмірі, більшому, ніж визначений законодавством

Так, як було зазначено вище, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за 2012 рік дорівнювала 19278,00 грн., у звязку з чим максимальна сума єдиного внеску за цей звітний період складала 6689,47 грн. (19278,00 грн. х 34,7%), у той час як позивачем нарахована сума ЄСВ в розмірі 14323,47 грн.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за 2013 рік дорівнювала 20706,00 грн., максимальна сума єдиного внеску за цей звітний період 7184,98 грн. (20706,00 грн. х 34,7%), у той час як позивачем нарахована сума ЄСВ в розмірі 14818,98 грн.

Максимальна величина бузи нарахування єдиного внеску за 2014 рік становила 20706,00 грн., максимальна сума єдиного внеску за цей звітний період 7184,98 грн. (20706,00 грн. х 34,7%), у той час як позивачем нарахована сума ЄСВ в розмірі 15964,08 грн.

Суд звертає увагу, що відповідач, обґрунтовуючи правомірність прийняття оспорюваних вимоги та рішення, посилається на лист Державної фіскальної служби України Про надання розяснення від 16.10.2014 №7559/7/99-99-17-03-01-17, в якому Державна фіскальна служба рекомендує на підставі даних Книги обліку доходів і витрат визначати єдиний внесок самозайнятих осіб.

Проте, на думку суду, вищевказаний лист носить виключно рекомендаційний характер, а тому не може братися до уваги під час визначення платником податків суми єдиного внеску за відповідний звітний період, оскільки порядок нарахування ЄСВ встановлений на рівні Закону України №2464, Податкового кодексу та Інструкції №455.

Крім того, суд звертає увагу на те, що вказаний лист не зареєстрований в Міністерстві юстиції України в якості нормативно-правового акту.

Так, пунктом 1 Указу Президента України Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади від 03.10.1992 №493/92 (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Абзацом 4 п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за №381/10661 (надалі-Порядок №34/5) встановлено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Пунктом 2 Указу Президента України №493/92 передбачено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідний порядок визначений Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731 (з наступними змінами та доповненнями).

Згідно з пунктами 2-5 цього Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

На державну реєстрацію не подаються акти:

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;

д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм;

е) рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Таким чином, законодавством встановлено вимогу щодо обовязкової державної реєстрації нормативно-правових актів.

Отже, посилання відповідача на лист ДФС України №7559/7/99-99-17-03-01-17 від 16.10.2014 як на нормативний акт, який встановлює порядок обчислення ЄСВ, є безпідставними та необґрунтованими, адже вищевказаний акт не має законодавчо встановленої юридичної сили та не може визначати компетенцію контролюючих органів.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів частини 4 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Таким чином, враховуючи відсутність у позивача недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за 2012-2014 рр., суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки), у звязку з чим вказана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Крім того, враховуючи відсутність підстав для донарахування позивачеві суми єдиного соціального внеску та формування відповідної вимоги, підлягає визнанню протиправною та скасуванню і рішення №106/НОМЕР_1 від 18.04.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Відповідно до частини другої ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем суми єдиного соціально внеску, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював нарахування суми ЄСВ у відповідності до вимог чинного законодавства.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем судовий збір в сумі 2201 грн. 61 коп. підлягає стягненню на його користь з Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13/НОМЕР_4 від 18.04.2016.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області №106/НОМЕР_1 від 18.04.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

4. Стягнути на користь Приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (09107, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Гоголя, будинок 16, приміщення 5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 2201 (дві тисячі двісті одна) грн. 61 коп. за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (09117, Київська обл., місто Біла Церква, бульвар 50-річчя Перемоги (Олександрійський), будинок 12, ідентифікаційний номер 39468482).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.