Постанова № 61781944, 28.09.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м.Житомир справа № 806/1127/16

категорія 3.6

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гуріна Д.М., суддів Семенюка М.М., Токаревої М.С.,

секретар судового засідання Коваль О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника ДКС України Сич О.А.,

решта осіб, які беруть участь у розгляді справи у судове засідання не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення вартості вакцинації, медичних послуг та проїзду

встановив:

1 липня 2016 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України), Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення вартості вакцинації, медичних послуг та проїзду.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що має дитину, якій необхідно було відповідно до календаря щеплень провести відповідні щеплення з метою профілактики ряду інфекційних захворювань. Однак у зв'язку із відсутністю відповідних вакцин у КП «Центральна дитяча міська лікарня», де перебуває на обліку дитина позивача, позивач змушена була здійснити необхідні профілактичні щеплення у приватній клініці м.Києва. Отже, на думку позивача, протиправна бездіяльність МОЗ України та Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками щодо незабезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров'я імунобіологічними препаратами завдала їй матеріальних збитків у розмірі 3580 грн 00 коп., що складаються з: 2024 грн 00 коп. - вартість вакцин; 916 грн 00 коп. - вартість обов'язкових медичних послуг; 640 грн 00 коп. - вартість проїзду з м.Житомира до м.Києва. Просить визнати неправомірною бездіяльність МОЗ України та Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками щодо незабезпечення державних та комунальних закладів здоров'я імунобіологічними препаратами, необхідними для проведення вакцинації відповідно до календаря профілактичних щеплень в Україні. Стягнути з Державного бюджету України, казначейське обслуговування якого забезпечується Державною казначейською службою України, суму витрат, понесених у зв'язку з вакцинацією проти кашлюку, дифтерії, правця, поліомієліту та гемофільної інфекції у розмірі 3580 грн 00 коп.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалами судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог пояснила, що має дитину, якій відповідно до календаря щеплень в 1 день життя було проведено профілактичне щеплення від гепатиту В. Вакцинація проти туберкульозу у пологовому будинку не проводилась у зв'язку із відсутністю вакцини. Друге щеплення від гепатиту В дитині було зроблено згідно календаря щеплень в 1 місяць у поліклініці за місцем обліку дитини. У 2 місяці та у 4 місяці щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку не були проведені дитині у КП «Центральна дитяча міська лікарня» через відсутність вакцини. З аналогічної причини також дитині не були зроблені щеплення у вказані строки від поліомієліту та гемофільної інфекції. В усному порядку їй було повідомлено, що строк забезпечення лікарні відповідними вакцинами невідомий, а відсутні необхідні імунобіологічні препарати з березня 2015 року. Враховуючи дані обставини, а також смертельну небезпечність хвороб, від яких необхідне щеплення, з метою захисту здоров'я та життя своєї малолітньої дитини, а також виконання свого законодавчого обов'язку щодо дотримання календаря щеплень, було прийнято рішення про проведення вакцинації у приватній клініці міста Києва. Необхідно зазначити, що м.Київ виявилось найближчим містом, де були наявні вакцини, оскільки у м.Житомирі у жодній аптечній мережі їх не було. Таким чином, на думку позивача, протиправна діяльність відповідачів щодо незабезпечення відповідними вакцинами для профілактики інфекційних хвороб державних та комунальних закладів охорони здоров'я, завдала позивачу матеріальних збитків на суму 3580 грн 00 коп.

Представник відповідача - МОЗ України у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с.89). 13 вересня 2016 року надіслав на адресу суду електронною поштою письмові заперечення проти адміністративного позову (а.с.64-66). У запереченнях просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю. Вважає, що вимоги законодавства відповідачем не порушені оскільки МОЗ України, як центральний орган виконавчої влади, не порушив процедуру закупівлі вакцин та у межах компетенції вжив усіх можливих заходів для забезпечення вакцинами закладів охорони здоров'я, отже, не допускав незаконної бездіяльності як стверджує позивач. 27 вересня 2016 року надіслав на адресу суду електронною поштою клопотання про розгляд справи без його участі з урахуванням наданих матеріалів справи та письмових заперечень (а.с.87).

Представник відповідача - Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками у судове засідання не з'явився, про причини неявки у судове засідання не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. 11 серпня 2016 року надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі та про заміну його як відповідача на належного (а.с.50-52), оскільки на Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками не покладений обов'язок забезпечення лікарень лікарськими засобами про які йде мова в адміністративному позові.

Представник відповідача - ДКС України у судовому засіданні проти заявлених вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні. 17 серпня 2016 року на адресу суду від ДКС України надійшли письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.56-57). У яких зазначено, що відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Оскільки, ДКС України не вступала у правові відносини з відповідачами та позивачем, тому і не може нести будь-які зобов'язання перед останнім та бути відповідачем у даному спорі. ДКСУ України, виконуючи свої повноваження не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало, фактичними даними на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи не володіє. На підставі цього Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем по даній справі. Отже, законні підстави для вирішення питання про взаємовідносини між позивачем та казначейством відсутні. Відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями казначейства та спричиненою позивачу шкодою.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має дитину ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16), якій відповідно до календаря щеплень в 1 день життя було проведено профілактичне щеплення від гепатиту В. Вакцинація проти туберкульозу у пологовому будинку не проводилась у зв'язку із відсутністю вакцини. Друге щеплення від гепатиту В дитині було зроблено згідно календаря щеплень в 1 місяць у поліклініці за місцем обліку дитини (а.с.17).

Відповідно до календаря щеплень щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку проводяться у віці: 2 місяці (перше щеплення), у 4 місяці (друге щеплення), у 6 місяців (третє щеплення), та у 18 місяців (четверте щеплення) (а.с.27-29).

У 2 місяці та у 4 місяці щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку у КП «Центральна дитяча міська лікарня» не були проведені дитині позивача через відсутність вакцини. З аналогічної причини також дитині не були зроблені щеплення у вказані строки від поліомієліту та гемофільної інфекції. В усному порядку ОСОБА_1 було повідомлено, що строк забезпечення лікарні відповідними вакцинами невідомий, а відсутні необхідні імунобіологічні препарати з березня 2015 року.

9 січня 2016 року дитині позивача були здійснені щеплення у ТОВ «Медичний центр «Добробут-Дитинство» вакциною проти кашлюку, дифтерії, правця та поліомієліту «Інфанрикс IPV» (вартість 594 грн 00 коп.) та вакциною проти гемофільної інфекції «Хиберикс» (вартість 330 грн 00 коп.) (а.с.18).

Окрім того, обов'язковою умовою проведення вакцинації є консультація лікаря-педіатра ТОВ «Медичний центр «Добробут-Дитинство» (вартість 426 грн 00 коп.) та здача аналізу крові та сечі (вартість 120 грн 00 коп.) (а.с.18, 22-23).

28 лютого 2016 року дитині позивача були здійснені щеплення у Медичному центрі «Дитина» вакциною проти кашлюку, дифтерії, правця та поліомієліту «Інфанрикс IPV» (вартість 700 грн 00 коп.) та вакциною проти гемофільної інфекції «Хиберикс» (вартість 400 грн 00 коп.). Крім того, обов'язковою умовою проведення вакцинації є консультація лікаря-педіатра Медичного центру «Дитина» (вартість 250 грн 00 коп.) та здача аналізу крові та сечі (вартість 120 грн 00 коп.) (а.с.19, а.с.24-25).

Вважаючи, що протиправна бездіяльність МОЗ України та Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками щодо незабезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров'я імунобіологічними препаратами, завдала позивачу матеріальних збитків у розмірі 3580 грн 00 коп. (а.с.18-19, 22-26), позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним рішенням, суд виходить з наступного.

Стосовно вимог позивача до МОЗ України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (далі - Положення №267) Міністерство охорони здоров'я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до положень підпункту 12 пункту 4 Положення №267 МОЗ України відповідно до покладених на нього завдань аналізує і прогнозує епідемічну ситуацію та показники здоров'я населення в Україні та в окремих регіонах, розробляє і забезпечує реалізацію заходів, спрямованих на профілактику та зниження рівня інфекційних хвороб, на поліпшення епідемічної ситуації, а також визначає необхідність здійснення профілактичних щеплень.

МОЗ України, як головному розпоряднику бюджетних коштів, щороку передбачаються видатки на централізовану закупівлю лікарських засобів та виробів медичного призначення за бюджетними програмами.

Бюджетні призначення на централізовану закупівлю лікарських засобів та виробів медичного призначення в розрізі бюджетних програм передбачені Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Інших джерел фінансування МОЗ України не має.

МОЗ України здійснює закупівлі та розподіл централізовано закуплених товарів і послуг в межах бюджетних призначень, згідно з розрахунками, що проводяться з врахуванням потреби відповідно до заявок територіальних органів охорони здоров'я та закладів охорони здоров'я.

Розподіл препаратів закуплених за бюджетними програмами належить до компетенції структурних підрозділів з питань охорони здоров'я та закладів охорони здоров'я, що підвідомчі МОЗ України.

Згідно з Законом України від 6 квітня 2000 року №1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» вакцини, які використовуються, для проведення обов'язкових щеплень, закуповуються централізовано за кошти державного бюджету та використовуються безоплатно для проведення щеплень дітям незалежно від віку, відповідно до Календаря профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 11 серпня 2014 року №551.

Відповідно до пункту 5 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року №298 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров'я» Міністерством охорони здоров'я України згідно з наказами МОЗ України від 10 червня 2016 року №555 та від 2 липня 2016 року №658 «Про розподіл імунобіологічних препаратів, закуплених за кошти Державного бюджету України на 2015 рік» розподілено та розвезено імунобіологічний препарат «Пентаксим» (комбінована вакцина для профілактики гемофільної інфекції типу b, кашлюку, дифтерії, правця та поліомієліту), зокрема до Департаменту охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації у кількості 16350 доз та наказом МОЗ України від 1 вересня 2016 року №920 «Про розподіл імунобіологічного препарату «Вакцина БЦЖ, Ліофілізована/BCG VACCINE FREEZE-DRIED», закупленого за кошти Державного бюджету України на 2015 рік» розподілено та розвезено імунобіологічний препарат «Вакцина БЦЖ, Ліофілізована/BCG VACCINE FREEZE-DRIED», зокрема до Департаменту охорони здоров'я Житомирської області у кількості 27240 доз.

Відповідно до положень статті 6 Закону України від 19 листопада 1992 року №2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я. Тобто, кожна людина в Україні має право вибрати лікувально-профілактичний заклад, у тому числі і приватної форми власності, та лікаря, якому людина довіряє та в якого хоче отримувати медичну допомогу.

Разом з тим, повернення коштів за імунобіологічні препарати та інші лікарські засоби, що були придбані за власні кошти, не передбачено чинним законодавством.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, про те, що МОЗ України у своїх діях не допустило незаконної бездіяльності та вчиняло дії щодо закупівлі вакцин та, у межах наданих повноважень та бюджетних асигнувань, забезпечувало відповідними вакцинами для проведення профілактичних щеплень територіальні органи охорони здоров'я, шляхом направлення та розподілу необхідних вакцин, зокрема також і до Департаменту охорони здоров'я Житомирської області, тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року №647 (далі - Положення №647) Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я, який реалізує державну політику у сферах контролю якості та безпеки лікарських засобів, у тому числі медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки і виробів медичного призначення, та обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу.

Відповідно до абзацу тринадцятого частини 1 статті 2 Закону України від 4 квітня 1996 року №123/96-ВР «Про лікарські засоби» якість лікарського засобу - сукупність властивостей, які надають лікарському засобу здатність задовольняти споживачів відповідно до свого призначення і відповідають вимогам, встановленим законодавством.

Обов'язок забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров'я імунобіологічними препаратами, згідно Положення №647, не відноситься до компетенції Держлікслужби.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідно до вимог Положення №647 до повноважень Держлікслужби не відноситься обов'язок забезпечувати територіальні органи охорони здоров'я необхідними імунобіологічними препаратами, то, відповідно Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками не було допущено у своїх діях бездіяльності щодо незабезпечення державних та комунальних закладів здоров'я імунобіологічними препаратами, необхідними для проведення вакцинації відповідно до календаря профілактичних щеплень в Україні, тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача до ДКС України, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Положеннями частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Жодних доказів заподіяння шкоди ДКС України і її посадовими та службовими особами позивачем до суду не подано.

Державна казначейська служба України не має жодних повноважень щодо втручання у діяльність МОЗ України та Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, а тому не може судити про правильність і законність дій представників влади, а отже і нести за це відповідальність.

ДКС України, виконуючи свої повноваження не здійснювала будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувала.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі довели, що не вчиняли незаконної бездіяльності відносно позивача, а тому суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 71, 86, 94, 128, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Д.М. Гурін

Судді М.М. Семенюк

М.С. Токарева

Повний текст постанови виготовлено: 03 жовтня 2016 р.