Постанова № 61776015, 04.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2016 року № 826/15116/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до відповідачаНаціонального банку Українитретя особаПублічне акціонерне товариство «Родовід Банк»провизнати протиправною бездіяльність, зобов»язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Звертаючись до суду, ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зміну підстав і предмету позову вх. від 13.10.2015 р. №01-5/89600/15, а також ухвали про залишення позовних вимог в частині без розгляду, визнати протиправною бездіяльність НБУ щодо ненадання належної інформації на запит на інформацію, а також зобов»язати НБУ надати інформацію на запит позивача від 29.09.2015 р.

Згідно наявних у справі заперечень Національний банк України позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні з огляду на безпідставність та невмотивованість.

Дослідивши подані сторонами документи, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи к порядку письмового провадження.

Отож розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2008 р. між ОСОБА_1 (позивач, позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» укладено кредитний договір №77.1/АА-00505.08.2, за умовами якого Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію на загальну суму 59399 доларів США терміном по 22.02.2015 р. включно.

В той же час, як йдеться у позовній заяві, у позичальника відсутні документи (меморіальний ордер, заява про видачу готівки, платіжне доручення, тощо), які б вказували про перехід права власності на 59399 доларів США від Банку до Позичальника.

З огляду на що 29.09.2015 р. позивач в порядку ст.ст. 3, 4, 5,19 та 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст.ст. 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію» звернувся до Національного банку України із запитом, в якому просив повідомити:

- чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу ВАТ «Родовід Банк» - чи надходила заявка від 22.02.2008 р. про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 59399 доларів США від Заявника через банк і купівлю української гривні.

Так, за результатом розгляду вказаного запиту Національний банк України листом від 06.10.2015 р. №40-01008/73188 повідомив представника позивача про те, що 22.02.2008 р. ВАТ «Родовід Банк» здійснював операції з купівлі-продажу безготівкових доларів США за гривню.

Одночасно також повідомлено, що Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку НБУ не передбачає відображення інформації щодо заявок конкретних фізичних осіб - клієнтів комерційних банків.

Також зазначено про те, що відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до НБУ, інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, яка надходила до НБУ за формою №520, відображається у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.

Позивач не погоджується із наданою відповіддю та вважає, що НБУ фактично протиправно відмовив йому у праві на отримання запитуваної інформації, зважаючи на що позивач звернувся за захистом власних прав та інтересів із позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939) встановлено, що публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Доступ до інформації серед іншого забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (ч. 2 ст. 5 Закону №2939).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону №2939 запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч. 5 ст. 19 Закону №2939).

Так, як визначено положеннями ст. 20 Закону №2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1). У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (ч. 2).

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4).

В свою чергу, як визначено ч. 1 ст. 23 Закону №2939 рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Згідно з ч. 2 цієї статті запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (ч. 3 ст. 23).

Згідно до ст. 24 Закону №2939 відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів;9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Виходячи із зазначеного, суд зауважує, що підставою для звернення із даним позовом, є, зокрема, за переконанням позивача бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на його звернення у порядку Закону №2939, а відтак, вирішуючи дану справу по суті, суд враховує позицію Вищого адміністративного суду України у Довідці про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 01.06.2013 р. (далі - Довідка), стосовно того, що на будь-які спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації, які виникають у правовідносинах, урегульованих Законом України "Про доступ до публічної інформації", поширюється юрисдикція адміністративних судів незалежно від відповідача у спорі, навіть якщо інформація не є публічною, але позивач суб'єктивно уявляє її такою.

Згідно до ч. 1 ст. 22 Закону №2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Окрім цього, вирішуючи даний спір по суті, суд також зазначає наступне.

Порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України визначаються Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 (в редакції, чинній станом на квітень 2008 р.) (далі - Положення №281).

Пунктом 4 розділу І Положення №281 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком.

Відповідно до п. 5 розділу І Положення №281 торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).

В той же час суб'єктами ринку визначено уповноважені банки та уповноважені фінансові установи (п.4 розділу І Положення №281).

Так, суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України (п.6 розділу І Положення №281).

Тобто, як вбачається, фізичних осіб - клієнтів банків не віднесено до безпосередніх суб'єктів міжбанківського валютного ринку України.

Відповідно до п. 29 розділу І Положення №281 суб'єкти ринку укладають між собою та з Національним банком договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.

В той же час нормою п. 32 розділу І Положення №281 передбачено, що суб'єкт ринку як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за власні кошти в межах лімітів відкритої валютної позиції має право виконувати заявки та доручення своїх клієнтів (крім суб'єктів ринку), а також задовольняти власні потреби щодо купівлі, продажу іноземної валюти до початку Торговельної сесії.

Суб'єкт ринку має право включати до заявки на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі та/або продажу іноземної валюти. У заявку на продаж включається лише іноземна валюта, яка є на рахунку клієнта або суб'єкта ринку на час подання заявки (п. 33 розділу І Положення №281).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 глави 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. №281 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Правила №281), Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) включає у заявку на участь у Торговельній сесії (далі - Заявка) незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні.

Заявка підписується керівником банку (або особою, яка його замінює) та головним бухгалтером (або особою, яка його замінює) і подається до Національного банку України в установлений ним термін.

Національний банк України має право змінити термін подання Заявки, попередивши про це уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) не пізніше ніж за два робочих дні до дня запровадження відповідних змін.

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) не має права брати участь у Торговельній сесії без отримання підтвердження Національного банку України про прийняття Заявки (п. 2.1).

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) у Заявці визначає за кожною іноземною валютою Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34 [у редакції постанови Правління Національного банку України від 02.10.2002 N 378, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за N 841/7129 (зі змінами)] (далі - Класифікатор), та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) має право під час Торговельної сесії замість зазначеної у Заявці операції з іноземною валютою 1-ї групи Класифікатора здійснити аналогічну операцію з іншою іноземною валютою цієї самої групи Класифікатора, замість зазначеної у Заявці операції з іноземною валютою 2-ї, 3-ї груп Класифікатора здійснити аналогічну операцію з іншою іноземною валютою 2-ї або 3-ї групи Класифікатора.

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) не має права під час Торговельної сесії замість зазначеної у Заявці операції з банківськими металами здійснювати операцію з іноземною валютою. (п. 2.2).

Відповідно до п. 2.3 Правил №281 Уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) мають право здійснювати взаємні розрахунки за операціями з купівлі-продажу іноземних валют та банківських металів за гривні лише за підтвердженими угодами. Підтвердженою вважається угода, за якою обидва її учасники під час Торговельної сесії отримали взаємні підтвердження засобами Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України (далі - Система підтвердження угод).

Угода, яка вже була підтверджена для одного з її учасників до зупинення Національним банком України Торговельної сесії, підтверджується засобами Системи підтвердження угод для іншого її учасника (п. 2.4).

Відповідно до п. 4 Правил функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 (в редакції, чинній на час розгляду справи), уповноважений банк (уповноважена фінансова установа), який планує взяти участь у валютній інтервенції (інтервенція за єдиним курсом, валютний аукціон, адресна інтервенція), подає заявку на участь у Системі підтвердження угод для проведення операцій з купівлі-продажу іноземних валют з Національним банком України.

Якщо уповноваженим банком не повністю задоволені потреби клієнтів та потреби за власними операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, то він має право звернутися до Національного банку України щодо проведення з ним операцій з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні. Час подачі уповноваженими банками заявок на участь у Системі підтвердження угод до Національного банку України встановлюється окремим нормативно-правовим актом Національного банку. На підставі аналізу внутрішнього валютного ринку з купівлі-продажу іноземної валюти Національний банк України може прийняти рішення стосовно проведення валютної інтервенції.

Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти з Національним банком України заявка на участь у Системі підтвердження угод має містити інформацію за кожним видом валют: загальну суму купівлі (із зазначенням у тому числі суми купівлі іноземної валюти для подальшого продажу клієнтам), курс, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти. Для здійснення операції з продажу іноземної валюти з Національним банком України заявка має містити інформацію за кожним видом валют про суму операції (у тому числі продаж коштів, які були куплені в клієнтів протягом операційного дня), а також курс, за яким банк бажає продати Національному банку України іноземну валюту.

Таким чином, проаналізувавши наведені вище законодавчі положення, суд приходить до висновку, що у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) не передбачено відображення інформації про конкретні заяви фізичних осіб-клієнтів комерційних банків про купівлю або продаж іноземної валюти, а також не передбачено обов'язку передачі комерційними банками таких заяв своїх клієнтів до Національного банку України при здійсненні ними валютних операцій на міжбанківському валютному ринку.

Разом з тим п. 1 глави 1 розділу IV Положення №281 встановлено, що клієнт під час проведення операції з обміну (конвертації) іноземної валюти або банківських металів подає до уповноваженого банку, який його обслуговує, заяву про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів за довільною формою, але із зазначенням обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 3 і 4 цієї глави. Клієнт для здійснення операцій з купівлі або продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України має право використовувати форми заяв про купівлю або продаж іноземної валюти, аналогічні до тих, що наведені в додатках 1 - 4 до цього Положення, але без урахування реквізитів, які стосуються банківських металів.

Отже, дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим, суд зауважує, що зі змісту довідки Вищого адміністративного суду України, складеної за результатами аналізу практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» вбачається, що, перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Відтак, звертаючись до суду із заявою про зміну підстав та збільшення позовних вимог вх. від 13.10.2015 р. №01-5/89600/15, позивачем фактично заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру, разом з тим судового збору за вказану позовну вимогу не сплачено.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в чинній станом на 13.10.2015 р. редакції) передбачено, що ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що становить 487,20 грн.

А відтак, враховуючи зазначені обставини, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з позивача судовий збір в сумі 487,20 грн. за звернення із позовом до суду.

При цьому суд зауважує, що платiжними реквiзитами для перерахування судового збору в гривнях при зверненні з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва є наступні реквізити:

Отримувач коштів УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва;

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897;

Банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві;

Код банку отримувача (МФО) 820019;

Рахунок отримувача 31218206784007;

Код класифікації доходів бюджету 22030101;

Призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Окружний адміністративний суд міста Києва (назва суду, де розглядається справа).

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок) за звернення із позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Я.І. Добрянська

Судді А.Б. Федорчук

В.А. Кузменко