Постанова № 61768838, 04.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2016 року № 826/6957/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., суддів: Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні справу:

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Національного банку України

про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Національного банку України про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено про те, що Національним банком України в порушення чинного законодавства не виконано вимоги постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 в частині поновлення позивача на займаній посаді, оскільки фактичною датою отримання постанови є 15.01.2016, а наказ про поновлення на посаді прийнятий 04.02.2016, тобто вимога постанови виконана не негайно, а через певний час, що на думку позивача є порушенням норм Кодексу законів про працю України, Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку із вищевикладеним позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Представник відповідача згідно наявних у справі матеріалів позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши про те, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 27.01.2016 по 10.02.2016, що унеможливлювало негайне виконання вимог постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 в частині поновлення позивача на займаній посаді.

Так, дослідивши наявні у справі матеріали, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду даної справи у порядку письмового провадження.

Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ Національного банку України від 24.09.2015 №273-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Національного банку України з 24.09.2015, зобов'язано Національний банк України поновити ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Національного банку України з 25.09.2015, а також стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, - звернуто до негайного виконання.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2016 апеляційну скаргу Національного банку України задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2015 в її резолютивній частині змінено, викладено четвертий абзац в наступній редакції: «Стягнути з Національного банку України (код за ЄДРПОУ 00032106) на користь ОСОБА_1 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 36066,55 грн. (тридцять шість тисяч шістдесят шість гривень 55 копійок) суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.», в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2015 залишено без змін.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом від 04.02.2016 № 607-к позивача поновлено на посаді головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області з 24.09.2015.

Оскільки ОСОБА_1 вказує на те, що постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 Національний банк України отримав 15.01.2016, яка в свою чергу підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді, а наказ про поновлення на посаді прийнятий 04.02.2016, тобто вимога постанови виконана не негайно, а через певний час, що на думку позивача є порушенням норм Кодексу законів про працю України, Закону України "Про виконавче провадження", з урахування вищевикладеного та зважаючи на те, що позивач не згоден із затримкою у прийнятті наказу про поновлення на посаді, позивач звернувся до суду.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (ч.1 ст.255 КАС України).

Згідно із п.3 ч.1 ст.256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

В силу ч.2 ст.257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вказана стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо ним не отримано повного тексу постанови суду.

Суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, а саме копії постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015, відповідачем отримано постанову 15.01.2016 (відповідно до відмітки Управління організації документування Національного банку України).

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 р. у справі "ОСОБА_2 проти України" (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Частиною 3 пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до п.2 Порядку, у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що при несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем прийнято наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді саме 04.02.2016, в обґрунтування винесення наказу саме 04.02.2016 відповідачем зазначено, що в період з 27.01.2016 по 10.02.2016 позивач перебувала на лікарняному.

Разом з тим, відповідачем долучено до матеріалів справи, долучено копію розрахунку оплати листка непрацездатності № АГС № 801508, зі змісту якого вбачається, що за січень 2016 позивачу виплачено лікарняні (за рахунок Національного банку України) у розмірі 2 496, 95 грн., а також за лютий 2016 (за рахунок непрацездатності) у розмірі 4 993, 90 грн., тобто за період непрацездатності з 27.01.2016 по 10.02.2016 позивачу виплачено 7 490,85 грн.

Враховуючи те, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 в частині поновлення позивача виконана шляхом прийняття відповідачем наказу від 04.02.2016 № 607-к, з яким ОСОБА_1 ознайомлено лише 24.02.2016, суд приходить до висновку, що позивач має право відповідно до ст.236 КЗпП України на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період із 16.01.2016 по 23.02.2016 включно, з урахуванням виключення днів перебування ОСОБА_1 на лікарняному, а саме з 27.01.2016 по 10.02.2016.

При цьому суд звертає увагу на те, що сам відповідач не заперечує того, що позивача було ознайомлено з наказом про поновлення лише 24.02.2016 і за період з 04.02.2016 (дата винесення наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді) до 23.02.2016 включно заробітна плата позивачу не нараховувалася і не виплачувалася. Даний факт також підтверджено наданим до суду відповідачем копією розрахункового листа за грудень 2015, січень 2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6957/16, яка набрала законної сили, встановлено середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 554,87 грн., яка відповідно до ч.1 ст.72 КАС України не підлягає доказуванню у даній справі.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 16.01.2016 по 23.02.2016 включно, з урахуванням виключення днів перебування ОСОБА_1 на лікарняному, а саме з 27.01.2016 по 10.02.2016 включно, який підлягає стягненню з Національного банку України, становить 8 877, 92 грн. (554,87 грн. х 16 робочих днів).

Згідно ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті встановлено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивач не обґрунтувала, в чому полягає шкода, не довела факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у її житті. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 8 000,00 грн.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити чатково.

Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 8 877,92 грн. (вісім тисяч вісімсот сімдесят сім грн. 92 коп.) середнього заробітку за час вимушеного затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 у справі № 826/24028/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Я.І. Добрянська

Судді В.А. Кузьменко

А.Б. Федорчук