Ухвала суду № 61768674, 28.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/6979/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

28 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представників позивача Степанова Є.В., Євсєєва М.В., представника відповідачів Суботи О.В, представника третьої особи Зеленковського О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанси» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Лайн» до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Хиби Анни Володимирівни, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанси» про визнання протиправними дій, визнання нечинним та скасування рішення, скасування запису,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2016 року позов задоволено.

Третя особа в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповністю досліджено обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Окрім того, у судовому засіданні 28.09.2016 представником третьої особи подано клопотання про закриття провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, клопотання про закриття провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно Свідоцтва про право власності від 02.09.2003 серії НБ№010007616, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації було оформлено право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Лайн» (код ЄДРПОУ 32560054) на нежитловий будинок - адмінкорпус, площею 7787,80 кв.м, який розташований у місті Києві за адресою: вул. Дегтярівська, будинок №21 (літера Г).

02.11.2004 між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (іпотекодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс Лайн» (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. 02.11.2004 та зареєстрованого в реєстрі за №7551.

Згідно умов Іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежилий будинок - адмінкорпус (літ. Г), загальною площею 7787,80 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями.

Відповідно до пункту 1.1 Іпотечного договору, Іпотекодавець з метою забезпечення основного зобов'язання, що випливає з Кредитного договору, передає в іпотеку, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки.

20.12.2013 між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (первісний кредитор, клієнт) і ТОВ «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанс» (фактор) було укладено договір факторингу №13/20/12-01, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає (відступає) на користь фактора, а фактор набуває право вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Лайн» і зобов'язується сплати клієнту суму, визначену пунктом 4.1 цього договору, на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення прав за іпотечним договором від 20.12.2013 первісний кредитор (банк) передає, а фактор (ТОВ «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанс») приймає всі права за іпотечним договором, посвідченим 02.11.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованим в реєстрі за №7551 (з урахуванням всіх змін та доповнень до договору іпотеки), що укладений між первісним кредитором і ТОВ «Офіс Лайн» в забезпечення виконання зобов'язань Іпотекодавця за кредитним договором.

18.04.2016 до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві звернувся представник ТОВ «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанс» із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на підставі Іпотечного договору від 02.11.2004 на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 (літ. Г).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Хиби Анни Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.04.2016 №29324678 проведено державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок, що розташований за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 за ТОВ «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанс».

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо внесення запису про право власності №14233096 на об'єкт нерухомого майна загальною площею 7787, 80 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, зареєстроване за товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанс»;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного управління юстиції у місті Києві Хиби Анни Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29324678 від 19.04.2016 14:44:22;

- скасувати запис про право власності №14233096, внесений державним реєстратором управління державної реєстрації Головного управління юстиції у місті Києві Хибою Анною Володимирівною 18.04.2016.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах реєстраційної справи відсутні будь які докази направлення та вручення ТОВ «Офіс Лайн» повідомлення про зміну кредитора у зобов'язані, підписаного ТОВ «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанс» і ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк». Відсутні також докази направлення та вручення вимоги про усунення порушень ТОВ «Офіс Лайн».

На підставі цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що державним реєстратором не перевірялися подані ТОВ «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанс» документи на відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів апеляційного суду підтримує такий висновок суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Третя особа у своєму клопотанні про закриття провадження у справі, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (справа № 826/4858/15), стверджує, що даний спір не може бути предметом розгляду адміністративного суду.

Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У частині 1 статті 3 КАС визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно абзацу 7 частин 1 статті 3 КАС суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, в тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Усуваючи розбіжності у застосуванні ст. 6 Конвенції, Верховний Суд України (постанова від 14 червня 2016 року, справа № 826/4858/15) досліджував рішення Вищого господарського суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого адміністративного суду України. Правова позиція зазначених касаційних судів у досліджуваних рішеннях стосувалася можливості звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності відповідного застереження у договорі та без укладення окремого договору. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у зазначеній вище справі дійшла висновку, що спір такого не є публічно-правовим, випливає з договірних відносин, оскільки предметом його фактично є неналежне виконання умов цивільно-правової угоди.

Тобто у своєму рішенні Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку Позивача, умов цивільно-правової угоди.

Поряд із цим, у рамках даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту, факторингу, іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду, сторони не порушують питання можливості звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності відповідного застереження у договорі та без укладення окремого договору, предметом даного спору є виключно дії та рішення відповідача-1, що стосуються порушення ним встановленого порядку державної реєстрації прав за наявності підстав для відмови у такій реєстрації. Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Окрім того, у даній справі також підлягає оцінці обставина наявності арешту під час здійснення державної реєстрації прав. Правову позицію у таких спорах неодноразово висловлював Верховний Суд України саме в порядку адміністративного судочинства.

Тобто правовідносини у даній справі є відмінними від тих, за яких Верховний Суд України прийняв рішення у справі № 826/4858/15, а отже постанова цього суду від 14 червня 2016 року до спірних відносин застосуванню не підлягає.

За таких обставин, підстави для задоволення клопотання третьої особи та закриття провадження у справі відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Статтею 36 Закону № 898-ІV передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з ст. 36 Закону № 898-ІV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 898-ІV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як свідчать матеріали даної справи, ТОВ «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанс» на підставі застереження, яке міститься у договорі іпотеки, у зв'язку з неналежним виконанням позивачем умов кредитного договору, звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Преамбулою Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952-IV) передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Зазначений Закон згідно зі статтею 1 регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з частиною тринадцятою статті 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2013 року № 868 затвердив Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок реєстрації), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку реєстрації).

Пунктом 15 Порядку реєстрації передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для такої відмови, що визначені Законом № 1952-ІV (пункт 28 Порядку реєстрації).

Згідно з пунктом 5 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Аналіз наведених норм матеріального права дає колегії суддів підстави для висновку про те, що наявність у відповідному реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14), від 19 травня 2015 року (справа №21-121а15), від 09 лютого 2016 року (справа № 803/74/15-а).

Як убачається з матеріалів справи, під час вчинення спірних реєстраційних дій, у реєстрі містився запис про арешт нерухомого майна ТОВ «Офіс Лайн» (нежитлова будівля амін корпус літера Г, загальною площею 7787,8 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, вул.. Дегтярівська, 21), накладений постановою державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 05.05.2015 № 47424716 (т. 1 а.с. 192-193).

Представник відповідачів у судовому засіданні апеляційного суду не змогла пояснити причин, за яких відповідач-1 вчинив оскаржувані дії та прийняв відповідне рішення за наявності про це законодавчої заборони. За таких обставин, відповідач-1 не мав підстав для здійснення спірної державної реєстрації прав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Каліпсо Фінанси» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2016 року без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 03.10.2016.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.