Постанова № 61768634, 28.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/672/16 Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І.;

Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сорочко Є.О.

суддів: Земляної Г.В.

Межевича М.В.

за участю секретаря Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до заступника Генеральної прокуратури України ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог Державної пенітенціарної служби України про визнання дій протиправними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до заступника Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 про визнання протиправними дій щодо винесення вказівки від 26.01.2016 р. №16/2-28 вих-16 про усунення порушень кримінально-виконавчого законодавства та її скасування.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними дії заступника Генерального прокурора України ОСОБА_4 щодо винесення вказівки від 26.01.2016 р. №16/2-28 вих-16 про усунення порушень кримінально-виконавчого законодавства та скасовано таку вказівку.

На вказану постанову Генеральна прокуратура України подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, заступником Генерального прокурора України ОСОБА_4 26.01.2016 р. винесено вказівку Голові Державної пенітенціарної служби України з вимогою про скасування з направленням на повторний розгляд рішення Апеляційної комісії від 15.01.2016 р. про зміну умов тримання шляхом переведення ОСОБА_3 з виправної колонії середнього рівня безпеки до виправної колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що така вказівка не містить висновку про встановлені обставини і правові норми, які були порушені при прийнятті рішення Апеляційною комісією від 15.01.2016 р., тому вказівка не відповідає вимогам законності та обґрунтованості і підлягає скасуванню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України прокурор відповідно до Закону України "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання осіб у місцях, зазначених у частині першій цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, які виконують судові рішення у кримінальних справах, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Відповідно до наданих повноважень, відповідачем за результатами перевірки рішення Апеляційної комісії від 15.01.2016 р. було з'ясовано та відображено в оскаржуваній вказівці, зокрема наступні обставини.

В Менській виправній колонії №91 відбуває покарання ОСОБА_3, засуджений Кіровським районним судом Автономної Республіки Крим за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 (розбій), ч. 3 ст. 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом), ч. 3 ст. 15 (замах на вчинення злочину), ч. 1 ст. 393 (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти) Кримінального кодексу України, до 11 років позбавлення волі.

У протоколі засідання Комісії від 15.01.2016 р. було ухвалено позитивне рішення про зміну умов тримання шляхом переведення ОСОБА_3 з виправної колонії середнього рівня безпеки до виправної колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а саме до Крюківської виправної колонії №29 управління Держаної пенітенціарної служби в Полтавській області.

Підставами для скасування такого рішення комісії зазначено, що Апеляційною комісією при прийнятті рішення не враховано те, що акти прокурорського реагування на яких ґрунтується рішення, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 08.02.2012 р. №222/5 не є документами, необхідними для прийняття рішень Комісією. При цьому, в актах органів прокуратури жодного разу не порушувалися питання необхідності розгляду матеріалів щодо ОСОБА_3 з метою переведення його до іншої установи шляхом зміни умов тримання.

З аналізу документів, наданих на розгляд Апеляційній комісії щодо ОСОБА_3 відповідач прийшов до висновку, що предметом дослідження Комісії були не відповідні матеріали щодо особи засудженого у їх взаємозв'язку з нормами чинного законодавства, а відбулось умисне штучне формування думки членів комісії щодо тиску з боку органів прокуратури з метою ухвалення позитивного рішення стосовно ОСОБА_3 Зокрема не враховано змін до ст. 72 Кримінального кодексу України, якими з 24.12.2015 р. запроваджено нові правила зарахування строку перебування під вартою, що поширюються у тому числі на ОСОБА_3

Крім того, у висновках службового розслідування, складеному територіальним управлінням 07.09.2015 р. за фактами, зазначеними у вказівці прокуратури Чернігівської області від 07.08.2015 р., обґрунтовано визначаються підстави надання адміністрацією Менської виправної колонії №91 негативного висновку щодо передчасності застосування до ОСОБА_3 заохочувальних норм закону, зокрема ст. 100, 101 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Поряд із вчиненням особливо тяжких злочинів ОСОБА_3 вже вчиняв замах на втечу з-під варти, що не було враховано під час прийняття рішення Комісією, а внаслідок зміни умов відбування покарання у разі залишення чинним вказаного рішення Апеляційної комісії існує великий ризик втечі засудженого.

За таких обставин, відповідачем винесено вказівку з вимогою про скасування рішення Апеляційної комісії від 15.01.2016 р. та необхідність повторного розгляду такого питання.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана вказівка не містить висновку про встановлені обставини і правові норми, які були порушені при прийнятті рішення не відповідає обставинам та матеріалам справи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 100 Кримінально-виконавчого кодексу України залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У випадках, якщо таке подання передбачає переведення засудженого у більш суворі умови тримання або збільшує обсяг встановлених правообмежень, воно обов'язково погоджується із спостережною комісією.

Згідно ч. 1 ст. 101 цього Кодексу засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться, зокрема у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття.

Відповідно до п. 2 Положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 р. №222/5 та зареєстрованого 10.02.2012 р. за №215/20528 (далі - Положення), Апеляційна комісія у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами та розпорядженнями Міністерства юстиції України і Державної пенітенціарної служби України (далі - ДПтС України), Інструкцією, а також цим Положенням.

Основними завданнями Апеляційної комісії є, зокрема розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи до іншої згідно з вимогами частини другої статті 93 та статей 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Отже, відповідачем встановлено, що Апеляційною комісією не було належним чином обґрунтовано факт виправлення позивача, із врахуванням характеру вчинених ним злочинів в числі яких замах на втечу з місця позбавлення волі, не взято до уваги та не досліджено висновки службового розслідування, складених територіальним управлінням 07.09.2015 р. за фактами, зазначеними у вказівці прокуратури Чернігівської області від 07.08.2015 р., підстави надання адміністрацією Менської виправної колонії №91 негативного висновку щодо передчасності застосування до ОСОБА_3 заохочувальних норм закону, зокрема ст. 100, 101 Кримінально-виконавчого кодексу України, що мають суттєве значення та впливають на прийняття законного та обґрунтованого рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим винесення заступником Генерального прокурора України ОСОБА_4 вказівки від 26.01.2016 р. №16/2-28 вих-16 з вимогою про усунення порушень кримінально-виконавчого законодавства та її скасування із повторним розглядом такого питання.

При цьому, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Разом з тим, необхідно зазначити, що згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Проте оскаржуване рішення (вказівка) є ненормативним правовим актом одноразового застосування, що вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме із прийняттям Апеляційною комісією рішення від 27.01.2016 р. на виконання вимог такої вказівки. Отже, скасування вказівки від 26.01.2016 р. №16/2-28 вих-16 не призведе до відновлення прав позивача, тому позовні вимоги є необґрунтованими. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України, зокрема у постановах від 04.06.2013 р. №21-64а13 та 18.11.2014 р. №21-438а14, від 11.11.2014 р. №21-405а14.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, тому апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України необхідно задовольнити, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову -відмовити, оскільки постанова ухвалена з неповним з'ясуванням та невідповідністю висновків обставинам справи.

Керуючись ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України - задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

головуючий суддя Сорочко Є.О.

судді Земляна Г.В.

Межевич М.В.

Повний текст постанови складено 03.10.2016 року

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Межевич М.В.

Земляна Г.В.