Рішення № 61767536, 28.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5130/16

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Сватаненка В.І.,

Черевка П.М.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», треті особи: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТМ» про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору,-

встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив визнати недійсним застереження № 2 до п. 2.4.2., п. 2.9.1. та п. 3.3.2. кредитного договору № 567, укладеного 12.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «СЕБ Банк» та ОСОБА_3, посилаючись на те, що вказані застереження не відповідають положенням п. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано застереження № 2 до п. 2.4.2, п. 2.9.1 та п. 3.3.2 кредитного договору № 567, укладеного 12.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «СЕБ Банк» та ОСОБА_3, недійсними.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» подало до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що застереження № 2 до п. 2.4.2, п. 2.9.1. та п. 3.3.2 кредитного договору № 567 від 12.07.2007 року суперечать імперативним положенням п. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», яким встановлено вичерпний перелік підстав, які надають право вимоги дострокового повернення кредиту.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2016 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 12.07.2007 року між ВАТ «СЕБ Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 300000 доларів США на придбання нерухомого майна, а саме купівлі двох земельних ділянок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також оплати будівельно-ремонтних робіт( а.с.11-18).

12.07.2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку належний йому на праві власності дачний будинок АДРЕСА_2 (а.с.19-22).

Крім того, 12.07.2007 року між Банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, за яким іпотекодавець передає іпотекодержателю належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0122 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.23-26).

Відповідно до застереження № 2 до п. 2.4.2. кредитного договору № 567 від 12.07.2007 року, у випадку, якщо Банк ініціює зміну відсоткової ставки, але сторони не зможуть дійти згоди щодо розміру відсоткової ставки або позичальник не укладе додаткову угоду щодо визначення розміру фіксованої відсоткової ставки, Банк має право вимагати дострокове виконання боргових зобов'язань, а позичальник зобов'язаний протягом 7 банківських днів з дати надіслання Банком відповідної вимоги достроково виконати зобов'язання щодо повернення кредиту, сплаті нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій (а.с.14-15).

Згідно п. 2.9.1., незважаючи на інші положення цього договору, Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником чи/та поручителем чи/та майновим поручителем своїх боргових зобов'язань за цим договором (в тому числі але не виключно встановлених п. 2.4., 2.5. та ст. 3 цього договору) або у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником чи/та майновим поручителем умов договору іпотеки чи/та договору іпотеки (майнової поруки). При цьому дострокове виконання боргових зобов'язань повинне бути проведене позичальником протягом 7 банківських днів з дати надіслання Банком відповідної вимоги (а.с.16).

Пунктом 3.3.2. договору передбачено, що у випадку, якщо позичальник будь-яким чином обмежений у своїй дієздатності виконувати умови цього договору, то всі суми, отримані позичальником від Банку у зв'язку з цим договором, повинні бути повернені Банку протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати надіслання Банком відповідної вимоги (а.с.17).

ОСОБА_3 у своїй позовній заяві посилався на положення п. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, зазначив, що вказані вище положення кредитного договору суперечать положенням п. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», так як положення, викладені в оспорюваних пунктах договору, взагалі не передбачені положеннями п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 8.1.1 розділу № 2 до кредитного договору № 567 від 12.07.2007 року позичальник ОСОБА_3 засвідчив, що він ознайомлений зі змістом ЗУ «Про захист прав споживачів», положення якого йому зрозумілі, про що особисто розписався (а.с.18).

Таким чином, позивач був повністю ознайомлений та згодний з умовами кредитного договору, порядком визначення плати за кредит і окремими елементами цього порядку.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів, вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що зміст п.п. 2.4.2, 2.9.1, 3.3.2. суперечить п. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», так як має вичерпний перелік підстав дострокового повернення кредиту, оскільки таке твердження суперечить п.п. 4 п. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», який передбачає, що у разі іншого істотного порушення умов договору, кредитодавець може використати право дострокового повернення кредиту.

З п. 2.9.1 договору вбачається, що невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договорами, які є забезпеченням виконання зобов'язань, сторони також визнали як одну із підстав для пред'явлення Банком дострокової вимоги про сплату всієї заборгованості.

Як вже було зазначено, пунктом 3.3.2. договору передбачено, що у випадку, якщо позичальник будь-яким чином обмежений у своїй дієздатності виконувати умови цього договору, то всі суми, отримані позичальником від Банку у зв'язку з цим договором, повинні бути повернені Банку протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати надіслання Банком відповідної вимоги. Тобто сторони також визнали як одну з підстав для пред'явлення Банком дострокової вимоги про сплату всієї заборгованості.

Зазначене свідчить про істотність порушення п. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», як про підставу для дострокового стягнення заборгованості.

Що стосується п. 2.4.2 договору, то колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка була чинна на час укладання спірного договору) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках.

Таким чином, між сторонами склалися кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № 567 від 12.07.2007 року, відповідно до якого сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору й зазначено підстави зміни відсоткової ставки.

Крім того, зі змісту постанови ВСУ від 25.09.2013 року у справі № 6-80цс13 вбачається, що за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Також колегія суддів звертає увагу, що до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» можливо у разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем без поважних причин пропущений строк для звернення до суду з відповідною позовною заявою, оскільки оспорюваний кредитний договір було укладено позивачем ОСОБА_3, який до речі за фахом економіст (а.с.75), у липні 2007 року, а до суду він звернувся у грудні 2015 року, після того як 22 грудня 2015 року звернувся за юридичною допомогою, тобто майже через 8 років, та дізнався про порушення своїх прав, що судом першої інстанції безпідставно, лише з посиланням на його твердження, визнано поважною причиною пропуску строку позовної давності.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що вимоги ОСОБА_3 щодо визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2016 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», треті особи: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТМ» про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору відмовити.

Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

П.М. Черевко

В.І. Сватаненко