Ухвала суду № 61764997, 22.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/900/15-к

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

22.07.2016 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів Гошовського Г.М. (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2 з участю секретаря Федич Т.О., підозрюваного ОСОБА_3, захисника адвоката ОСОБА_4, прокурора Сирохман Л.І., розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11кп/777/424/2016 за апеляційною скаргою прокурора прокуратури м. Мукачева ОСОБА_5 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2015.

Цим вироком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і мешканець м. Мукачева Закарпатської області, вул. Жовтнева, буд. 22, ІНФОРМАЦІЯ_2, одружений, що має на утриманні одну дитину, непрацюючий. неодноразово судимий, востаннє 25.05.2012 за ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України на 3 роки і 3 місяці позбавлення волі, виправданий за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України.

Ухвалено запобіжний захід щодо ОСОБА_3 тримання під вартою скасувати, звільнити його з-під варти негайно в залі суду, речові докази касети з відеозаписом слідчих дій, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Цим же вироком за ч.2 ст. 187 КК України засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26.11.2015 вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2015 в частині виправдання ОСОБА_3 залишено без зміни, в частині засудження ОСОБА_6 і ОСОБА_7 скасовано, а матеріали кримінального провадження направлено на новий розгляд до Мукачівського міськрайонного суду зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.06.2016 за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області Римарука І.В. ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 26.11.2015 щодо ОСОБА_3 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 підозрювався в тому, що він 11.12.2014 приблизно о 23:30 на прилеглій території готелю «Тропік» по вул. Автомобілістів, 46 у м. Мукачеві за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_7, з метою заволодіння чужим майном, з застосуванням насильства, яке виразилось у нанесенні потерпілому ОСОБА_8 множинних ударів руками і ногами по голові, внаслідок яких потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоровя, а потерпілому ОСОБА_9 одного удару в область голови, внаслідок якого він одержав легке тілесне ушкодження, викрав у ОСОБА_10 гроші та майно на загальну суму 9119 грн., у ОСОБА_9 майно на загальну суму 475 грн..

Згідно з обвинувальним актом, прокурор вважає встановленим, що кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_3 за наступних обставин.

«Діючи за спільним умислом на заволодіння майном потерпілих, під час нападу підозрюваного ОСОБА_6, та ОСОБА_7 на потерпілого ОСОБА_10 ОСОБА_11 наніс один удар в область голови потерпілого ОСОБА_9 внаслідок чого останній впав на землю, де в нього з рук випав мобільний телефон марки «Nokia С2-01», а потерпілий відбивався від нападу і побіг до приміщення готелю.

Далі, підозрюваний ОСОБА_11 підібравши мобільний телефон потерпілого ОСОБА_9, підійшов до підозрюваних ОСОБА_7, та ОСОБА_6, які на той час, застосувавши до потерпілого ОСОБА_10 насильство, небезпечне для його здоровя, заволоділи його вищевказаним особистим майном, де отримав від підозрюваного ОСОБА_6 гаманець потерпілого ОСОБА_10 для огляду, на предмет наявності інших коштів та відшукання платіжних карток так як вважав, що на них був кредитний ліміт 40000 гривень.

Заволодівши майном потерпілих, підозрювані ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зникли з місця нападу.»

Суд першої інстанції обґрунтував виправдання ОСОБА_3 у вироку тим, що висунуте йому обвинувачення в учиненні злочину за обставин, вказаних в обвинувальному акті, не знайшло свого підтвердження доказами, на які посилається сторона обвинувачення: показаннями свідка ОСОБА_12, висновком експерта № 1059/14 від 23.12.2014 (т.1 а.с.128-130), даними протоколу слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_9, роздруківки телефонних зєднань ОСОБА_6 і ОСОБА_3; та спростовується показаннями потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_9, обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

Прокурор прокуратури м. Мукачева ОСОБА_5 в апеляційній скарзі і доповненні до неї просить вирок щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Стверджує, що суд розглянув справу неповно, за відсутності в обвинувальному акті належним чином сформульованого обвинувачення, не зясував причин зміни показань потерпілим ОСОБА_9, неправильно оцінив докази обвинувачення, неправильно застосував кримінальний закон і дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. Наполягає, що вина ОСОБА_3 доведена показаннями обвинуваченого ОСОБА_6, потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, протоколом слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_9, висновком судово-медичної експертизи щодо нього, роздруківкою телефонних зєднань ОСОБА_6 і ОСОБА_3. Їх аналіз, на його думку, приводить до висновку, що перебіг нападу свідчить про його попереднє планування, розподіл ролей між співучасниками, що участь у ньому ОСОБА_3 проявилась «у забезпеченні можливості доведення до закінчення спільного злочинного умислу обвинуваченими ОСОБА_6 і ОСОБА_7 шляхом перешкоджання ОСОБА_9 надати допомогу ОСОБА_10 та застосування до ОСОБА_9 фізичного впливу у вигляді удару/поштовху». Суд, вважає прокурор, не врахував, що ОСОБА_3 мав можливість наперед домовитись з ОСОБА_6 і спланувати напад, оскільки підтримував з ним постійний мобільний звязок, факт якого намагався приховати від суду, був тверезий та здатний обєктивно оцінювати події, не був знайомий з жодним з потерпілих, не мав іншого мотиву застосувати насильство до ОСОБА_9, окрім як з метою допомогти ОСОБА_6 і ОСОБА_7 завершити розбій, разом з ОСОБА_7 намагався зняти кошти з викраденої у ОСОБА_10 кредитної карти через банківський термінал.

В решті апеляційна скарга прокурора стосувалась інтересів підозрюваних ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора підозрюваний ОСОБА_7, окрім іншого, вказав, що був лише свідком бійки ОСОБА_6 з ОСОБА_10, нападу ні на кого не вчиняв і картку в банкоматі разом з ОСОБА_3 не перевіряв. Зауважив, що пішов з місця події з ОСОБА_13 тоді як ОСОБА_3 пішов в інший бік з ОСОБА_6. Про останню обставину вказав у своїх запереченнях на апеляційну скаргу прокурора і підозрюваний ОСОБА_6. Обидва зазначили, що їх заперечення в цій частині можна перевірити, оскільки кожний факт користування банкоматом фіксується відповідними технічними засобами.

Апеляційний суд заслухав доповідь судді, промову прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого і захисника, які вважають апеляційну скаргу безпідставною, а вирок щодо ОСОБА_3 законним і обґрунтованим; провів судові дебати, заслухав останнє слово обвинуваченого, перевірив матеріали кримінального провадження, обговорив доводи сторін і вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення; а також при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу, тобто, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення або якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно ст. 374 КПК України в мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке предявлено особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Суд першої інстанції виклав у вироку фактичні обставини кримінального правопорушення, які, згідно обвинувальному акту, вважає встановленими прокурор, визначену прокурором правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність, зміст повідомленої ОСОБА_3 підозри, проаналізував докази обвинувачення, зокрема ті, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, навів мотиви, з яких їх відкинув, а також підстави для виправдання ОСОБА_3.

Доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі і доповненні до неї, викладених у вироку суджень і висновків суду першої інстанції не спростовують. Як видно з їх змісту, оцінку судом доказів обвинувачення прокурор вважає «неправильною» тільки тому, що вона не збігається з його власною їх оцінкою.

Вимога прокурора про необхідність врахування судом того, що ОСОБА_3 був на місці події «саме у момент нападу», брав у ньому участь «шляхом перешкоджання ОСОБА_9 надати допомогу ОСОБА_10 та застосування до ОСОБА_9 фізичного впливу у вигляді удару/поштовху», «був тверезий та здатний обєктивно оцінювати події», «не знайомий з жодним із потерпілих, а відповідно не мав жодних мотивів застосувати насильство до ОСОБА_9, окрім як з метою допомоги ОСОБА_6 і ОСОБА_7 завершити розбійний напад», «разом із ОСОБА_7, намагався через банківський термінал, зняти кошти з викраденої у ОСОБА_10 кредитної картки», а отже «чітко усвідомлював події, які відбувалися того вечора, бажав їх настання, вживав активні дії керуючись спільним умислом на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_10В.», ґрунтується, як зазначено в апеляційній скарзі, на показаннях підозрюваного ОСОБА_6, потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, даних протоколу слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_9, висновку судово-медичної експертизи щодо нього, роздруківки телефонних зєднань ОСОБА_6 з ОСОБА_3.

Між тим, ці докази вказаних прокурором обставин не доводять.

З показань ОСОБА_3 вбачається, що потерпілих він не знає, в судовому засіданні бачить їх уперше і до 11.12.2014 не був знайомий також із ОСОБА_7. Не заперечив, що того вечора розмовляв з ОСОБА_6 по телефону, на його прохання прийшов до подвіря готелю «Тропік», бачив там особу, що лежала на землі, у бійку, яка закінчилась до його приходу, не втручався, телефону і гаманця не бачив і пішов звідти разом з ОСОБА_6 та «дівчатами».

Показання підозрюваного ОСОБА_6 в судовому засіданні, в тому числі ті, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, та дані роздруківки телефонних зєднань ОСОБА_6 і ОСОБА_3 цих показань ОСОБА_3 не спростовують. ОСОБА_6 підтвердив, що ввечері 11.12.2014 розмовляв з ОСОБА_3 по телефону, запросив його на зустріч, що ОСОБА_3 прийшов на подвіря готелю «Тропік» після бійки, ні у що не втручався і пішов звідти разом з ним.

Потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні 06.03.2015 показав, що 11.12.2014 вони з ОСОБА_10 познайомилися з ОСОБА_6, разом з ним та дівчатами деякий час перебували в номері готелю «Тропік», де зупинились, вживали спиртні напої, далі пішли до центральної частини міста, розважались, а згодом повернулись до готелю вже разом з ОСОБА_7. Він піднявся в номер на другому поверсі, вийшов на балкон, де курив і розмовляв по телефону. Побачивши раптом, що хтось лежить на землі, вибіг на подвіря, де виявив, що це ОСОБА_10, а ОСОБА_6 руками та ОСОБА_7 - ногою наносять йому удари. Не дійшовши кількох метрів до них, відчув удар чи поштовх у голову справа, від якого втратив рівновагу і впав, але тілесних ушкоджень не отримав. При падінні загубив мобільний телефон, шукав його, але не знайшов. Піднявшись, він допоміг встати ОСОБА_10, викликав «швидку допомогу» і міліцію. Вважав, що штовхнув його ОСОБА_3, якого перед цим не було, з хуліганських мотивів, але претензій до останнього не має.

Протокол слідчого експерименту за участі ОСОБА_9 та висновок судово-медичної експертизи про наявність у нього травматичного набряку мяких тканин в потиличній області голови справа, який міг виникнути і внаслідок падіння потерпілого на тверду поверхню, будь-яких даних, які доповнювали б ці його показання, не містить (т.1 а.п. 106-113).

Як видно з апеляційної скарги, показання потерпілого ОСОБА_9, на думку прокурора, доводять, що ОСОБА_3 був на місці події, що саме він наніс удар ОСОБА_9 в область вуха з метою перешкодити останньому надати допомогу потерпілому ОСОБА_10. Окрім цього, як стверджує прокурор, на стадії досудового розслідування ОСОБА_9 показав, що після отримання удару втік з місця нападу і при цьому загубив мобільний телефон, яким заволодів саме ОСОБА_3.

Звукозапис і журнал судового засідання від 06.03.2015 не містять даних про те, що прокурор намагався зясувати будь-які розбіжності в показаннях потерпілого ОСОБА_9 чи був обмежений у користуванні правами, передбаченими у статтях 36, 352-353 КПК України. Перекладання ним в апеляційній скарзі обовязку зясовувати та усунути такі розбіжності на суд апеляційної інстанції суперечить засаді диспозитивності кримінального провадження (ст. 26 КПК України).

За повідомленням начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Жовківського РУЮ Львівської області ОСОБА_9 26.04.2015 року помер, отже зясування причини зміни ним показань є неможливим (т.2 а.п.111).

Неповнолітній свідок ОСОБА_12, за твердженням прокурора, прямо вказала на ОСОБА_3, як на особу, що наносила удари ногами і руками ОСОБА_9, а після втечі з місця вчинення злочину «пішла перевіряти в банк кошти на картці». Між тим, в судовому засідання неповнолітній свідок ОСОБА_12 показувала інше: що між ОСОБА_6 і ОСОБА_10 виникла суперечка «із за того, хто буде платити», під час якої ОСОБА_6 вдарив ОСОБА_10, «почав копкати», «вкрав його гаманець», «лазив по карманах». На запитання прокурора, чи «наносив удари» ОСОБА_3, неповнолітній свідок ОСОБА_12 відповіла ствердно, не уточнюючи при цьому, скільки і кому саме. До того ж на попереднє таке його запитання вона відповіла невлад.(т.1 а.п.157). Спроба суду допитати неповнолітнього свідка ОСОБА_12 повторно, за участі матері, педагога, психолога, в режимі відеоконференції успіху не мала, оскільки вона під час допиту залишила зал судового засідання з посиланням на погане самопочуття. Окрім цього, показання неповнолітнього свідка ОСОБА_12 якщо вважати, що вони стосуються дій ОСОБА_3, як правильно зауважив у вироку суд першої інстанції, не узгоджуються ні з показаннями ОСОБА_9 про кількість нанесених йому ударів ні з висновком судово-медичної експертизи.

На показання свідка ОСОБА_13 прокурор посилається через те, що вона пояснила, ніби ОСОБА_3 «побіг захиститися за ОСОБА_6», що на його думку, доводить вину останнього в учиненні розбою. З її показань в судовому засіданні вбачається, що вона бачила, як ОСОБА_6 під час сварки вдарив ОСОБА_10 «тільки один раз», що з ОСОБА_3 вона не знайома, що він підходив до них ввечері 11.12.2014 «вже в кінці» і що вона «припускає», що він «хотів захиститися за ОСОБА_6, але нічого не робив, нікого не бив».

Що стосується показань свідка ОСОБА_14, то в її показаннях у судовому засіданні ОСОБА_3 взагалі не згадується, а на запитання прокурора свідок відповіла, що на місці події ОСОБА_3 не бачила (т.1 а.п.196).

Отже доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, є неспроможними.

Розглядаючи довід прокурора про відсутність в обвинувальному акті належним чином сформульованого обвинувачення ОСОБА_3, як підставу для скасування вироку, Апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, окрім іншого, подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення; форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи помякшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно з ч.1 ст. 92 КПК України обовязок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, в кримінальному провадженні у формі публічного обвинувачення покладається на слідчого, прокурора. Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, відповідно до ч.2 ст. 291 КПК України, мають міститися в обвинувальному акті.

На суд, за приписами ст. ст. 314 і 374 КПК України, покладається перевірка відповідності обвинувального акту вимогам цього Кодексу, а у разі ухвалення вироку - формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, або предявленого особі і визнаного недоведеним, зазначення мотивів прийнятих рішень, доказів на підтвердження встановлених судом обставин, мотиви неврахування окремих доказів тощо.

Статтею 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, коли прокурор під час судового розгляду змінив обвинувачення, висунув додаткове обвинувачення, відмовився від підтримання державного обвинувачення, а також коли суд з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод знайде необхідним вийти за ці межі в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до правила, вказаного у ст. 369 КПК України, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Вирок, у свою чергу, як передбачено ст. 370 КПК України, повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто: а) ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; б) ухваленим на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; в) містити належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обвинуваченням, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Обвинувальний акт, відповідно до ч.4 ст. 110 КПК України, є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Він повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, окрім іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення повинно складатись з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого в його вчиненні, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 314 КПК України, після отримання обвинувального акта суд призначає і проводить підготовче судове засідання, в якому має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання обвинувачення. В ньому зазначені тільки фактичні обставини, встановлені слідчим під час досудового розслідування та вказівка на те, що ОСОБА_3 повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України.

Суд першої інстанції на такі порушення кримінального процесуального закону уваги не звернув, відповідності обвинувального акту вимогам КПК України не перевірив, натомість призначив на його підставі судовий розгляд, провів його з порушенням ст. 348 КПК України і за відсутності обвинувачення ухвалив щодо ОСОБА_3 виправдувальний вирок.

Ці порушення вимог кримінального процесуального закону поєднані з істотними порушеннями прав обвинуваченого, зокрема, його права знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

Згідно ст. 409 КПК України при розгляді справи в апеляційній інстанції ці порушення утворюють підставу для скасування вироку. Разом з тим, за приписом частини третьої цієї статті скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого суд апеляційної інстанції не вправі.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, Апеляційний суд Закарпатської області

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу прокурора прокуратури м. Мукачева ОСОБА_5, з урахуванням доповнення, залишити без задоволення, вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2015 щодо ОСОБА_3 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена касаційним порядком до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців.

Судді: