Ухвала суду № 61763723, 03.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 р.Справа № 816/492/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2016р. по справі № 816/492/16

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського окружного адміністративного суду , Державної судової адміністрації України

про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського окружного адміністративного суду (далі-відповідач), Державної судової адміністрації України (далі-відповідач, ДСА України), в якому просила: стягнути з Полтавського окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 35521510) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) заборгованість по виплаті заробітної плати в період з жовтня 2014 року по серпень 2015 року (включно) в сумі 34 584,61 грн.; стягнути з Полтавського окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 35521510) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) суму індексації грошових доходів за період з листопада 2014 року по серпень 2015 року в розмірі 5 126,57 грн.; стягнути з Полтавського окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 35521510) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати становить в розмірі 20 030,45 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, без повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просив залишити її без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 14 липня 2013 року призначена на посаду секретаря судового засідання відділу організаційного забезпечення, аналітично-статистичної роботи та контролю Полтавського окружного адміністративного суду та по теперішній час перебуває на даній посаді, з присвоєнням 12 рангу, що відповідає шостій категорії посад державних службовців.

Згідно з розпорядженням КМУ № 88-р від 24.02.2003 року посада секретаря судового засідання віднесена до 6-ї категорії посад державних службовців, посада помічника голови суду віднесена до 5-ї категорії посад державних службовців.

Посилаючись на те, що її посадовий оклад відповідно, до якого нараховувалась заробітна плата, не відповідає законодавству про оплату праці працівників апарату судів, а саме абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата заробітної плати позивачу у спірному періоді нараховувалась відповідачами у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням відсутності бюджетного фінансування та механізму при здійсненні нарахування та виплати заробітної плати позивачу, підстави для стягнення сум індексації грошових доходів та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Предметом даного позову є визнання дій та бездіяльності протиправними щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з жовтня 2014 року по серпень 2015 року відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону № 2453-VI.

Так, 26 жовтня 2014 року внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VI та передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України "Про прокуратуру" зобов'язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

Аналогічна норма викладена і у новій редакції статті 147 Закону № 2453-VI з 28 березня 2015 року.

Наведене узгоджується з положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року "Про державну службу" та частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці".

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України "Про судоустрій та статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Однак, на час виникнення спірних правовідносин, схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою № 268, яка до 09.09.2015 року залишалася незмінною.

А також в період з 26.10.2014 року по 09.09.2015 року зміни до Постанови № 268 щодо розмірів окладів працівників апарату суду Кабінетом Міністрів України внесено не було.

І відповідно, законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та "Про Державний бюджет України на 2015 рік видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VI та частини першої статті 147 Закону № 2453-VI у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено.

Таким чином, підставою для відмови у здійсненні нарахування та виплати заробітної плати у розмірі заявленому позивачем вимог є відсутність бюджетного фінансування та механізму при здійсненні нарахування та виплати заробітної плати позивачу.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 року №21-1726а16 та від 13.07.2016 року №21-1888а16, №21-1488а16.

Верховний Суд України у даних категорія справ за аналогічними обставинами прийшов до висновку, що управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Отже, вказані положення дають підстави для висновку, що ДСА України не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплату заробітної плати у відповідному розмірі. З огляду на зазначене, а також на те, що у спірний період посадові оклади працівників апаратів місцевих судів Кабінетом Міністрів України були змінені та застосовувались з урахуванням 50-відсоткового зменшення, колегія суддів вважає, що відповідач не допустив бездіяльності, діяв на підставі та в межах, що передбачених Конституцією та Законами України в частині виплати позивачу заробітної плати в межах видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників та у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату відповідно до ч.1 ст.144 Закону № 2453-VI (зі змінами, внесеними підпунктом 59 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII) та ч.1 ст.147 Закону № 2453-VI (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), з огляду на те, що умови оплати праці працівників апарату суду регламентуються не лише вказаними нормами Закону, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і в повному обсязі встановив обставини справи, прийняв обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2016р. по справі №816/492/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О.Судді(підпис) (підпис) Старостін В.В. Рєзнікова С.С.