Ухвала суду № 61763278, 04.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5257/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

04 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

за участю

представника позивача - Черухи О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Метаком», про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Метаком», в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №50339635 від 02.03.2016.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2016 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є неможливість здійснити заходи щодо опису і арешту майна, належного боржнику, на яке згідно виконавчого напису звернуто стягнення, та подальшої його реалізації, з огляду на перебування останнього в зоні проведення антитерористичної операції. Однак чинним законодавством не передбачено обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження таких, як знаходження майна боржника на території проведення антитерористичної операції. Відтак, суд дійшов висновку, що державним виконавцем неправомірно надано оцінку неможливості проведення заходів примусового виконання рішень на стадії відкриття виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімовою Асею Назимівною від 02.03.2016 ВП №50339635 відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №351, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською Інессою Володимирівною 23.05.2014.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV).

Згідно ч. 1 ст. 1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ч. 1 ст. 6 Закону №606-XIV).

Частиною 1 ст. 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, серед іншого, виконавчі написи нотаріусів (п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону №606-XIV).

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону №606-XIV).

Частиною 1 ст. 25 Закону №606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Аналіз вказаної правової норми свідчить про наявний обов'язок державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження за відсутності обставин закінчення строку пред'явлення виконавчого документу до виконання та у випадку відповідності останнього вимогам, що встановлені Законом №606-XIV з дотриманням підвідомчості його пред'явлення.

В той же час, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону №606-XIV).

Слід зауважити, що Законом №606-XIV не конкретизовано інших обставин, які виключають здійснення виконавчого провадження.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення зазначено наявність інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, зокрема неможливість здійснити заходи щодо опису і арешту майна, належного боржнику, на яке згідно виконавчого напису звернуто стягнення, та подальшої його реалізації, з огляду на перебування останнього в зоні проведення антитерористичної операції.

Так, тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII (далі - Закон №1669-VII).

У відповідності до п. 3 ст. 11 Закону №1669-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Вказаним законом не передбачено обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження таких, як знаходження майна боржника на території проведення антитерористичної операції.

Водночас, згідно ч. 2 ст. 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Статтею 32 Закону №606-XIV встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 27 Закону №606-XIV).

Як правильно зауважено судом першої інстанції, аналіз наведеного свідчить, що заходи примусового виконання здійснюються державним виконавцем виключно в разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення.

Тобто, вчинення примусових заходів виконання рішень взаємопов'язано безпосередньо з відкриттям виконавчого провадження та не виконання рішення у строки встановлені ст. 25 Закону №606-XIV.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що державним виконавцем неправомірно надано оцінку неможливості проведення заходів примусового виконання рішень на стадії відкриття виконавчого провадження.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2016 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 04.10.2016 року.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Шелест С.Б.

Глущенко Я.Б.