Постанова № 61762924, 16.01.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2013 року № 2а-6370/12/1370

м. Львів

15 год. 35 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Ячмінська Я.О.

з участю:

представник позивачаОСОБА_1

представник відповідачаОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Червоноградський завод металоконструкцій" до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи.

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю "Червоноградський завод металоконструкцій", звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000242301 та №0000262301 прийнятих 06.03.2012р. відповідачем, Державною податковою інспекцією у м. Червонограді Львівської області.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи повязані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні, суть яких зводиться до того, що позивачем завищено податковий кредит, оскільки позивачем не здійснювалися господарські операцій з зазначеними у акті перевірки контрагентами, просить у задоволенні позову відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та обєктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у м. Червонограді Львівської області з 30.01.2012р. по 17.02.2012 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградський завод металоконструкцій», ЄДРПОУ 01267395 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2011 року, про що 24.02.2012 року складено акт №214/2301/01267395 (а.с.13-25).

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 06.03.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000242301 (а.с.57) про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 100142 грн., із застосуванням штрафної (фінансової) санкції в сумі 50071 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000262301 (а.с.58) про зменшення позивачеві відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 142209 грн.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято згідно викладених у акті перевірки висновків відповідача про порушення позивачем:

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 п.201.7 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI - ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій» завищено суму податкового кредиту на загальну суму 142209,0 грн. в тому числі в жовтні 2011 року на 1833,0 грн., що призвело до завищення залишку відємного значення в жовтні 2011 року на суму 1833,0 грн., в листопаді 2011 року на 140376,0 грн., що призвело до завищення відємного значення в листопаді 2011 року на суму 140376,0 грн.;

- п.200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2011 року на суму 100142,0 грн. (в т.ч. 100142,0 грн. яке виникло за вересень 2011 року).

Такі висновки відповідачем зроблено з тих підстав, що на переконання податкового органу позивачем не доведено дійсності господарських операцій з ТОВ «ТБК Металбудсервіс» та ТзОВ «ОСОБА_2 Д», оскільки відсутні товарно-транспортні накладні і контрагенти позивача відсутні за місцезнаходженням.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З матеріалів справи судом встановлено укладення позивачем з ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» договору №1773 від 08.08.2011 р. ( а.с.53 -54) на поставку товару.

Додатковою угодою від 17.08.2011р. (а.с.54) сторони погодили внесення змін до п.3.1 вказаного договору про те, що «вартість доставки Товару до покупця включається в ціну Товару та трактується згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2010», та змін до п.4.5 про те, що «Товар приймається покупцем по кількості та якості на складі покупця в порядку передбаченому Інструкціями про приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання №П-6 та №П-7 в частині, що не суперечить умовам даного договору».

На виконання умов укладеного договору ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» направлено позивачеві рахунки-фактури на металопрокат (а.с.44, 45, 46, 48, 49), оплата яких здійснена позивачем у безготівковому порядку згідно платіжних доручень (а.с.77, 78, 80, 81, 82, 83) (виписки з банку - а.с.44, 45, 46, 47, 48, 49).

Придбаний товар позивачем отримано згідно видаткових та прибуткових накладних (а.с.38,40,43) та відповідно отримано від ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» належним чином оформлені податкові накладні (а.с.36, 37, 39, 41, 42).

У подальшому позивачем металопрокат використано у власній господарській діяльності для виробництва металоконструкцій згідно договору укладеного з ТзОВ «Трансмост» (а.с.108-111), доказом чого є акти на списання (а.с.112-115), замовлення (116-117), накладні на внутрішнє переміщення металопрокату (а.с.124-126), видаткові накладні про передачу ТзОВ «Трансмост» готової продукції (а.с.127-138).

Суд вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження позивачем господарських операцій з ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» через відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та інших документів, складенням яких опосередковується перевезення продукції.

Так, згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом пункту 11.1 цих Правил товарно-транспортна накладна є основним документами на перевезення вантажів.

Таким чином, товарно-транспортна накладна за встановленою формою є обов'язковою для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк є підставою для проведення розрахунків за договором перевезення, а також для списання та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей.

Однак зі змісту договору №1773 від 08.08.2011 р. на поставку товару та додаткової угоди від 17.08.2011р. не випливає, що замовником поставки виступав позивач у справі. Тобто позивач не брав участі у відносинах з перевезення вантажу, а відтак наявність або відсутність товарно-транспортних накладних як підтверджувальних документів не має юридичного значення. Подання товарно-транспортних накладних за наявності первинних документів на підтвердження фактичного отримання та оплати товару (видаткових накладних, виписки з банківського рахунку тощо) не є обов'язковим у зв'язку з тим, що у даному спорі не оцінюється правомірність формування позивачем податкового кредиту за операцією з перевезення товарів.

Тому відсутність у позивача (якому товар доставлявся продавцем і який не ніс окремо жодних витрат по доставці товару та не відображав їх у бухгалтерському і податковому обліку) документа про перевезення товару (ТТН) не повинна вплинути на правомірність формування податкового кредиту з ПДВ.

Крім того факт виготовлення та реалізації позивачем з металопрокату металоконструкцій замовнику в охоплений перевіркою період в акті перевірки не описаний. Будь-яких відомостей про те, звідки позивач отримав металопрокат для виготовлення і реалізації металоконструкцій ТзОВ «Трансмост», якщо не від ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» (яке виписало позивачеві податкові накладні), в акті перевірки немає.

Також судом встановлено укладення позивачем з ТзОВ «Константа-Д» договору №29ТР від 26.10.2011р. про надання транспортно експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні (а.с.180-182).

У відповідності до умов вказаного договору позивачем замовлено у ТзОВ «Константа-Д» згідно рахунку №31101 від 31.10.2011 року (а.с.61) послугу по перевезенню товару для ТзОВ "ОСОБА_3 СНД". Про виконання перевезення сторонами складено акт здачі-приймання робіт (а.с.63), позивачем здійснено оплату (а.с.61) та отримано від ТзОВ «Константа-Д» податкову накладну (а.с.62) і товарно-транспортну накладну (а.с.64) з відміткою ТзОВ "ОСОБА_3 СНД" про отримання вантажу.

Вищенаведені встановлені судом фактичні обставини справи підтверджують факт придбання позивачем металопрокату від ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» та отримання послуг від ТзОВ «Константа-Д», а також використання їх у власній господарській діяльності.

Суд звертає увагу відповідача, що згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з відповідного Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, щодо наявності запису про відсутність ТзОВ ТБК «Металбудсервіс» та ТзОВ «Константа-Д» за місцем реєстрації, і такі записи відсутні згідно долучених позивачем до матеріалів справи витягів (а.с.86-87, 178-179).

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.180.1. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ТОВ «ТБК Металбудсервіс» та ТзОВ «ОСОБА_2 Д» оформлені у відповідності до вимог п.201.1 Податкового кодексу України і містить необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних правочинів та порушення законодавства України в момент складання наявної у позивача податкової накладної. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовується висновок акта перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів укладених позивачем з ТОВ «ТБК Металбудсервіс» та ТзОВ «ОСОБА_2 Д» та в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб позивача, ТОВ «ТБК Металбудсервіс» та ТзОВ «ОСОБА_2 Д» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТОВ «ТБК Металбудсервіс» та ТзОВ «ОСОБА_2 Д»

Оскільки, як встановлено судом, господарські операції позивача з ТОВ «ТБК Металбудсервіс» та ТзОВ «ОСОБА_2 Д» мали місце, помилковим є висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит.

Покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцями, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента, а тим більше за дії контрагентів контрагента.

Відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення правочинів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, субєктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень відповідач не довів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 2146 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області №0000242301 від 06.03.2012р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області №0000262301 від 06.03.2012р.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Червоноградський завод металоконструкцій" (Львівська область м. Червоноград, вул. Львівська 53, ЄДРПОУ 01267395) судовий збір в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 21.01.2013 року о 11:00 год.

Суддя(підпис)Коморний О.І.

З оригіналом згідно.

Суддя Коморний О.І.