Ухвала суду № 61762680, 29.06.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

29 червня 2016 р. Справа №805/1085/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю

позивача ОСОБА_1 особисто

представника позивача ОСОБА_2 на підставі договору

представника відповідача ОСОБА_3 на підставі довіреності (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги за два місяці, зобовязання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку та зобовязання виплатити грошове забпезечення за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

20 квітня 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (далі відповідач або УМВС України на Донецькій залізниці), в якому позивач просив:

1. стягнути з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року у сумі 9 544,60 грн.;

2. стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу при звільнені у звязку із скороченням штату у розмірі 24 669,12 грн.;

3. стягнути з відповідача грошове забезпечення за два місяці у розмірі 6 204,62 грн.;

4. зобовязати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 2014 та 2015 роки, всього за 50 діб з розрахунку за 12 календарних місяців роботи, які передували місяцю виплати відповідної компенсації відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

5. зобовязати відповідача нарахувати і виплатити грошове забпезечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06 листопада 2015 року по день проведення розрахунку з урахуванням середньоденного грошового забезпечення 146,84 грн.

10 травня 2016 року через відділ діловодства та документообігу суду представник відповідача надала клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Клопотання обґрунтовано тим, що наказ про звільнення з органів внутрішніх справ та трудову книжку ОСОБА_1 отримав у день звільнення 06 листопада 2015 року.

Представник відповідача наголошувала на тому, що відповідно до ч. 5 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення субєкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Стверджувала, що ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 20 квітня 2016 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного ч. 5 ст. 99 КАС України, а тому просила залишити позовну заяву без розгляду.

Позивач та його представник заперечували проти залишення позовної заяви, посилаючись на те, що строк звернення до суду позивачем пропущений не був.

Вирішуючи вказане клопотання по суті, суд виходить з наступного.

За правилами ст. 9 КАС у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Ст. 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації, закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В п.п. 2.2. мотивувальної частини рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозвязку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу Конституційний Суд України зазначив наступне:

«2.2. За статтею 47 Кодексу роботодавець зобовязаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк для звернення до суду з цим позовом.

З приводу посилання представника відповідача на положення ч. 5 ст. 99 КАС України суд зазначає наступне.

Предметом публічно-правого спору, що виник між ОСОБА_1 та УМВС України на Донецькій залізниці не є рішення відповідача, на підставі якого УМВС України на Донецькій залізниці може заявити вимогу про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1, отже ч. 5 ст. 99 КАС України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 49, 51, 99, 100, 133, 155, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 233 Кодексу законів про працю України, рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012, -

ухвалив:

1. У задоволенні клопотання Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги за два місяці, зобовязання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку та зобовязання виплатити грошове забпезечення за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

2. Ухвала прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 29 червня 2016 року.

3. Повний текст ухвали виготовлений 05 липня 2016 року.

4. Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту постановлення.

Суддя Кравченко Т.О.