Ухвала суду № 61760860, 28.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/221/16-ц 28.09.2016 28092016 28.09.2016

Провадження №22-ц/784/1766/16

Справа номер 477/221/16-ц

Провадження номер 22-ц/784/1766/16 Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_4

ОСОБА_5

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області

від 31 травня 2016 року, ухвалене

за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про витребування майна,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтувала наступним.

З 28 листопада 2007 року по 12 серпня 2011 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_7.

В листопаді 2008 року позивачка стала членом садового товариства Пруди, отримавши в користування земельну ділянку за №442а площею 600 кв.м.

ОСОБА_4 вказувала, що на вказаній земельній ділянці вони з чоловіком під час шлюбу побудували будинок площею 122,3 кв.м.

Позивачка зазначала, що після розлучення вона пропонувала ОСОБА_7 провести поділ вказаного будинку, однак він відмовився у добровільному порядку це зробити.

У вересні 2013 року вона дізналась про те, що її бувший чоловік оформив право власності на спірний будинок на себе та здійснив його продаж відповідачці ОСОБА_6

Позивачка вказувала, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 липня 2015 року вищезазначений будинок визнано обєктом спільної сумісної власності подружжя, а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_4

Посилаючись на вказані обставини, позивачка зазначала, що оскільки її частка будинку вибула з її володіння не з її волі іншим шляхом, то вона має право витребувати свою частку у відповідачки, про що просила суд.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивачка через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що він є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

Згідно з ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У своїй позовній заяві позивач посилається на наявність у спірних правовіносинах обставин, передбачених пунктом третім вказаної статті.

На підставі ст.ст.10, 60 ЦПК України позивач зобовязаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У пункті 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» розяснено, що відповідно достатей 330,334 ЦКправо власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно достатті 388цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього.

Виходячи зі змісту статті 330 ЦК, добросовісний набувач набуває право власності на майно і в тому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з частиною другою статті 328 ЦКправо власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 369 ЦК України регламентує, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та таке встановлено судом, позивач з 28 листопада 2007 р. до 12 серпня 2011 р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7

У період шлюбу подружжя побудувало будинок на дачній ділянці №442а в садівничому товаристві «Пруди» на території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

Право власності на нього у листопаді 2011 року було зареєстровано тільки за ОСОБА_7

24 липня 2013 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_7 продав спірний будинок ОСОБА_6

Вказаний будинок визнано обєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 липня 2015 року.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідає обставинам справи та вимогам вищевикладеного законодавства, оскільки позивачем не було надано доказів на підтвердження незаконності придбання відповідачем права власності на спірний будинок.

Зазначені позивачем доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновку суду та не можуть слугувати підставою для скасування законного рішення суду.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді