Рішення № 61757698, 14.09.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8295/16-ц

2/357/3343/16

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Цуранова А. Ю. ,

при секретарі Солом'яна Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання положень договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання положень договору фінансового лізингу недійсним.

Вказував, що 28.11.2015 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу № 003334, відповідно до умов якого відповідач зобовязався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування автомобіль «ОСОБА_2 Корандо».

Зазначав, що на виконання умов вказаного договору він сплатив на рахунок позивача 26 000 грн. комісії за організацію договору.

Посилаючись на невідповідність умов договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просив визнати договір фінансового лізингу № 003334 від 28.11.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 недійсним, стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на його користь 26 000 грн. комісії за організацію договору № 003334 від 28.11.2015 року.

Позивач та його представник в судове засідання не зявились, останній звернувся до суду із заявою про розгляд справи без участі сторони позивача.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, надіслав до суду письмові заперечення в яких розгляд справи просив проводити без його участі, а позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

28.11.2015 року між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 003334, відповідно до умов якого відповідач зобовязався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а позивач прийняти предмет лізингу та сплачувати платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 3.1 договору фінансового лізингу, предметом лізингу по даному договору є автомобіль «ОСОБА_2 Корандо».

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 28.11.2015 року позивачем було сплачено на користь відповідача 26 000 грн. згідно договору № 003334 від 28.11.2015 року.

09.12.2015 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» із заявою-повідомленням в якій, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» в частині використання нечесної підприємницької діяльності, повідомив про розірвання договору фінансового лізингу від 28.11.2015 року та просив повернути грошові кошти в розмірі 26 000 грн.

Листом № 1936 від 30.12.2015 року відповідачем була надана відповідь на вказане звернення про те, що на підставі поданої заяви, договір № 003334 від 28.11.2015 року вважається розірваним з 09.12.2015 року згідно п. 12.12 договору та п. 3 ст. 7, ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Правовідносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч.ч. 5-8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

З аналізу вказаної статті вбачається, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до п. 4.4.3 договору фінансового лізингу, лізингоодержувач має право достроково, але не раніше 12 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі, здійснити сплату всієї суми лізингових платежів, належних до сплати лізингоодержувачем за умовами даного договору.

Згідно п. 5.4 вказаного договору, у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, відповідно до п. 1.3 цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає.

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни (пункт 8.3 договору).

Коригування розміру лізингових платежів у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу (пункт 8.8 договору).

У разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобовязаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають, крім передбачених чинним законодавством України (п. 8.13 договору).

За змістом пунктів 8.3, 8.8, 8.12, 8.13 договору, розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули проведення такого перерахунку оскаржуваний договір не передбачає.

В силу вимог ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Розділом 12 договору фінансового лізингу встановлена відповідальність сторін та порядок повернення предмету лізингу.

Згідно ст. 12.1 договору, у випадку не надання лізингодавцем лізингоодержувачу предмета лізингу, визначеного в специфікації (додаток 3 до цього договору) у термін, що перевищує 30 календарних днів, від строку, вказаного в п. 5.1 цього договору, лізингоодержувач має право відмовитись від даного договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця. В такому випадку лізингоодержувачу повертаються всі перераховані ним кошти та додатково сплачується штраф у розмірі 10% від вартості предмету лізингу.

Аналізуючи умови спірного договору, суд дійшов висновку, що вони є несправедливими відносно споживача, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне визнати договір фінансового лізингу № 003334 недійсним та стягнути з відповідача на користь позивача 26 000 грн. комісії за організацію договору (10%).

Викладені в запереченнях на позовну заяву доводи, суд вважає безпідставними та такими, що не спростовують встановлених обставин по даній справі про наявність сукупності несправедливих умов спірного договору та необхідність у зв'язку із цим визнання недійсним цього договору в цілому на підставі вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на користь держави, тому відповідно до ст. 88 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в сумі, що становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 551,20 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 003334 від 28.11.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 26 000 грн. комісії за організацію договору фінансового лізингу № 003334 від 28.11.2015 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави 551,20 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_3