Постанова № 61757080, 29.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2016 р. Справа№ 910/18183/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Сухового В.Г.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 29.09.2016 року по справі №910/18183/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р.

по справі №910/18183/15 (суддя: Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"

до Комунального підприємства «Господар Дарницького району міста Києва»

про стягнення 17 199 137, 40 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства «Господар Дарницького району міста Києва» (далі-відповідач) 17 199 137,40 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.07.2012 №430132.

За період з 01.10.2013 року по 01.05.2015 року відповідачем за договором було отримано теплову енергію, вартість якої складає 43 734 802,72 грн. Однак свої зобов'язання за договором відповідач виконує неналежним чином, оплату спожитої теплової енергії здійснює невчасно та не у повному обсязі, оскільки ним сплачено лише 35 521 579,59 грн. Результатом неналежного виконання відповідачем умов договору є виникнення за період з 01.10.2013р. по 01.05.2015р. заборгованості за спожиту теплову енергію, яка станом на 01.05.2015 року становить 8 213 223,13 грн.

У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 8 213 223,13 грн. боргу за спожиту теплову енергію, індексу інфляції в розмірі 5 194 303,79 грн., 3% річних в розмірі 890 548,82 грн. та пені в розмірі 2 901 061,66 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р. у справі №910/18183/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" основний борг в розмірі 5 929 790,44 грн., пеню в розмірі 149 558,19 грн., 3% річних в розмірі 328 198,57 грн., індекс інфляції в розмірі 3 946 353,51 грн., витрати за проведення судової експертизи в розмірі 10 951,82 грн. та судовий збір в розмірі 43 994,16 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 23.05.2016р., позивач звернувся з апеляційної скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, в яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на неправильне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Відповідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2012 року між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі-Договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води (надалі - "товар" або "теплоносій", "теплова енергія") у період з 01 липня 2012 р. до 01 липня 2013 р. Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах даного договору.

Поставка товару (постачання теплової енергії) здійснюється енергопостачальною організацією на межу балансової належності, визначену у додатку №1 до договору (п.2.1 Договору).

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що розрахунки з покупцем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, по групах споживачів, що затверджені розпорядженням (рішенням) Київської міської державної адміністрації (а також органами місцевого самоврядування, актами інших органів, що затверджують (погоджують, встановлюють) тарифи на теплову енергію) енергопостачальної організації за кожну відпущену гігакалорію (грн./1гкал). Тарифи можуть змінюватися в зв'язку зі змінами розмірів складових калькуляцій собівартості теплової енергії (ціни на паливо, тощо), а також в інших випадках передбачених діючим законодавством і нормативними актами. У разі зміни тарифів на теплову енергію сторони здійснюють розрахунки за новими тарифами, з дня їх введення в дію згідно умов даного договору. Діючі на час укладення договору тарифи (без урахування ПДВ) на теплову енергію обумовлені Додатком №4 до договору.

Згідно із п.6.4 Договору всі розрахунки по цьому договору виконуються на підставі рахунків, які покупець отримує від енергопостачальної організації, виключно у грошовій формі за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

Покупець щомісяця з 07 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів приймання передачі товарної продукції, актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та рахунок-фактуру на сплату теплової енергії з урахуванням недоплати або переплати за попередній періоди, що включають у себе вартість теплової енергії спожитої в попередньому місяці, та суми передоплати за теплову енергію (що визначається енергопостачальною організацією з урахуванням максимального теплового навантаження визначеного цим договором). По одному примірнику актів звірки та приймання передачі товарної продукції покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця (п.6.5 Договору).

У відповідності до п.6.6 Договору покупець щомісячно згідно з отриманим рахунком-фактурою сплачує:

- до 30 числа, наступного за розрахунковим, теплову енергію, фактично спожиту населенням житлових будинків, зазначених у додатках № 3, 3А до договору;

- на пізніше 25 числа поточного місяця теплову енергію, спожиту покупцем, в тому числі, яка використана субабонентами покупця.

Відповідно до п.10.1 Договору він укладений на термін з 01.07.2012р. по 01.07.2013р. і вважається подовжений на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін даного договору не заявить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення.

Судова колегія проаналізувавши умови укладеного між сторонами Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Так, частинами 1-3 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

У відповідності до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана норма кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ст. 276 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст.20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року позивачем поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 43 734 802,72 грн.

При цьому, позивач стверджує, що відповідачем станом на 01.05.2015 року сплачено лише 35 521 579,59 грн.

В той же час, відповідач з даним твердженням не погодився та зазначив, що ним оплачено за оспорюваний період 37 805 012,29 грн.

В зв'язку з викладеним, судом першої інстанції було призначено судово-економічну експертизу, доручивши їх проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Так, за результатами проведення судово-економічної експертизи у висновку №21168/15-45 від 14.03.2016р. встановлено, що згідно наданих на дослідження документів, заборгованість відповідача перед позивачем за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року становить 5 968 958,78 грн.

Крім того, в досліджувальній частині висновку встановлено, що позивач за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 43 734 802,72 грн.

Згідно реєстрів та листів за період з жовтня 2013 року по лютий 2015 року за рахунок державних субвенцій позивачем було компенсовано вартість постачання теплової енергій відповідним верствам населення в загальній сумі 3 930 641,16 грн.

Відповідно до "Зведених відомостей з розщеплення сплат" за формою 6.2, ДКП - сплати за період з жовтня 2013р. по травень 2015р. на розрахунковий розрахунок позивача зараховано 33 835 202,80 грн.

В матеріалах справи наявні зведені відомості розщеплення сплат за травень та червень 2015 року з яких вбачається, що відповідачем сплачено позивачу 29 654,14 грн. та 9 514,20 грн. відповідно.

Як свідчать матеріали справи, позивач з травня 2015 року зупинив надання послуг відповідачу, у зв'язку з чим відповідач припинив споживання послуг, та відповідно поточні нарахування з цього місяця вже до оплати не виставлялися. А тому, всі кошти, які оплачувалися з цього періоду є борговими оплатами та йдуть в погашення боргів.

Таким чином, оскільки при проведенні експертизи враховано період оплат з жовтня 2013 року по квітень 2015 року, а судовою колегією встановлено що послуги позивачем з травня не надаються, тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про можливе врахування коштів в розмірі 39 168,34 грн. (травень, червень 2015 року) в рахунок погашення заборгованості в спірний період по Договору з 01.10.2013р. по 30.04.2015р.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 5 929 790,44 грн. за період з 01.07.2012р. по 30.04.2015р. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в цій частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилання апелянта на те, що Договір діє в частині надання та оплати послуг з 01.05.2015р., судовою колегіє не приймаються до уваги, оскільки як свідчать матеріали справи позивач втратив статус балансоутримувача житлового фонду.

Також, судовою колегіє не приймаються до уваги доводи апелянта про те, що кошти, сплачені відповідачем у травні та червні 2015 року були зараховані в оплату боргів спірного періоду, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України апелянт не надав належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та індексу інфляції, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції (а.с.22-23 т.4), судова колегія погоджується з висновком останнього щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 328 198,57 грн. та індексу інфляції в розмірі 3 946 353, 51 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 Господарському кодексі України).

У відповідності до ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.2 Договору сторони погодили, що в разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки енергопостачальна організація нараховує пеню за кожний прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У відзиві на позов відповідач заявив про сплив позовної давності за вимогами про нарахування пені.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу положень ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява №09/1397 від 01.07.2015 року надійшла до суду першої інстанції 15.07.2015р.

Положеннями пункту 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду першої інстанції 15.07.2015р., тому вимоги щодо нарахування пені за період з січня 2014 року по 14.07.2014 року не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

Таким чином, враховуючи встановлене вище, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції (а.с.22 т.4), судова колегія погоджується з висновком останнього щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 149 558,19 грн.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р. у справі №910/18183/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р. у справі №910/18183/15 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/18183/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.Г. Суховий

О.В. Тищенко