Рішення № 61757057, 28.09.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р.Справа № 916/2080/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - Левченко К.В.,

від відповідача - ОСОБА_2 (без повноважень),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж „Криворіжтепломережа" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 37745,90 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство теплових мереж „Криворіжтепломережа" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за договором № 4557 від 31.03.2005 р. в загальній сумі 37745,90 грн., у т.ч. 29614,56 грн. основного боргу, 1589,54 грн. пені, 5788,99 грн. інфляції, 752,81 грн. 3% річних, посилаючись на наступне.

Між Комунальним підприємством теплових мереж „Криворіжтепломережа" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено договір № 4557 від 31.03.2005 р. на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару. Згідно дислокації до договору об'єктом теплоспоживання є приміщення АДРЕСА_1.

На підставі заяви відповідача від 18.07.2006 р. між сторонами укладено додаткову угоду від 24.07.2006 р., якою довключено у договір приміщення за адресою пр. Карла Маркса, 54/39.

Як зазначає позивач, свої договірні зобов'язання КПТМ „Криворіжтепломережа" виконало, а саме: постачання теплоносія на протязі всього періоду, передбаченого договором, проводилось, не порушуючи щорічні розпорядження Виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області „Про початок та закінчення опалювального періоду".

Облік споживання теплової енергії проводиться відповідно до показників приладу обліку теплової енергії або розрахунковим способом за їх відсутності, що передбачено п.2.1 договору.

За ствердженнями позивача, тариф на послуги теплопостачання за період з 01.07.2014 р. по 30.11.2014 р за 1 Гкал - 1294,70 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРКП № 683 від 13.06.2014 р. для потреб інших споживачів), за період з 01.12.2014р. по 28.02.2015 р. тариф за 1 Гкал -1555,38 грн. (з ПДВ) ( згідно постанови НКДРЕКП № 489 від 28.11.2014 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.03.2015 р. по 31.03.2015 р. тариф за 1 Гкал - 2235,73 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 410 від 27.02.2015 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.04.2015 р. по 30.04.2015 р. по 30.04.2015 р. тариф за 1 Гкал - 1924,87 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 1088 від 31.03.2015 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.05.2015 р. по 31.10.2015 р. тариф за 1 Гкал - 1839,26 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 1438 від 30.04.2015 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.11.2015 р. по 31.01.2016 р. тариф за 1 Гкал - 1771,62 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 2690 від 29.10.2015 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.02.2016 р. по 04.05.2016 р. тариф за 1 Гкал - 1703,53 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКРЕКП № 54 від 28.01.2016 р. для потреб інших споживачів).

Згідно п. 3.1 договору споживач повинен проводити оплату щомісяця, самостійно, в грошовій формі, або іншими формами розрахунку за згодою сторін до 15 числа місяця наступного за розрахунковим та згідно п. 3.4 договору споживач повинен проводити передоплату в розмірі планового місячного споживання у строк до 20 числа кожного місяця.

Як вказує позивач, за період з 24.10.2014 р. по 07.04.2016 р. заборгованість відповідача складає 29614,56 грн.

Згідно п. 3.3 договору за несвоєчасну оплату за теплову енергію відповідач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від загальної суми заборгованості. Так, за ствердженнями позивача, розмір пені становить 1589,54 грн.

Крім того, позивач зазначає, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, за розрахунками позивача, сума збитків від інфляції, що підлягає сплаті відповідачем становить 5788,99 грн., а 3% річних - 752,81 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.08.2016 р. позовну заяву КПТМ „Криворіжтепломережа" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2080/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у запереченні на позов (а.с. 75). Зокрема, відповідач зазначає, що дійсно між позивачем та відповідачем був укладений договір № 4557 від 31.03.2005 р., стягнення заборгованості по якому за період з 24.10.2014 р. по 07.04.2016 р. є предметом заявленого позову. Як стверджує відповідач, починаючи з 2006 р. відповідач щороку письмово звертався до позивача з підтвердженням наміру розірвати договір та проханням вважати його припиненим з першого січня наступного року, як передбачено п.6.1 договору, оскільки відповідач не користувався приміщеннями по пр. Карла Маркса у м. Кривий Ріг, не проживав в них та не використовував для будь-якої діяльності. Таким чином, відповідач зазначає, що послуги йому фактично не надавались. Також відповідач вказує, що щорічні письмові звернення відповідача до позивача обумовлені тим, що з боку позивача не було жодного підтвердження розірвання договору, однак відповідач вважав, що на підставі його повідомлень позивач не буде здійснювати обслуговування. Враховуючи наведене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

31 березня 2005 р. між Комунальним підприємством теплових мереж „Криворіжтепломережа" (постачальник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (споживач) було укладено договір № 4557 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник відпускає відповідачу як споживачу теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та у вигляді пару на технологічні потреби, а відповідач (споживач) оплачує отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п. 1.3 договору постачальник відпускає споживачеві теплову енергію на об'єкти, зазначені в таблиці № 2 у відповідності до встановленого плану теплоспоживання з 01 квітня 2005 року по 31 грудня 2005 року. Оплата здійснюється з моменту зазначеного періоду дії договору.

Відповідно до п. 2.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться згідно приладів обліку або розрахунковим способом при їх відсутності.

За умовами п. 2.2 договору щомісячна сума оплати за договором коригується з урахуванням фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря, кількості днів і годин роботи.

Згідно п. 2.4 договору щомісяця, в термін до 25 числа, споживач, що має прилад обліку, інформує постачальника про фактичне споживання теплової енергії з подальшим складанням акту.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата за відпущену теплову енергію проводиться споживачем щомісяця, самостійно, в грошовій формі та іншими формами розрахунку за погодженням сторін до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим. В протилежному випадку постачальник має право без додаткового попередження припинити повністю або обмежити частково подачу теплової енергії споживачу.

Відповідно до п. 3.4 договору споживач здійснює передоплату в грошовій формі, в розмірі планового місячного споживання в термін до 20 числа кожного місяця.

Згідно п. 3.5 договору у разі утворення заборгованості за надані послуги теплопостачання, споживач не пізніше 10 днів з моменту отримання від постачальника акту звірки, направляє його належним чином оформленим у зворотній бік та вживає всіх заходів для погашення заборгованості.

Відповідно до п. 4.1 договору користування тепловою енергією допускається при наявності договору між постачальником і споживачем. Невід'ємною частиною договору є додатки (таблиця № 1 і № 2, акти межового розподілу).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що теплова енергія відпускається споживачеві в кількості згідно даних таблиці № 2, у вигляді гарячої води та (або) пара на такі потреби: опалення та вентиляцію (період опалювального сезону), гаряче водопостачання (протягом року, за винятком ремонтного періоду), технологічні потреби, кондиціонування повітря.

Згідно п. 4.3 договору подача теплоносія проводитися після отримання споживачем актів про промивку, гідровипробуванні і готовності системи теплоспоживання до прийняття теплоносія.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що межа відповідальності між постачальником і споживачем визначається актом балансової належності. Пристрої, що вимикають на кордонах обслуговування належать постачальнику і обслуговуються їм.

Згідно п. 5.17 договору в разі продажу приміщення, розірвання договору оренди, споживач, що складається в договірних відносинах з постачальником, зобов'язаний в 3-денний термін повідомити в письмовій формі постачальника про факт, що відбувся купівлі-продажу, або зміні власника орендованого приміщення з додатком копії договору купівлі-продажу і акту приймання-передачі приміщення.

Відповідно до п. 5.20 договору постачальник має право припинити повну подачу споживачеві теплової енергії і не несе відповідальності за можливі в зв'язку з цим несприятливі наслідки у випадках: несплати за теплову енергію, приєднання тепловикористовувальних установок до приладів обліку, порушення розрахункових розмірів звужують пристроїв, самовільного підключення до теплової мережі тепловикористовувальних установок, розкрадання теплофикационной води (теплоносія), допущення витоків і забруднення, незадовільного стану тепловикористовувальних установок, загрозливого аварією або створює загрозу життю обслуговуючого персоналу.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що останній діє з 01.04.2005 року до 31.12.2005 року і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну не буде заява однієї із сторін про відмову від цього договору або його перегляду. При заяві однієї зі сторін про розірвання договору за один місяць і відсутність заборгованості споживача договір може бути розірваний. При наявності заборгованості за споживачем, нарахування за договором припиняються, а договір не розривається до повного погашення заборгованості.

В п. 6.2 договору встановлено, що терміном дії господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, поширюються умови укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2006 року між КП ТМ "Криворіжтепломережа" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору № 4557 від 31.03.2005 р., згідно якої сторони дійшли згоди та вирішили довключити в договір приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 44,6 кв.м, тепловим навантаженням на опалення 0,003 Гкал/год з 13.06.2006 р., відповідно листа від 18.07.2006 р. При цьому вказане приміщення за адресою: АДРЕСА_2, було переведене з жилого у нежиле на підставі рішення Криворізької міської ради від 13.06.2006 р. за № 374, в якому вказано, що власником цього приміщення є ОСОБА_3, метою переобладнання є розширення офісу.

Так, укладений між сторонами по справі договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору позивачем постачалась теплова енергія у вказані в договорі приміщення у період з жовтня 2014 року по березень 2016 року, про що позивачем були надані копії зведених відомостей вимірювальних параметрів в опалювальні періоди.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, постачання позивачем теплової енергії на об'єкти відповідача є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до чинного законодавства та умов договору не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.1 договору).

Законом України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових.

Наразі за ствердженнями позивача, тариф на послуги теплопостачання за період з 01.07.2014 р. по 30.11.2014 р за 1 Гкал - 1294,70 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРКП № 683 від 13.06.2014 р. для потреб інших споживачів), за період з 01.12.2014 р. по 28.02.2015 р. тариф за 1 Гкал -1555,38 грн. (з ПДВ) ( згідно постанови НКДРЕКП № 489 від 28.11.2014 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.03.2015 р. по 31.03.2015 р. тариф за 1 Гкал - 2235,73 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 410 від 27.02.2015 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.04.2015 р. по 30.04.2015 р. по 30.04.2015 р. тариф за 1 Гкал - 1924,87 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 1088 від 31.03.2015 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.05.2015 р. по 31.10.2015 р. тариф за 1 Гкал - 1839,26 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 1438 від 30.04.2015 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.11.2015 р. по 31.01.2016 р. тариф за 1 Гкал - 1771,62 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 2690 від 29.10.2015 р. для потреб інших споживачів); за період з 01.02.2016 р. по 04.05.2016 р. тариф за 1 Гкал - 1703,53 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКРЕКП № 54 від 28.01.2016 р. для потреб інших споживачів).

Так, позивач стверджує, що відповідачем були порушені прийняті на себе зобов'язання за договором постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару № 4557 від 31.03.2005 р. щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаної теплової енергії, в результаті чого за ФОП ОСОБА_3 утворилась заборгованість за період з 24.10.2014 р. по 07.04.2016 р., яка складає 29614,56 грн., що визначена на підставі спожитого відповідачем обсягу теплової енергії, визначеного розрахунковим способом у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та додатків до нього (таблиця № 1, № 2).

Між тим судом встановлено наявність наданих позивачем відповідачу послуг з постачання теплової енергії. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачем в порушення вищезазначених приписів закону та умов договору зобов'язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії не виконані належним чином за період з жовтня 2014 р. по квітень 2016 р., внаслідок чого за відповідачем утворилась вищевказана заборгованість в розмірі 29614,56 грн., у т.ч. за жовтень 2014 р. - 517,88 грн., за листопад 2014 р. - 2175,10 грн., за грудень 2014 р. - 3359,62 грн., за січень 2015 р. - 3328,52 грн., за лютий 2015 р. - 2893,00 грн., за березень 2015 р. - 3264,16 грн., за квітень 2015 р. - 962,44 грн., за листопад 2015 р. - 2458,12 грн., за грудень 2015 р. - 2232,24 грн., за січень 2016 р. - 3224,34 грн., за лютий 2016 р. - 2541,64 грн., за березень 2016 р. - 1669,46 грн., за квітень 2016 р. - 988,04 грн.

Разом з тим несплатою позивачу існуючої суми заборгованості за вище вказаним договором на постачання теплової енергії відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Також ч. 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідачем не спростовано. Також відповідач посилається на те, що неодноразово звертався до позивача з проханням розірвати договір та вважати його припиненим, тому вважав, що позивач не буде здійснювати обслуговування приміщень. Вказані доводи посилання відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки не підтверджені належними доказами та спростовуються матеріалами справи.

Частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, надані відповідачем копії листів без доказів їх направлення позивачу не є належним доказом розірвання договору у зв'язку з відмовою відповідача. До того ж чинне законодавство не передбачає принципу „мовчазної згоди" для розірвання договору, навпаки законодавством встановлено порядок розірвання договору у разі недосягнення сторонами згоди про розірвання договору (ст. 188 ГК України).

Не можуть бути враховані судом також доводи відповідача про те, що позивач міг не здійснювати постачання теплової енергії у вказані в договорі приміщення, тим самим припинити подачу централізованого опалення до цих приміщень.

Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води не допускається, при цьому відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Крім того, вказаними Правилами та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005р. № 4 (далі-порядок), відключення окремих приміщень багатоквартирних житлових будинків не передбачено.

Згідно даного Порядку, для вирішення питання відключення житлового будинку від систем центрального опалення його власники повинні звернутися з заявою до міжвідомчої комісії по розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання (далі - комісія), з письмовою заявою про відключення від мережі центрального опалення і гарячого водопостачання. Комісія створюється рішенням органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади. До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку відносно прийняття рішення про відключення багатоквартирного житлового будинку від системи центрального опалення і гарячого водопостачання будинку, яке повинно бути підтримано всіма власниками приміщень у житловому будинку. Комісія розглядає надані документи, при цьому обов'язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власниками системи теплопостачання.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що самостійне припинення подачі теплової енергії на житловий об'єкт не можливе, при цьому згідно п. 24, 25 Правил відповідач має право відмовитись від послуг теплопостачальної організації, але такі дії вчиняються у встановленому порядку. Між тим в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, направлених на відключення приміщень від теплопостачання та звернення до відповідного органу згідно встановленого Порядку.

Крім того, вказані обставини щодо неможливості відключення приміщень відповідача від теплопостачання були з'ясовані судом при розгляді спору між позивачем та відповідачем про стягнення заборгованості за попередні періоди, що випливає з рішення господарського суду Одеської області від 07.03.2012 р. по справі № 27/17-5226-2011, яким з відповідача стягнуто заборгованість за теплову енергію за період з січня по квітень 2011 р. Також судом з'ясовано, що рішенням господарського суду Одеської області від 11.09.2014 р. по справі № 916/2577/14 з відповідача стягнуто заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2012 р. по березень 2014 р. Вказане свідчить про неодноразове порушення відповідачем прийнятих на себе з зобов'язань з оплати за спожиту теплову енергію.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості в розмірі 29614,56 грн.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленої теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем всієї вартості поставленої теплової енергії) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно п. 3.3 договору № 4557, якщо споживач є суб'єктом господарювання іншого сектора економіки (недержавного) не здійснив оплату за відпущену теплову енергію в термін, встановлений п. 3.1 договору, він несе відповідальність відповідно до п.п. 4-7 ст. 231 ГК України та Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 року в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, право на стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 4557 від 31.03.2005 р. щодо здійснення оплати теплової енергії, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 15.12.2015 р. по 03.06.2016 р. на існуючу суму боргу окремо по кожному місяцю постачання теплової енергії, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідний період, що складає за наданим позивачем розрахунком (а.с.15) 1589,54 грн. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд вважає його обґрунтованим та арифметично правильним з огляду на обраний позивачем період прострочення та діючу у вказаному періоді прострочення ставку НБУ.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленої позивачем теплової енергії не виконав у встановлений договором строк (до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим), то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладених сторонами по справі договорах № 159/Э не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати теплової енергії за договором № 4557 від 31.03.2005 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу за кожен місяць поставки теплової енергії за період з 15.11.2014 р. по 03.06.2016 р., що складають в загальній сумі 752,81 ,50 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в загальній сумі 5788,99 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено вірно з обранням індексу інфляції у відповідному періоді прострочення на існуючу суму боргу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства теплових мереж „Криворіжтепломережа" про стягнення з ФОП ОСОБА_3 заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 29614,56 грн., пені в сумі 1589,54 грн., 3% річних в сумі 752,81 грн. та збитків від інфляції в сумі 5788,99 грн. є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Комунального підприємства теплових мереж „Криворіжтепломережа" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 37745,90 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_3; ідент. код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства теплових мереж „Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, буд. 9; код ЄДРПОУ 03342184) заборгованість за теплову енергію в сумі 29614/двадцать дев'ять тисяч шістсот чотирнадцять/грн. 56 коп., пеню в сумі 1589/одна тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять/грн. 54 коп., 3% річних в сумі 752/сімсот п'ятдесят дві/грн. 81 коп., інфляційні збитки в сумі 5788/п'ять тисяч сімсот вісімдесят вісім/грн. 99 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 30 вересня 2016 р.

Суддя В.С. Петров