Постанова № 61754228, 30.09.2016, Попаснянський районний суд Луганської області

Справа № 423/2734/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2016 р. м. Попасна

Попаснянський районний суд Луганської області в складі головуючого судді Мазура М.В., при секретарі судового засідання Соловйовій О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Попасна адміністративну справу за представника позивача ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Попаснянському районі про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати його зарахувати ОСОБА_2 до його пільгового стажу періодів роботи з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року, з 01.02.1994 року по 01.10.1994 року та з 01.10.1994 року по 03.06.1995 року, та перерахувати ОСОБА_2 пенсію відповідно до Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», починаючи з дня призначення йому пенсії, з 09.06.2016 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 червня 2016 року ОСОБА_2 звертався з заявою до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Починаючи з 09.06.2016 року позивачу була призначена пенсія за віком на пільгових умовах, але як стало відомо ОСОБА_2, до його пільгового стажу було зараховано тільки 12 років 2 місяці 16 днів, та не було зараховано до пільгового стажу періоди роботи:

- з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року, коли ОСОБА_2 працював у Шахтопрохідницькому управлінні №5 треста «Луганськшахтопроходка» прохідником з повним робочим днем під землею;

- з 01 лютого 1994 року по 01.10.1994 року, коли він працював у дочірньому акціонерному товаристві шахта «Глубокая» акціонерного товариства «Ростовуголь» гірником очисного вибою з повним робочим днем під землею;

- з 01.10.1994 року по 03.06.1995 року, коли ОСОБА_2 працював згідно трудових угод на шахті ім.50-річчя Жовтня відкритого акціонерного товариства з видобутку та переробці вугілля «Гуковуголь» прохідником підземним з повним робочим днем під землею.

Тобто, як зазначено в позові, відповідач не зарахував до пільгового стажу позивача 3 роки 7 місяців 21 день, у зв'язку з чим до нього також не були застосовані положення ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та визначено розмір пенсії, який є меншим, ніж передбачено цією статтею. З цього приводу ОСОБА_2 11 липня 2016 року звертався до УПФУ в Попаснянському районі Луганської області, але відповідач протиправно відмовив йому у здійсненні перерахунку.

У судовому засіданні представник позивача і позивач надали аналогічні пояснення.

Згідно письмових заперечень (а.с.21) стаж роботи з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року в Шахтопрохідницькому управлінні №5 треста «Луганськшахтопроходка» не зарахований, оскільки для підтвердження наявності пільгового стажу згідно ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній необхідно подати уточнюючу довідку підприємства, але воно залишилося на тимчасово окупованій території України, що унеможливлює доступ до його архівів. Крім того, період роботи позивача в 1994-1995 роках на шахтах в Росії не було зараховано у зв'язку з тим, що він не надав відомості про атестацію робочих місць.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, надавши аналогічні пояснення.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

Позивачем є ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Гірське Луганської області (а.с.5-6).

Згідно з заявою 09.06.2016 р. (а.с.51) позивач просив призначити йому пенсію за віком відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до протоколу від 21.06.2016 року (а.с.48) позивачу призначено пенсію з 09.06.2016 року, при цьому до пільгового стажу за Списком 1 (шахтарі) зараховано 12 років 2 місяці 16 днів. Згідно з розрахунком стажу (а.с.49-50) періоди роботи позивача з 30.11.1987 р. до 18.03.1990 р., з 01.02.1994 р. до 07.10.1994 р., з 08.10.1994 р. до 03.06.1995 р. зараховані до загального стажу, але не зараховані до пільгового стажу.

У заяві від 11.07.2016 р. (а.с.13) ОСОБА_2 просив УПФУ здійснити перерахунок пенсії з урахуванням підземного стажу з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року, з 01.10.1994 року по 03.06.1995 року.

Листом від 20.07.2016 р. (а.с.14-15) відповідач відмовив у здійсненні перерахунку, посилаючись на відсутність уточнюючих довідок і відомостей про атестацію робочих місць.

Відповідно до записів у трудовій книжці (а.с.7-8) ОСОБА_2 з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року працював у Шахтопрохідницькому управлінні №5 треста «Луганськшахтопроходка» прохідником з повним робочим днем під землею; з 01 лютого 1994 року по 01.10.1994 року - у дочірньому акціонерному товаристві шахта «Глубокая» акціонерного товариства «Ростовуголь» гірником очисного вибою з повним робочим днем під землею.

Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (а.с.10), в якій не зазначено вих. номер та дату її видачі, ОСОБА_2 працював з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року працював у Шахтопрохідницькому управлінні №5 треста «Луганськшахтопроходка» прохідником з повним робочим днем під землею.

Аналогічні відомості про роботу позивача у Шахтопрохідницькому управлінні №5 треста «Луганськшахтопроходка» зазначені в довідці на а.с.46. Крім того, в матеріалах справи містяться копії наказів про прийняття на роботу (а.с.45), про звільнення (а.с.44), особової карти форми Т-2 (а.с.47), засвідчені на підприємстві без указівки дати видачі цих копій. Згідно відомостей особової карти форми Т-2, позивач перебував лише в чергових відпустках.

Відповідно до довідки, що уточнює особливий характер або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, та підтверджує постійну зайнятість на пільговій роботі від 17.02.2006 р. №12-29/533 (а.с.11-12) ОСОБА_2 працював з 01.10.1994 року по 03.06.1995 року на підставі трудових угод, які укладалися щомісяця, на шахті ім.50-річчя Жовтня відкритого акціонерного товариства з видобутку та переробці вугілля «Гуковуголь» прохідником підземним з повним робочим днем під землею.

Відповідно до архівної довідки (а.с.25) наказом ДАТ шахта «Глубокая» акціонерного товариства «Ростовуголь» №143 від 27.01.1994 р. ОСОБА_2 був прийнятий гірником очисного вибою на строк з 01.02.1994 р. до 31.03.1994 р. Разом із тим, в архіві не виявлено наказу про звільнення ОСОБА_2, проте в особовій карті Т-2 міститься запис про звільнення в жовтні 1994 р., крім того, згідно з відомостями про нарахування заробітної плати останнє нарахування відбулося в жовтні 1994 року. До цієї довідки долучаються копія форми Т-2 (а.с.26), архівна довідка про заробітну плату з лютого до жовтня 1994 року (а.с.27), виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб про ліквідацію шахти (а.с.28), архівна довідка про перейменування організації (а.с.29).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що він знає позивача по спільній роботі. Зокрема, у 1994 році разом із ним і деякими іншими особами їздили на заробітки до Росії, де працювали на шахті «Глубокая», де свідок був ланковим, а ОСОБА_2 приблизно півроку працював у його ланці, а після цього був переведений в іншу ланку на тій же ділянці. Свідок підтвердив роботу позивача повний робочий день під землею в цей період. Як зазначив свідок, період його роботи на шахті «Глубокая» був зарахований до пільгового стажу при призначенні йому пенсії.

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_3 (а.с.36-39) він працював гірником у ДАТ шахта «Глубокая» АТ «Ростовуголь» гірником очисного вибою з повним робочим днем під землею з 01 лютого 1994 року по 09.04.1995 р.

Відповідно до витребуваного судом в УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області розрахунку стажу ОСОБА_3 (а.с.67) період роботи останнього з 01.02.1994 р. до 09.04.1995 р. зарахований до пільгового стажу відповідно до ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що він знає позивача по спільному навчанню в школі та по подальшій спільній праці. У 1994 році свідок разом з деякими іншими особами, до числа яких входив позивач, їздили на заробітки до Росії, де працювали на шахті «Глубокая». На цій шахті свідок і позивач працювали гірниками очисного вибою з повним робочим днем спочатку в одній ланці, а потім в різних ланках, але на одній ділянці. Свідок підтвердив роботу позивача повний робочий день під землею в цей період. Як зазначив свідок, період його роботи на шахті «Глубокая» був зарахований до пільгового стажу при призначенні йому пенсії.

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_4 (а.с.40-42) він працював гірником у ДАТ шахта «Глубокая» АТ «Ростовуголь» гірником очисного вибою з повним робочим днем під землею з 01 лютого 1994 року по 01.06.1995 р.

Відповідно до витребуваного судом в УПФУ в м.Лисичанську Луганської області розрахунку стажу ОСОБА_4 (а.с.70) періоди роботи останнього з 01.02.1994 р. до 31.03.1994 р., з 01.05.1994 р. до 01.06.1995 р. зарахований до пільгового стажу відповідно до ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи з 01.04.1994 р. до 30.04.1994 р. до пільгового стажу не зарахований, але зарахований до загального стажу. Оскільки оригінал пенсійної справи ОСОБА_4 залишився на тимчасово окупованій території м.Первомайськ, отримати інформацію про підстави незарахування до пільгового стажу періоду роботи свідка з 01.04.1994 р. до 30.04.1994 р. неможливо.

При вирішенні справи суд звертає увагу на те, що позивачеві була призначена пенсія за віком на підставі ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і при цьому йому було зараховано 12 років 2 місяці 16 днів підземного стажу, крім того, періоди роботи з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року, з 01.02.1994 року по 01.10.1994 року та з 01.10.1994 року по 03.06.1995 року, які не були зараховані до пільгового стажу позивача, тим не менше були зараховані до його загального стажу, а отже відповідач не заперечує сам факт роботи позивача на відповідних роботах.

У випадку зарахування спірних періодів роботи, який в сумі складає 3 роки 7 місяців 21 день, до підземного стажу за Списком №1, позивач матиме 15 років 10 місяців 7 днів підземного стажу.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, оскільки відповідачем не було зараховано спірні періоди роботи до підземного стажу позивача, йому було призначено пенсію в меншому розмірі, ніж передбачено ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Відповідно до ч.1 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України. Згідно з положеннями ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.82 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

За цих обставин, суд вважає за можливе застосувати стандарт доказування згідно з критерієм «поза розумним сумнівом», який застосовується ЄСПЛ. Скажімо, у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (рішення від 20 вересня 2012 року, заява № 387/03) ЄСПЛ зазначив, що він при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (§53).

Крім того, суд нагадує, що чітке законодавче положення, яке гарантує певній категорії громадян право на отримання певних виплат чи доплат, створює майновий інтерес, який підлягає захисту згідно ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку - незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків - ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

«1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Аналогічний підхід закріплено в національному праві. Так, відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формами дискримінаціє є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск (ст.5). Відповідно до ст.1 цього Закону непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Отже, застосовуючи указані стандарти в цій справі, слід виходити з того, відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналогічне положення закріплене в п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є саме трудова книжка.

Як уже було зазначено вище, згідно записів у трудовій книжці позивача він працював на підземних роботах з повним робочим днем під землею:

1) з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року, коли ОСОБА_2 працював у Шахтопрохідницькому управлінні №5 треста «Луганськшахтопроходка» прохідником з повним робочим днем під землею;

2) з 01 лютого 1994 року по 01.10.1994 року, коли він працював у дочірньому акціонерному товаристві шахта «Глубокая» акціонерного товариства «Ростовуголь» гірником очисного вибою з повним робочим днем під землею;

3) з 01.10.1994 року по 03.06.1995 року, коли ОСОБА_2 працював згідно трудових угод на шахті ім.50-річчя Жовтня Відкритого акціонерного товариства з видобутку та переробці вугілля «Гуковуголь» прохідником підземним з повним робочим днем під землею.

Слід зазначити, що відомості, зазначені в трудовій книжці підтверджуються також указаними вище документами, у тому числі уточнюючими довідками (щодо першого та третього з указаних періодів), а також архівними документами, включаючи особову карту форми Т-2 (щодо першого та другого періоду).

Таким чином, з урахуванням положень ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд вважає доведеним «поза розумним сумнівом» факт роботи позивача протягом спірних періодів повний робочий день під землею.

Разом із тим, суд відхиляє посилання представника позивача на те, що уточнююча довідка, видана ПАТ «Трест Луганськшахтопроходка», не містить дати видачі. Зокрема, суд звертає увагу на те, що цей недолік неможливо виправити, оскільки це підприємство залишилося на тимчасово окупованій території, на що звернув увагу сам відповідач. Навіть, якщо позивач надасть таку довідку з датою, вона не буде прийнята відповідачем з тих же підстав (оскільки підприємство залишилося на тимчасово окупованій території України). Отже, така вимога відповідача завідомо є такою, що не може бути виконана.

З урахування вищевикладеного, суд вважає, що дії відповідача, які в звичайних умовах можуть бути цілком обґрунтованими, в особливій ситуації позивача є проявом непрямої дискримінації. Так, якщо в звичайних умовах вимогу відповідача можна б було виконати без надмірних зусиль, отримавши нову довідку, то в ситуації заявника, архівні документи щодо роботи якого з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року залишилися на тимчасово окупованій території, цю вимогу виконати неможливо a priori, у зв'язку з чим суд вважає дії відповідача явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Зокрема, як показує попередня судова практика, на підставі уточнюючих довідок у деяких випадках щодо окремих осіб із стажу, зазначеного в трудовій книжці, дійсно виключаються певні періоди, наприклад, періоди участі у страйках або дні відсутності на роботі з інших причин, але в таких випадках мова йде про дні або місяці, тоді як в цій справі відповідач відмовився визнати пільговим весь спірний стаж роботи, зазначений в трудовій книжці. Отже, такі дії в указаній ситуації є явно непропорційними заявленій легітимній меті, а тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідач не врахував всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, той факт, що первинні документи, які можуть підтвердити пільговий стаж позивача, залишилися на окупованій території.

Також суд відхиляє заперечення відповідача стосовно того, що позивач не надав документів про проведення атестації робочих місць стосовно періодів його роботи в 1994-1995 роках на шахтах в Росії.

Зокрема, відповідно до положень ч.2 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Статтею 7 Угоди передбачено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Статтею 5 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року передбачено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Згідно статті 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди провадиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав.

Таким чином, щодо цих періодів слід керуватися статтею 12 Федерального закону від 20 листопада 1990 р. N 340-1 «Про державні пенсії в Російській Федерації», який діяв на час роботи ОСОБА_2 на шахті «Глубокая» акціонерного товариства «Ростоввугілля» та на шахті ім.50-річчя Жовтня, передбачено, що пенсія у зв'язку з особливими умовами праці встановлюється: а) чоловікам - після досягнення 50 років і жінкам - після досягнення 45 років, якщо вони відповідно працювали не менше 10 років і 7 років 6 місяців на підземних роботах, на роботах із шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і їх загальний трудовий стаж не менше 20 і 15 років. Отже, законодавство РФ не містить норм щодо атестації робочих місць, а тому вимога відповідача щодо надання документів про атестацію робочих місць на підприємствах іншої держави є незаконною.

Більше того, вимога щодо атестації робочих місць міститься в ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, однак позивачу в цій справі пенсію на підставі указаної норми вже призначено, тоді як має місце спір про застосування ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», яка визначає розмір пенсії для шахтарів, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків за списком № 1, але при цьому не містить вимог щодо зарахування такого стажу лише після атестації робочих місць.

У світлі викладеного суд приходить до переконання, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, передбачений ч.2 ст. 71 КАС України, не надавши суду жодних доказів чи розумних аргументів, які б виправдали незарахування до підземного стажу спірного періоду роботи ОСОБА_5, який зазначений в його трудовій книжці та на підставі якого йому було призначено пенсію за віком на пільгових умовах. Більше того, суд відзначає, що незараховані відповідачем періоди в сукупності становлять 3 роки 7 місяців 21 день, тоді як для того, щоб мати потрібні 15 років підземного стажу, позивачу достатньо було б зарахувати 2 роки 9 місяців 14 днів. Отже, дії відповідача щодо незарахування усіх указаних вище спірних періодів роботи позивача лише на підставі припущення, що позивач міг перебувати у безоплатній відпустці чи з інших причин не вийти на роботу, особливо коли це припущення не підтверджується наданими позивачем довідками та архівними документами, становлять явно непропорційне втручання у права позивача, оскільки вони були вчинені без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони були спрямовані.

Суд також нагадує, що згідно з положеннями ч.3 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: … 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); … 5) добросовісно; 6) розсудливо; … 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)…».

Оцінюючи ситуацію, в якій опинилася позивач у справі, суд приходить до висновку, що вказані дії відповідача були вчинені з порушенням принципів, визначених у пунктах 3, 5, 6, 8 ч.3 ст.2 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 8, 11, 18, 19, 69-71, 105, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов представника позивача ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Попаснянському районі про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_2 у зарахуванні до його пільгового стажу час роботи з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року, з 01.02.1994 року по 01.10.1994 року та з 01.10.1994 року по 03.06.1995 року та перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області зарахувати ОСОБА_2 до його пільгового стажу періодів роботи з 30.11.1987 року по 18.03.1990 року, з 01.02.1994 року по 01.10.1994 року та з 01.10.1994 року по 03.06.1995 року, та перерахувати ОСОБА_2 пенсію відповідно до Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», починаючи з дня призначення йому пенсії, з 09.06.2016 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови у повному обсязі відкладається на строк не більше 5 днів.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Попаснянський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя М.В. Мазур