Ухвала суду № 61751626, 28.09.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/4330/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача Щедрова Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРІ» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області), за участю прокурора м. Миколаєва, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРІ» (далі ТОВ «ЕВЕРІ») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС (далі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС), правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 червня 2013 року № 0000832201 та № 0000822201.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 24 квітня по 21 травня 2013 року посадовими особами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 1 квітня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 28 травня 2013 року за № 1588/22-100/34437753, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, пунктів 138.2, 138.4, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1517258 грн., а також п. 198.3 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення показників у рядку 24 декларації з податку на додану вартість на 2119092 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року № 0000832201, яким ТОВ «ЕВЕРІ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 1517258 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 353278 грн., а також № 0000822201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2013 року на суму 2119092 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому прийняті відповідачем на його підставі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року позовні вимоги ТОВ «ЕВЕРІ» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 20 червня 2013 року № 0000822201 та № 0000832201 в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем 1413112 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 327241 грн. 50 коп..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, а саме ст. ст. 44, 73, 138, 139, 185, 187, 188, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1232, Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22 квітня 2011 року № 236, п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24 травня 1995 року № 88, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 24 квітня по 21 травня 2013 року посадовими особами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕВЕРІ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 1 квітня 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 28 травня 2013 року за № 1588/22-100/34437753, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, пунктів 138.2, 138.4, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1517258 грн., а також п. 198.3 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення показників у рядку 24 декларації з податку на додану вартість на 2119092 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року № 0000832201, яким ТОВ «ЕВЕРІ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 1517258 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 353278 грн., а також № 0000822201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2013 року на суму 2119092 грн..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено фактів порушення ТОВ «ЕВЕРІ» норм Податкового кодексу України при формуванні витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту протягом перевіреного періоду за господарськими операціями з підприємствами - контрагентами ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «ЮГЕКОТОП» та ТОВ «АЛЬФАКЛАСС».

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 названого Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України (у вказаній вище редакції) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Кодексу (у вказаній вище редакції) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит протягом перевіреного контролюючим органом періоду позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «ЮГЕКОТОП» та ТОВ «АЛЬФАКЛАСС».

При цьому позивачем протягом названого періоду було укладено:

- договір від 17 січня 2012 року за № 005-12, відповідно до якого Виконавець (ТОВ «АЛЬФАКЛАСС») зобов'язується виробити та встановити лабораторні меблі (столи, стільці, полиці та інше) на базі у Замовника (позивач), а останній оплачує вартість поставленого Товару, згідно Специфікації до даного договору, яка є невід'ємною частиною договору (т. 1 а. с. 157-161);

- договір купівлі-продажу від 12 липня 2012 року за № 12-07-12, відповідно до якого Продавець (ТОВ «САНОІЛ ТОРГ») передає у власність Покупця (позивач) продукцію та матеріали (горох та люпин), а останній - приймає та оплачує вартість поставленого Товару. Кількість, асортимент, ціна та умови поставки Товару зазначаються в Специфікаціях до даного договору, які є невід'ємною частиною договору (т. 2 а. с. 97-101).

- договір комісії від 12 липня 2012 року № 1207К, відповідно до якого Комітент (позивач) доручає, а Комісіонер (ТОВ «ЮГЕКОТОП») бере на себе зобов'язання, за обумовлену винагороду Комітента, здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод щодо реалізації Товару (горох та люпин), який є власністю Комітента. Кількість, ціна та інші характеристики зазначаються в Додатках до цього договору (т. 1 а. с. 172-175).

Відповідно до чисельних доповнень та додаткових угод до названого вище договору комісії, протягом 2012-2013 років ТОВ «ЕВЕРІ» передано на комісію ТОВ «ЮГЕКОТОП» горох та люпин (т. 1 а. с. 176-184).

В акті перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС зроблено висновок, що позивачем завищено податковий кредит у зв'язку з включенням до нього суми в 2119092 грн., сплаченої у складі вартості товарів (послуг), придбаних у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «ЮГЕКОТОП» та ТОВ «АЛЬФАКЛАСС» за названими вище угодами, укладеними без мети настання реальних наслідків. В обґрунтування висновку щодо не підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій з названими вище контрагентами відповідач посилається на акт перевірки Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 9 квітня 2013 року № 645/22.5-21/33677280 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АЛЬФАКЛАСС» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Валета» за грудень 2011 року - січень 2012 року, ТОВ «Івітек ТТК» за лютий 2012 року, квітень-травень 2012 року, ТОВ «Інтако» за квітень-червень 2012 року, серпень 2012 року, та їх подальшої реалізації», а також акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 26 квітня 2013 року № 1266/22-20/37269136 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 1 січня 2012 року по 28 лютого 2013 року». У вказаних актах контролюючими органами зазначено про наявність ознак відсутності фактів реального здійснення названими підприємствами господарських операцій з контрагентами та проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Крім того, відповідач посилається на протокол допиту директора ТОВ «ЕВЕРІ» в якості свідка від 23 травня 2013 року.

Проте, всупереч висновкам контролюючого органу, витрати ТОВ «ЕВЕРІ» по названим вище господарським операціям з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «ЮГЕКОТОП» та ТОВ «АЛЬФАКЛАСС» безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача (зокрема, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин) (т. 1 а. с. 151) та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати позивача за названими вище угодами з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «ЮГЕКОТОП» та ТОВ «АЛЬФАКЛАСС» підтверджуються первинними документами - видатковими та податковими накладними, актами про прийом та повернення товару, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), оборотно-сальдовими відомостями (т. 1 а. с. 162-168, 185-210, т. 2 а. с. 103-137, 141, 165-169), оформленими відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.

Протягом 2012-2013 років, відповідно до умов договору від 12 липня 2012 року за № 12-07-12, ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» поставило на адресу позивача 2590,81 т гороху та 1108,75 т люпину на загальну суму 12308608 грн. 28 коп..

На виконання зобов'язань по названому вище договору, ТОВ «ЕВЕРІ» перераховано у безготівковій формі ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» за поставлений товар 12230103 грн. 55 коп., а також частково повернуто товар на суму 78504 грн. 92 коп., що підтверджується актами повернення відповідного товару (т. 2 а. с. 121-123).

Суму 2038350 грн. 56 коп. позивач відобразив у власному податковому обліку в якості податкового кредиту.

Придбаний у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» горох та люпин позивач передав на комісію ТОВ «ЮГЕКОТОП», згідно договору комісії від 12 липня 2012 року № 1207К.

В подальшому, ТОВ «ЮГЕКОТОП» реалізовано переданий на комісію товар Компанії «OREXIM LIMITED» (Великобританія) по контракту від 16 липня 2012 року № 0429/12 (т. 1 а. с. 211-213), що підтверджується звітом Комісіонера перед Комітентом від 28 березня 2013 року (т. 1 а. с. 244).

До суду позивачем також надано сертифікати якості товару, сертифікати радіологічного контролю, а також митні документи, що свідчить про реальність здійснення господарської операції та підтверджує факт вивезення гороху та люпину за межі території України (т. 1 а. с. 222-243).

Крім того, на спростування доводів апелянта щодо відсутності факту придбання сільськогосподарської продукції у контрагента ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», позивачем надано первинну документацію, з якої вбачається у яких саме підприємств ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» купувало відповідний товар, а також де цей товар зберігався протягом певного часу (т. 2 а. с. 168-250, т. 3 а. с. 1-250, т. 4 а. с. 1-73).

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року, для з'ясування всіх обставин у справі, судом першої інстанції допитано в якості свідка ОСОБА_2, який на час спірних правовідносин працював директором ТОВ «САНОІЛ ТОРГ». Названий свідок зазначив, що товариство дійсно протягом 2012 - 2013 років поставляло Товар (горох та люпин) ТОВ «ЕВЕРІ». Наявний товар ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» придбавало по всій території Україні у контрагентів-постачальників, яких близько 350. Щодо наявності у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» основних технічних засобів, ОСОБА_2 пояснив, що товариством орендувались складські приміщення, де відповідний товар зберігався, зокрема, у м. Миколаєві та інших містах України (04:00-06:00 хв. запису диска судового засідання суду першої інстанції від 2 березня 2016 року) (т. 6 а. с. 22).

Пояснення свідка повністю узгоджуються з наявними в матеріалах справи первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій представники позивача пояснили, що необхідність залучення ТОВ «ЮГЕКОТОП» в якості комісіонера була обумовлена тим, що на час придбання ТОВ «ЕВЕРІ» сільськогосподарської продукції у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» позивач не мав досвіду продажу на зовнішніх ринках гороху та люпину, а тому підприємство було зацікавлене у використанні досвіду іншого суб'єкта господарювання, який такий досвід мав.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, такі пояснення є логічними, розумними та не спростовані відповідачем іншими доказами.

При цьому, виходячи з положень ст. ст. 43 та 44 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, вільно вибирати види підприємницької діяльності та самостійно формувати програми діяльності, вибирати постачальників і споживачів продукції, що виробляється.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції про не доведеність контролюючим органом фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентами.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок щодо звітування перед контролюючим органом та сплати податкового зобов'язання покладено на платників податків, якими в даному випадку є ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «ЮГЕКОТОП» та ТОВ «АЛЬФАКЛАСС». При цьому можливе невиконання такими контрагентами своїх зобов'язань по сплаті податків до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку (ТОВ «ЕВЕРІ») права на формування податкового кредиту, якщо останній виконав весь перелік умов щодо підтвердження розміру витрат та їх пов'язаності з господарською діяльністю підприємства.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій продавці товарів (послуг) (ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «ЮГЕКОТОП» та ТОВ «АЛЬФАКЛАСС») були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу (у вказаній вище редакції) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено матеріалами справи, розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Податкові накладні складено особами, які на момент їх оформлення були зареєстровані як платники податку в контролюючому органі і яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентами своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В акті перевірки посадовими особами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС зазначено, що позивачем завищено валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», характер взаємовідносин з яким детально відображено в п. 3.1.2 Акта перевірки (т. 1 а. с. 76).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно пунктам 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 названого Кодексу (у вказаній вище редакції) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як зазначено вище, витрати позивача по названій угоді з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про правомірність включення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, витрат позивача за названим вище договором з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», що свідчить про неправомірне визначення позивачу контролюючим органом грошового зобов'язання в частині податку на прибуток в сумі 1413112 грн. за основним платежем.

Доводи апелянта про наявність кримінального провадження стосовно позивача, ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» та ТОВ «ЮГЕКОТОП» не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій за договорами з названими контрагентами, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

При цьому, виходячи з положень ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язковим для адміністративного суду є вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, за умови розгляду адміністративним судом справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В ході судового розгляду справи інформації про наявність по названим вище кримінальним провадженням вироків, що набрали законної сили, контролюючим органом не надано.

Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції як представник позивача, так і представник відповідача пояснили суду, що кримінальне провадження за фактом взаємовідносин ТОВ «ЕВЕРІ», ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» та ТОВ «ЮГЕКОТОП» закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку неправомірності дій іншої компанії підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Оскільки визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основними платежами є необґрунтованим, то і застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 20 червня 2013 року № 0000822201, а також № 0000832201 в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем у сумі 1413112 грн. та за штрафними санкціями на суму 327241 грн. 50 коп., є правильним.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 3 жовтня 2016 року.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

В.О. Скрипченко