Рішення № 61750284, 19.09.2016, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/279/16

Справа №754/9794/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2016 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.

при секретарі - Ленській Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, 3-тя особи: Деснянська районна в місті Києві державні адміністрація, Комунальне підприємство «Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку, інвалідів на вулиці Будищанській, 4» про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просила суд визнати за нею, проживаючої: АДРЕСА_2, право власності на квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно розпорядження Московської районної державної адміністрації м. Києва від 06.05.1999 р. ОСОБА_2 було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, у цьому ж році ОСОБА_2 заселилася. Згідно свідоцтв про право на спадщину позивачка є спадкоємцем ОСОБА_2 позивачка зазначає, що мешканці будинку АДРЕСА_1 у м. Києві неодноразово звертались до відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської РДА в м. Києві із заявами про приватизацію житла та отримували відмову. Прокуратурою Деснянського району 24.10.2008р. було винесено припис про усунення порушень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яким зобов'язано відповідача усунути зазначені порушення вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та не порушувати конституційне право громадян, які проживають в будинку АДРЕСА_1 на придбання житла у власність. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2009р. за № 2а-1048/09/2670 було зобов'язано Деснянську районну у м. Києві державну адміністрацію виконати припис прокурора Деснянського району м. Києва від 24.10.2008 р. ОСОБА_2 неодноразово після зазначеного рішення суду зверталася до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації з проханням щодо приватизації житла, однак отримувала відмову в зв'язку із тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2009р. було розпорядження КМДА №277 від 01.03.1999р. «Про затвердження Положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва» скасовано 25.09.2007р. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва, а рішення Київської міської ради №638/638 «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3» від 27.11.2008р. будинку знову надано статус спеціалізованого. Позивачка також посилається на лист, в якому повідомлено, що за період з 25.09.2007р. по 27.11.2008р. до Деснянської районної у м. Києві адміністрації дійсно надійшло звернення ОСОБА_2 з приводу приватизації, однак дане питання може бути вирішено тільки у випадку зняття будинку АДРЕСА_1 статусу спеціалізованого будинку громадян похилого віку та інвалідів. Дане твердження Деснянської районної у м. Києві адміністрації не відповідає дійсності, оскільки розпорядження КМДА №277 від 01.03.1999р. «Про затвердження Положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва» 25.09.2007р. скасовано постановою Шевченківського районного суду м. Києва. Дане рішення було підтверджено судами апеляційної та касаційної інстанцій. Також Європейським судом з прав людини 13.02.2014р. було ухвалено рішення у справі «Васильєв та інші проти України», яким було: постановлено, зокрема, що протягом трьох місяців держав - відповідач повинна виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишились невиконаними, та зобов'язана виплатити 2000 євро кожному заявнику, або його чи її спадкоємцю, перерахованих у Додатку 1, як компенсації матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат і витрат, плюс будь-який податок, який може бути стягнутий з заявників на ці суми, які повинні бути конвертовані у національну валюту за курсом, що діє на день виплат. 21.03.2014р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_3 було відкрито виконавче провадження з виконання рішення № 29266/08 від 13.02.2014р., однак Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією дане рішення не виконане. Невиконання Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією рішень Окружного адміністративного суду м. Києва та Європейського суду з прав людини з підстав того, рішенням Київської міської ради №638/638 «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війна та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3» від 27.11.2008р. будинку знову надано статус спеціалізованого не відповідає дійсності оскільки дане рішення прийняте лише в 2008р., а ОСОБА_4 отримала 06.05.1999р., тобто на момент отримання даної квартири даного рішення не було, а діяло розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.03.1999р. №277, яке на даний час є нечинним згідно постанови Шевченківського районного суду м. Києва. Позивачка зазначає, що дане рішення порушує вимоги чинного законодавства, на підставі порушення яких і було скасоване розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.03.1999р. № 277. Крім того, позивачка посилається на положення ст. 344 ЦК України та вказує, що ОСОБА_2 заволоділа спірною квартирою на підставі розпорядження Московської РДА м. Києва безперервно з 1999 по 2014р. (момент її смерті володіла цим майном). Посилаючись на положення постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», зазначає, що позивачка не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, оскільки вона знала про постанову Шевченківського районного суду м. Києва та рішення Європейського суду з прав людини.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з викладених в позовній заяві обставин та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - Київської міської ради проти задоволення позовної заяви заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В наданих суд поясненнях зазначили, що відповідно до Положення про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_1, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27.11.2008 р. № 638/638, регламентовано, що спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_1 є закладом соціального обслуговування, який крім приміщень для проживання має приміщення для служб соціально-побутового призначення та медичного обслуговування. Пунктом 23 Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадянам похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №76, встановлено, що житлове приміщення у спеціалізованому будинку не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу, заставі. Посилаючись на ст.ст. 321, 1218 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про власність» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зазначає, що спірна квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва та на момент відкриття спадщини не перебувала у власності спадкодавця, а отже не увійшла до кола спадкового майна.

Представник 3-ї особи - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в судовому засіданні проти задоволенні позову заперечувала, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. В наданих суду письмових поясненнях зазначили, що спеціалізований будинок АДРЕСА_1 в м. Києві утворений і діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 76 «Про затвердження Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку та Типового положення про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів» та віднесений до житлового фонду соціального призначення. Пунктом 23 Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку передбачено, що житлове приміщення у спеціалізованому будинку не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі. Зазначив, що спірна квартира перебуває у власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. В порушення вимог діючого законодавства України, спірна квартира безпідставно зайнята позивачкою ОСОБА_1, яка є дочкою померлої ОСОБА_2 Однак це не надає їй права на зайняття спірного житлового приміщення, оскільки вона не відноситься до ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів, у спірній квартирі не зареєстрована, у встановленому законом порядку, права на зайняття житлового приміщення не набувала. Посилання позивачки на норми статті 344 ЦК України, якою визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не визначено цим Кодексом, вважає недоцільним, оскільки жодних доказів добросовісного заволодіння квартирою позивачкою до суду не надано. Зокрема, позивачкою не надано доказів того, що вона повідомляла власника квартири - відповідача про те, що вона добросовісно заволоділа спірною квартирою у 2002 році і продовжує нею володіти, тобто про факт свого проживання у спірній квартирі без реєстрації. Також позивачкою не надано доказів несення нею тягара утримання майна (спірної квартири), як це передбачено змістом статті 322 ЦК України.

Представник 3-ї особи - Комунального підприємства «Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку, інвалідів на вулиці Будищанській, 4» в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечували та просили суд відмовити ОСОБА_1 у їх задоволенні в повному обсязі. В наданих суду письмових запереченнях зазначили, що статтею 5 Закону України «Про житловий фон соціального призначення» передбачено, що соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі. На підставі рішення Київської міської ради від 27.11.2008 р. № 638/638 «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3» (разом із змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 р. №233/9721) будинок АДРЕСА_1 набув статусу спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів. ОСОБА_2, яка проживала в будинку на АДРЕСА_1 зверталась до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації з проханням, щодо приватизації житла, однак Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією їй було відмовлено тому що будинок АДРЕСА_1 має статус спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів, а тому відповідно до ст.5 Закону квартири в даному будинку не можуть підлягати приватизації. В наявних в матеріалах справи запереченнях на позовну заяви посилаючись на ст.ст. 1216, 1218 ЦК України, лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013р. за № 24-753/0/4-13 «Про практику розгляду цивільних справ про спадкування», зазначив, що враховуючи те, що до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах то гр. ОСОБА_1 не може набути право власності на квартиру по АДРЕСА_1 оскільки у гр. ОСОБА_2 відсутній будь-який правовстановлюючий документ про право власності на дану квартиру. Крім того, заперечує щодо застосування ч. 2 ст. 344 ЦК України згідно якою особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння, увесь час протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем вона є, проте позивачка ОСОБА_1 ніколи не володіла зазначеною вище кватирою та норми ч.2 ст. 344 ЦК України до даних відносин не можуть бути застосовані. Також зазначено, що згідно з роз'ясненнями, викладеними у листі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013р. №24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав»… за набувальною давністю може бути набуто право власності не нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Однак спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів по АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності м. Києва, а тому в даному аспекті не може бути застосована набувальна давність… норми статті 344 ЦК України про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. В свою чергу з розпорядження Московської районної державної адміністрації м. Києва від 06.05.1999 №587 «Про надання житлових приміщень громадянам Московського району м. Києва у будинку АДРЕСА_1, збудованому для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва вбачається, що між ДКП житлового господарства Ватутінського району м. Києва та гр. ОСОБА_2 був укладений договір постійного користування жилим приміщенням.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розпорядження Московської районної державної адміністрації м. Києва № 587 від 06.05.1999 року «Про надання житлових приміщень громадянам Московського району м. Києва у буднику АДРЕСА_1 збудованому для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва», у відповідності з Положенням «Про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 01.03.99р. №277 та протоколом засідання комісії по розгляду заява громадян та населення, затвердженої вказаним протоколом, було надано ОСОБА_5 2-о кімнатну квартиру НОМЕР_1 пл. 23.62 кв.м. на сім'ю 2 особи: ОСОБА_2, ОСОБА_6 - чоловік із зняттям з квартирного обліку. ДКП житлового господарства Ватутінського району м. Києва зобов'язано укласти договори постійного користування жилими приміщеннями з громадянами, яким надана житлова площа згідно цього розпорядження. (а.с.28)

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.05.2007 визнано незаконним та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.03.1999 №277 «Про затвердження положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва». Рішенням Київської міської ради від 27.11.2008 № 638/638 будинок АДРЕСА_1 знову набув статус спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і має цей статус на даний час.

24.10.2008р. прокурором Деснянського району м. Києва винесено припис про усунення порушень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Як вбачається зі змісту даного припису, на момент його вчинення житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Києві не мав статусу спеціалізованого будинку для ветеранів війни, праці, громадян похилого віку та інвалідів, так як розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.03.1999 №277 судом визнано незаконним та скасовано, а нове розпорядження щодо визначення статусу зазначеного будинку не приймалося Київською міською державною адміністрацією протягом тривалого часу…

Відповідно постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2009р. зобов'язано Деснянську районну у м. Києві державну адміністрацію виконати припис прокурора Деснянського району м. Києва від 24.10.2008 № 16-1 про усунення порушень Закону України «про приватизацію державного житлового фонду». Зобов'язано Деснянську районну у м. Києві державну адміністрацію не чинити перешкод громадянам, які на законних підставах проживають у будинку АДРЕСА_1 у м. Києві у вчиненні правочинів з житлом.

Як вбачається з листа Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.05.10 №09-0-492/1 … за період з 25.09.2007 по 27.11.2008 до Деснянської районної у м. Києві адміністрації надійшло звернення тільки одного громадянина з питання приватизації квартири. ОСОБА_2 у вказаний період до Деснянської РДА з питання приватизації не зверталася (звернення ОСОБА_2 від 04.12.2008 року № 09-О-2825). Отже вирішення приватизації квартири можливе тільки після зняття з будинку АДРЕСА_1 статусу спеціалізованого будинку громадян похилого віку та інвалідів.

На підставі рішення Київської міської ради від 27.11.2008 №638/638 «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війна та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_1 та вул. Котельникова, 32/» (зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 №233/9721) будинок АДРЕСА_1, набув статусу спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів.

Спеціалізований будинок АДРЕСА_1 в м. Києві утворений і діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 76 «Про затвердження Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку та Типового положення про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів» та віднесений до житлового фонду соціального призначення.

Пунктом 23 Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку передбачено, що житлове приміщення у спеціалізованому будинку не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

На підставі рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» та розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.01.2015 №48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна», спеціалізований будинок АДРЕСА_1 в м. Києві перебуває на балансі комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» від 12.01.2006 № 3334-ІV соціальне житло - житло всіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк.

Статтею 3 Закону № 3334-ІV передбачено, що до житла з житлового фонду соціального призначення належать: 1) квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, які надаються громадянам у порядку черги на одержання соціального житла; 2) жилі приміщення у соціальних гуртожитках, які надаються громадянам на час їх перебування на соціальному квартирному обліку

за умови, що таке житло є єдиним місцем їх проживання.

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону № 3334-ІV встановлено, що соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

ОСОБА_2, яка проживала в будинку на АДРЕСА_1 зверталася до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації з проханням щодо приватизації житла, однак Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією було відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні її прохання, в зв'язку з тим, що будинок АДРЕСА_1 має статус спеціалізованого будинку, а тому відповідно до вимог ч. 5 ст.3 Закону № 3334-ІV, квартири в даному будинку не можуть підлягати приватизації. Разом з тим, в період з 25.09.2007 по 27.11.2008, коли зазначений будинок був позбавлений статусу спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів, гр. ОСОБА_2 з заявою про приватизацію не зверталась.

25 вересня 2014 року ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-БК № 312236 виданого Відділом реєстрації смерті у м. Києві. (а.с.182)

Позивачка ОСОБА_1, яка є дочкою померлої, звернулася до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_2

В судовому засіданні представник позивачки зазначив, що згідно розпорядження Московської районної державної адміністрації м. Києва від 06.05.1999р. було надано ОСОБА_2 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, на момент отримання даної квартири вона мала статус визначений розпорядженням КМДА № 277 від 01.03.1999р. У цьому ж році ОСОБА_2 заселилася. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.05.2007р. було визнано нечинним та скасовано розпорядження КМДА від 01.03.1999р. № 277. Згідно свідоцтв про право на спадщину спадкоємцем ОСОБА_7 є позивач. Спадкодавець почала безперешкодно володіти спірною квартирою 06.05.1999р. і до самої її смерті безперешкодно володіла цим майном. Таким чином, представник позивача зазначає, що відповідно до вимог ст. 344 ЦК України ОСОБА_2 добросовісно заволоділа квартирою АДРЕСА_1 згідно розпорядження Московської районної державної адміністрації м. Києва від 06.05.1999р. Разом з цим зазначає, що ОСОБА_2 добросовісно володіла спірною квартирою, оскільки не знала і могла знати про відсутність у неї прав на дану квартиру, не приховувала факт володіння вищезазначеною квартирою та володіння було безперервним, про що свідчить форма №3 померлої. Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю, що випливає з положень ст.ст. 15, 16 ЦК, а також ч.4 ст. 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Позивач звернулася до суду з позовом про набуття права власності за набувальною давністю, а не з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Частиною 2 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Тобто після смерті своєї матері - ОСОБА_2, позивач відкрито володіє спірною квартирою, сплачує комунальні послуги та здійснює проживання у цій квартирі. Позивач більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володіє та користується спірною квартирою, здійснював в квартирі ремонт, утримує квартиру, сплачує квартплату та житлово-комунальні послуги, а отже вимоги, що зазначені у позові є законними.

Згідно положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до п.5, 9, 13 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (частина третя статті 344 ЦК). При цьому строк позовної давності починає обчислюватись з моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором. Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року. При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Вимоги позивача про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України є безпідставними та необґрунтованими, а тому таким що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Позивачка, її представник просили визнати за нею право власності на спірну квартиру за набувальною давністю, посилаючись на те, що володіння спірною квартирою померлої матері позивачки - ОСОБА_2 було добросовісним, оскільки особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї прав на дану квартиру. Разом з тим, зазначають, що вищевказану квартиру ОСОБА_2 було надано згідно розпорядження Московської районної державної адміністрації м. Києва від 06.05.1999р. Крім того просять приєднати до строку володіння позивача строк володіння ОСОБА_2 з 1999 року по 2014 рік (момент її смерті), що не відповідає вимогам ч.1 ст. 344 ЦК України, положення якої передбачають відсутність правового титулу (підстави) для виникнення права власності за набувальною давністю.

Також представник позивача зазначає, що посилання відповідача та третіх осіб на те, що право власності на дану квартиру не може бути отримане оскільки є чинним рішення КМР від 27.11.2008 р. №638/638 «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3» є хибним, оскільки дане рішення було прийнято після винесення постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 14.05.2007р., яким розпорядження КМДА № 277 від 01.03.1999р. «Про затвердження Положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва» було визнано незаконним та скасованим та після набранням постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2009р. про зобов'язання Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації виконати припис прокурора Деснянського району м. Києва від 24.10.2008р. № 16-1 про усунення порушень закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Однак протягом судового розгляду стороною позивача не було надано будь-яких доказів щодо скасування рішення Київської міської ради від 27.11.2008 р. №638/638 «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3» та, відповідно, виключення спірного нерухомого майна з житлового фонду соціального призначення.

Представник позивача зазначає, що Європейським судом з прав людини 13.02.2014р. було ухвалено рішення в справі «Васильєв та інші проти України», яким було …постановлено, що протягом трьох місяців держава - відповідач повинна виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишились невиконаними, та зобов'язана виплатити 2000 євро кожному заявнику, або його чи її спадкоємцю, перерахованих у Додатку 1, як компенсації матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат і витрат, плюс будь-який податок, який може бути стягнутий з заявників на ці суми, які повинні бути конвертовані у національну валюту за курсом, що діє на день виплат, однак Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією дане рішення не було виконане.

Посилання представника позивача, що невиконанням рішення Європейського суду з прав людини було порушено право позивача на власність суд вважає безпідставними, оскільки згідно вищевказаного рішення держава-відповідач мала забезпечити виконання рішення національних судів в інших справах та немає відношення до предмету даного спору.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8, який був сусідом померлої ОСОБА_2, зазначив, що іноді бачив як позивачка відвідувала свою матір, бувала у неї, однак чи проживала вона постійно з нею йому не відомо.

Свідок ОСОБА_9, який є сином позивачки пояснив, що його мати допомагала бабусі - ОСОБА_2, періодично проживала з нею разом.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання права власності на квартиру НОМЕР_1 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за позивачкою відповідно до положень ст. 344 ЦК України, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню за їх безпідставністю та недоведеністю.

На підставі наведеного та керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, 3-тя особи: Деснянська районна в місті Києві державні адміністрація, Комунальне підприємство «Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку, інвалідів на вулиці Будищанській, 4» про визнання права власності залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: