Вирок № 61748806, 30.09.2016, Краснопільський районний суд Сумської області

Справа № 578/202/16-к

провадження № 1-кп/578/25/16

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2016 року Краснопільський районний суд Сумської області в складі головуючого: судді Косар А.І.

при секретарі судового засідання Литвин А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в смт. Краснопілля кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не одруженого, працездатного, не працюючого, не судимого в силу ст. 89 КК України, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України /далі КК України/

за участю

прокурора Лисаченко О.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Демяненко Н.П.

з повідомленням потерпілого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В :

Суд визнав доведеним, що ОСОБА_1 15 грудня 2015 року близько 18.00 год., перебуваючи поряд з будинком АДРЕСА_2, належного гр. ОСОБА_3, діючи таємно, умисно протиправно, з корисливою метою, користуючись тим, що його дії залишаються непомітними для інших осіб, шляхом вільного доступу, через відкриті двері паркану означеного домоволодіння, проник на його територію, після чого підійшов до підсобного господарського приміщення, яке там знаходилося та проник всередину вказаного сховища, звідки здійснив крадіжку двох аналогічних газових балонів вартістю 566, 00 грн. З викраденим майном ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник та розпорядився на власний розсуд.

В результаті злочинних дій ОСОБА_1 завдав потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 566,00 грн., яка відшкодована шляхом повернення викраденого майна.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину визнав повністю, розкаявся у вчиненому, та дав показання про те, що дійсно за обставин, викладених в обвинувальному акті, здійснив крадіжку двох бетонів з домоволодіння ОСОБА_3 Викрадене майно заховав у дровнику неподалік місця вчинення злочину, яке у послідуючому було відшукане працівниками поліції та повернуте власнику. Шкодує про вчинене. На переконання обвинуваченого, потерпілий його вибачив, оскільки збитки відшкодовані шляхом повернення викраденого майна. Просив призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі. На запитання суду що заважало йому не з'являтись до суду, що вплинуло на тривалість розгляду даного кримінального провадження, обвинувачений вказав на відсутність коштів, та його перебування певний час на території РФ.

Обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, та не оспорює фактичні обставини, пояснивши при цьому, що він правильно розуміє зміст пред'явленого йому обвинувачення та не заперечує про визнання недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім того, у суду не має сумнівів в добровільності та істинності його позиції, а тому суд, роз'яснивши обвинуваченому порядок та наслідки розгляду кримінального провадження в порядку передбаченому частиною третьою статті 349 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК України/, переконавшись, що ніхто із учасників судового провадження не заперечує щодо такого порядку судового розгляду, визнав недоцільним досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини /далі - ЄСПЛ / та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

Враховуючи наведене, дії обвинуваченого ОСОБА_1 суд кваліфікує за частиною третьою статті 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), належного потерпілому ОСОБА_3 на загальну суму 566,00 грн., поєднане з проникненням до сховища. Кваліфікуючими ознаками є «крадіжка, поєднана з проникненням до сховища».

Відповідно до вимог статті 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Так, при призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину проти власності, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем мешкання, не перебуває на обліку у лікарів нарколога, психіатра та невропатолога, за даними Висновку судово - психіатричного експерта № 50 від 15.02.2016 ОСОБА_1 на момент скоєння злочину виявляв ознаки розладу особистості внаслідок органічного ураження головного мозку з помірним зниженням пам'яті та інтелекту, не виявляв ознак будь - якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; допускав неодноразове умисне ухилення від явки до суду.

Обставинами, що пом'якшують покарання згідно статі 66 КК України, суд відносить визнання своєї вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, згідно статті 67 КК України судом не встановлено.

Враховуючи обставини справи і дані про особу винного, наявність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення обвинуваченому покарання з застосуванням частини першої статті 69 КК України, в умовах ізоляції від суспільства і реального відбуття покарання у межах санкції частини третьої статті 185 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для застосування положень статей 75, 76 КК суд не вбачає.

Прокурором заявлено клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з взяттям під варту з зали суду, обґрунтовуючи тим, що обвинувачений не з'являвся до суду без поважних причин, не виконував обов'язки за обраним судом запобіжним заходом у вигляді особистого зобов'язання.

Сторона захисту заперечувала проти обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Просили призначити покарання з застосуванням положень статті 75 КК України, враховуючи його стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, де ОСОБА_1 позитивно характеризується.

Вирішуючи питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, суд враховує наступне.

Відповідно до вимог статі 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладеним на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Також, як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин про які йдеться в рішеннях національних судів, рівня переконливості аргументів заявника, викладених в його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості.

У справі «Мироненко і Мартиненко проти України» від 10.12.2009 ЄСПЛ зазначив, що компетентний суд повинен перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та законність мети цього затримання й подальшого тримання під вартою. Другою складовою підстави застосування запобіжних заходів, зокрема, тримання під вартою, є наявність ризиків, що дозволяють слідчому судді, суду обґрунтовано вважати, що особа може перешкоджати здійсненню кримінального провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення та ін.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначав, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для обґрунтування обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Проте, сам по собі факт тяжкості злочину, який інкримінується особі, не може бути підставою для застосування запобіжного заходу, оскільки це суперечило б презумпції невинуватості, тобто небезпека можливості переховуватися від правосуддя не може вимірюватися виключно на підставі суворості можливого вироку. Небезпека переховування особи від правосуддя повинна оцінюватись не лише у світлі тяжкості покарання, але й виходячи з усіх інших обставин, які можуть або підтвердити наявність такої небезпеки, або звести її до такого мінімуму, що попереднє ув'язнення виявиться невиправданим.

Одночасно, у рішенні у справі «Цигоній проти України» від 24.11.2011 року вказано зокрема, що суди не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

Таким чином, при вирішенні даного питання, з урахуванням норм КПК України, суд також застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З огляду на призначене покарання і наявні ризики можливого невиконання вироку, пов'язані з особою обвинуваченого, суд вважає за можливе обрати обвинуваченому до набрання вироком законної сили запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою .

Разом з цим, судом під час прийняття рішення про запобіжний захід вивчалась можливість застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.

Твердження сторони захисту, що ОСОБА_1 має хворобливий стан здоров'я, позитивно характеризується за місцем постійного проживання не дають підстав для обрання йому іншого, більш м'якого покарання, позаяк такі обставини існували і на момент вчинення кримінального правопорушення, та не виступили жодним стримуючим фактором у його поведінці. Обвинувачений вправі отримувати, за необхідності, необхідну медичну допомогу в умовах ізоляції від суспільства.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд вважає за необхідне визначити йому розмір застави, який повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до частини четвертої статті 202 КПК України обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даному вироку, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

Відповідно до статей 118, 122, 124, 126 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України документально підтверджені процесуальні витрати на проведення судово-товарознавчої експертизи № 8 від 12.01.2016 року у грошовому розмірі 184,14 грн. та судово - трасологічної експертизи № 206 від 11.02.2016 року у грошовому розмірі 245,52 грн., а всього на суму 429,66 грн. за кодом класифікації доходів 24060300 «Інші надходження».

Накладений за ухвалою слідчого судді від 29.01.2016 арешт на майно, а саме гумові чоботи темно-зеленого кольору 42 розміру марки «Litma», підлягає скасуванню відповідно до правил частини четвертої статті 174 КПК України, оскільки не підлягає спеціальній конфіскації.

Долю речових доказів вирішити в порядку статті 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлений.

На підставі викладеного, керуючись статтями 100, 118,122,124,126, 175, частиною третьою статті 349, статтями 368, 369 -371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого частино третьою статті 185 КК України і призначити йому за цим законом покарання з застосуванням частини першої статті 69 КК України до основного покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою та вважати обраним до набрання вироком законної сили для подальшого утримання в Сумському СІЗО на строк не більше 60 днів, тобто до 30 листопада 2016 року, взявши під варту в залі суду.

Виконання вироку в частині взяття ОСОБА_1 під варту доручити Краснопільському відділенню поліції Охтирського відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 обчислювати з часу фактичного затримання і взяття під варту.

Визначити розмір застави у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат в сумі 43500 ( сорок три тисячі п'ятсот) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Сумській області: код 26270240, банк одержувач ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО 837013, р/р 37317006000459, у графі «призначення платежу» вказати «застава, № рішення суду, прізвище, ім'я, по батькові платника застави».

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою протягом дії рішення суду до 30 листопада 2016 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 у разі внесення застави обов'язок відлучатись із населеного пункту, де він переважно мешкає, без дозволу суду, повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання та перебування.

Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 30 листопада 2016 року.

Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесенні застави у визначеному у даному вироку, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даному вироку, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_1 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України процесуальні витрати за проведення судових експертиз у загальному грошовому розмірі 429,66 грн. за кодом класифікації доходів 24060300 «Інші надходження».

Скасувати накладений за ухвалою слідчого судді Краснопільського районного суду Сумської області від 29.01.2016 арешт на майно, а саме гумові чоботи темно-зеленого кольору 42 розміру марки «Litma».

Речові докази:

- два металевих балона, передані на відповідне зберігання потерпілому ОСОБА_3, після набрання рішенням законної сили, залишити заінтересованій особі ОСОБА_3;

- чоботи гумові темно-зеленого кольору 42 розміру марки «Litma», передані на зберігання в камеру схову Краснопільського ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській області за адресою: смт. Краснопілля, вулиця Мезенівська, 8 Краснопільського району Сумської області, після набрання рішенням законної сили, знищити.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Сумської області через Краснопільський районний суду Сумської області.

Вирок суду відповідно до вимог частини другої статті 394 Кримінального процесуального кодексу України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя А. І. Косар