Ухвала суду № 61748627, 30.09.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2011/4535/2012

Провадження № 4-с/638/102/16

30.09.2016 року м. Харків

Суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкін В.М. розглянувши скаргу Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» на дії державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, -

ВСТАНОВИВ:

08.07.206 року представник Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із скаргою на дії державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві.27.09.2016 року вищезазначена скарга надійшла у провадження судді Хайкіна В. М.

Вимоги скаргу заявник обґрунтовує тим, що 22.02.2016 року за вх. №7/2 до Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» надійшла постанова Орджонікідзевського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції №3112 від 26.03.2015 року по виконавчому провадженню №45798624 про повернення виконавчого документа стягувачеві. Заявник не згідний з постановою державного виконавця, вважає її незаконною, необґрунтованою, такою, що винесена без вжиття всіх необхідних заходів щодо розшуку майна боржника, спрямованих на стягнення коштів у розмірі 12518 грн. 19 коп. згідно вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.07.2014 року.

Суддя, повно та всебічно дослідивши матеріали скарги, дійшов висновку про те, що у відкритті провадження за даною скаргою слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За положеннямстатті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За нормамиКонституції Українисудові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частин 1, 2статті 14 ЦПК України,судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У своїх рішеннях від 29.06.2004 року по справі «Войтенко проти України», від 20.07.2004 року в справі «Шмалько проти України», від 27.07.2004 року у справі «Ромашов проти України», від 09.11.2004 року у справі «Бакай та інші проти України», від 11.01.2005 року у справі «Дубенко проти України», від 22.02.2005 року у справі «Шаренок проти України», від 05.04.2005 року у справі «Вараниця проти України», від 19.04.2005 року у справах «Піряник проти України», «Долгов проти України», «Щербанов проти України», від 03.05.2005 року у справі «Василенков проти України», від 07.06.2005 року у справі «Фукльов проти України», від 21.06.2005 року у справі «Булинко проти України», від 13.09.2005 року у справі «Лютих проти України», від 06.09.2007 року у справах «Шамрай проти України», «Лозинський та інші проти України» Європейський Суд з прав людини відзначив, що право на суд, закріплене в частині 1 статті 6 Конвенції, було б лише ілюзією, якщо б держави допускали такий стан речей, коли рішення національних судів залишалися б невиконаними. З посиланням на свою попередню прецедентну практику, сформульовану в його попередніх аналогічних справах, Європейський Суд зазначив, що тлумачення частини 1 статті 6 Конвенції винятково як такої, що стосується доступу до суду та процедури розгляду справи у суді, було б несумісним із принципом верховенства права, який держави-учасниці зобовязались дотримувати, ратифікуючи Конвенцію. Зважаючи на це, виконання рішення будь-якого суду повинно розглядатись у світлі вимог статті 6 Конвенції як складова частина «процесу у справі» (trial).

Таким чином Європейський Суд дійшов висновку, що неспроможність держави вжити належних заходів для виконання рішення суду впродовж строку, визначеного національним законодавством, означає позбавлення частини 1 статті 6 Конвенції її корисного значення. У звязку з цим, Європейський Суд з прав людини зазначив, що затримання виконання судового рішення може бути виправданим лише за виняткових обставин. Проте, в будь-якому разі, таке затримання не може бути настільки довгим, аби була знищена сама сутність того права, яке захищається частиною 1 статті 6 Конвенції.

Порядок виконання судових рішень визначеноЗаконом України «Про виконавче провадження». Цей законвизначає загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження.

Згідно зістаттею 1 Закону,виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьомуЗаконі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цимЗаконом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗаконута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Законом України «Про виконавче провадження», зокрема статтею 82, визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Частиною 4 даної статті закріплено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України (Судовий контроль за виконанням судових рішень), на який посилається заявник при зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, а саме статтею 383 цього Кодексу, визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи.

Тобто, в порядку статті 383 Цивільного процесуального кодексу України можна звернутись зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення суду, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Як вбачається із скарги та матеріалів, доданих до неї заявником, виконавчий лист виданий Дзержинським районним судом м. Харкова 29.09.2014 року по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Так, згідно резолютивної частини вироку, вартість проведених по справі судово-оціночних експертиз у розмірі 12518 грн. 19 коп. солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».

Як розяснено у у пункті 20 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №2 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», правилами статті 373 ЦПК регулюються питання відстрочки і розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу виконання судових рішень у цивільних справах, і на подання державного виконавця про зміну, наприклад, способу виконання вироку суду про конфіскацію майна вони не поширюються. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішуються відповідно до розділу VIII КПК. Питання, які виникають під час та після виконання вироку у потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших осіб, що стосуються цивільного позову, розглядаються судом за правилами КПК (стаття 539).

Кримінальним процесуальним кодексом України (Розділ VIII Виконання судових рішень) передбачено, що у разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина 3 статті 535 КПК України).

Згідно із частиною 1 статті 539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, виходячи з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся заявник, предмету спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що справа не може розглядатись місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 122 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 122, 208-210 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження за скаргою Комунального підприємства «Харківське містке бюро технічної інвентаризації» на дії державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві відмовити.

Розяснити заявнику, що відмова у відкритті провадження у справі, відповідно до частини 7 статті 122 ЦПК України, перешкоджає повторному зверненню до суду (місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства) з такою самою заявою.

Розяснити заявнику, що він у строки визначені законом, має право звернутись з даною заявою до місцевого загального суду в порядку кримінального судочинства.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: