Постанова № 61742519, 23.09.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2016 р. Справа № 805/2440/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

ухвалено у нарадчій кімнаті

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Троянової О.В.

при секретарі Кудрі В.Г.,

за участю:

представник позивача не з'явився ,

представник відповідача Вовненка С.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.04.2016 №274-17,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.04.2016 №274-17 /а.с.4-7/.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що прийнята 11 квітня 2016 року податкова вимога №274-17 про сплату грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у сумі 4563,84грн. є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введене в дію Рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України». Згідно статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» звільнюються суб'єкти господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону. Вказує на те, що, оскільки позивач знаходився на території, де здійснюється антитерористична операція, то є звільненим від сплати орендної плати з фізичних осіб на час проведення АТО в розумінні зазначеної норми Закону.

Просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області форми «Ф» від 11 квітня 2016 №274-17 про сплату грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у сумі 4563,84грн.

Позивач, представник позивача у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки /а.с.53/. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без участі позивача та представника позивача у порядку письмового провадження/а.с.49/.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним письмовим запереченням, у яких зазначив, що підставою для звільнення від виконання своїх обов'язків зі сплати орендної плати є сертифікат Торгово-промислової палати України про настання саме форс-мажорних обставин, оскільки такий сертифікат позивачем не надавався то і підстав для звільнення від даного обов'язку не має. Вважає, що спірні правовідносини виникли за рахунок помилкової позиції фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 щодо можливості несплати орендної плати саме в період дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО». Просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі /а.с.24-30/. Надав суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження /а.с.55/.

При вирішенні питання щодо поважності/неповажності причин пропуску позивачем строку звернення до суду суд виходить з того, що обмеження законодавцем строку на звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин.

Частинами 1, 4 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Не маючи змоги звернутись до суду із позовом в межах визначеного законом строку з обставин, які є непереборними та не залежать від волевиявлення позивача, особа позбавляється можливості реалізувати своє право на судовий захист своїх прав, у той час як законодавець не має на меті позбавити позивача права на звернення до суду.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема з п.п. 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_2 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ІПН НОМЕР_1), адреса реєстрації особи: 87500, АДРЕСА_1, перебуває на обліку як платник податків у Маріупольській ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області.

Відповідач - Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області діє на підставі положення про Державну фіскальну службу України та керується Податковим кодексом України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Правовідносини, що виникли при розгляді даного спору регулюються в тому числі і Податковим кодексом України. Суд застосовує норми права у редакції, що буда чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Судом встановлено наступне.

27 лютого 2009 року укладено Договір оренди земельної ділянки між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 про прийняття в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,5000га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, строк дії договору 10 років (з 30.08.2008 р.- дня прийняття рішення Краматорською міською радою)/а.с.9-14/.

16 лютого 2016 року фізичною особою-підприємцем подано до податкового органу податкову декларацію з плати за землю №9017389758, якою визначено податкові зобов'язання на 2016 рік на загальну суму 254650,50 грн., щомісячно у розмірі 21220,88грн. /а.с.32-34/.

Відповідно до зворотного боку облікової картки станом на 31.12.2015 року недоїмка з орендної плати з фізичних осіб складала 4564,33 грн. 9 (ар.с.35-38)

У зв'язку із частковою несплатою податкового зобов'язання залишок несплаченої суми станом на 31.03.2016 року склав 4563,84грн.

Відповідно до вимог ст.59 Податкового кодексу України Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області сформовано податкову вимогу за формою «Ф» від 11 квітня 2016 №274-17 про сплату грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у сумі 4563,84грн., яка і є спірною /а.с.15/.

Не погоджуючись із даною вимогою позивач звернувся до суду із даним позовом.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Суд не погоджується із висновками податкового органу, що послугували підставами для прийняття спірної вимоги, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства з питань сплати єдиного внеску, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є органи державної податкової служби.

Відповідно до статті 8. Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з п.п.14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);

Відповідно до п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно зі п.15.1. ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України - платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно зі статтею 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Статтею 288 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 36.5 ст.36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 46.1 ст.46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем протягом 2016р. було частково сплачено самостійно визначені податкові зобов'язання за податковою декларацією з плати за землю(земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік №9017389758 від 16.02.2016 року.

Як зазначалося вище, відповідач по справі зареєстрований у м. Маріуполі Донецькій області, а також здійснює господарську діяльність на території м. Маріуполя Донецької області. Зазначений факт підтвердив також у судовому засіданні і представник відповідача.

Між сторонами немає розбіжностей щодо необхідності сплати зобов'язань, предметом даного адміністративного спору є прийнята контролюючим органом податкова вимога, щодо визначення податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями з орендної плати за землю з фізичних осіб, а саме за земельну ділянку, що розташована у м. Маріуполі.

З цього питання суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України, податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

За правилами п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (пп.14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З огляду на положення зазначених норм Податкового кодексу України, податкова вимога складається контролюючими органами та направляється платнику податків у разі несплати таким платником узгодженої суми грошового зобов'язання (податкового боргу) в установлені законодавством строки.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ.

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України " від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до ст.ст.6-7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин)…під час проведення антитерористичної операції звільнити суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 1015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція та визнання такими, що втратили чинність деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» до зазначених населених пунктів належить м. Маріуполь .

Зазначена Постанова Кабінету Міністрів України є чинною.

Відповідно до приписів частини 2 статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Зокрема загальновідомим є факт того,що з березня 2014 року на території Донецької області розпочалось проведення антитерористичної операції.

Станом на момент розгляду даної справи Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України видано не було.

Відповідачем у спірній вимозі була нарахована позивачу орендна плату за землю станом на квітень 2016 року - тобто період, протягом якого проводилась антитерористична операція.

Враховуючи викладене, дія ст.ст. 6-7 Закону України № 1669 розповсюджується на спірні правовідносини.

Суд також важає за необхідне зазначити, що з аналізу ст.ст. 6-7 Закону України № 1669 вбачається , що вказані норми є безумовними та не передбачають виконання платником податку якихось додаткових дій для звільнення від плати за землю - подання заяв, уточнюючих декларацій, сертифікатів, тощо.

Тобто, встановлення наявності чи відсутності обставин непереборної сили (форс-мажору) не є умовою застосування вказаних норм, оскільки підставою такого звільнення є, сама ст. 7 Закону України № 1669, якою відповідна орендна плата скасована на час дії цього Закону.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до розділу 2 Переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235, обставинами, що є підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу заявника є обставини непереборної сили, дія яких може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо тощо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання заявника (війна, блокада, страйк, аварія).

Доказами, що підтверджують факт настання (існування) зазначених обставин, є, зокрема, висновок Торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України.

Статтею 14-1 Закону України № 1669-VІІ Торгово-промисловій палаті України надано право засвідчувати форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видавати сертифікати про такі обставини.

Крім того, суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 101 Податкового кодексу України та наказу Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 577 «Про затвердження Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків», передбачено списання безнадійного податкового боргу. Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном "безнадійний" розуміється: в тому числі податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).Документом-підставою для прийняття керівником (заступником керівника) контролюючого органу рішення про списання безнадійного боргу, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), є відповідний сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України, що засвідчує настання форс-мажорних обставин у податкових правовідносинах та використовується при списанні безнадійного податкового боргу відповідно до статті 101 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.10 Закону України № 1669-VІІ єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України .

Відповідно до ст. 11 Закону України № 1669-VІІ, внесені відповідні зміни до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», зокрема даний закон доповнено ст. 14-1, згідно якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Суд звертає також увагу, що позивачем до матеріалів справи надано лист Донецької Торгово-промислової палати від 30.08.2016р. №941/12.1-18, «Щодо засвідчення форс-мажорних обставин», відповідно до якого зазначено, що згідно з положенням ст.6 Закону України № 1669, що діяли до 08.06.2016 р. під час проведення антитерористичної операції суб'єкти господарювання, які здійснювали діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнялись від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності . Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась АТО, затверджений розпорядженням КМУ від 02.12.2015 року №1275-р місто Маріуполь входить до вказаного переліку.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» відносно безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» від 17.05.2016 р. № 1365- VІІ1 внесені зміни до ст.6 , згідно яких суб'єкти господарювання звільняються від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах,що розташовані на лінії зіткнення, які затверджуються КМ України.

Перелік населених пунктів, на території яких органи влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та населених пунктах,що розташовані на лінії зіткнення, затвердженні розпорядженням КМ України від 07.11.2014 р. № 1085 ( зі змінами).

Зазначені вище зміни до Закону набули чинності з 08.06.2016р., в зв'язку з чим змінено коло суб'єктів, що звільняються від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Тобто, не потребує додаткового засвідчення форс-мажорних обставин, по яким чітко визначено критерій та встановлено звільнення від сплати Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669 від 02.09.2014 р. /а.с.50/.

Таким чином, враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що на позивача розповсюджується дія Закону України № 1669-VІІ, в тому числі положення статей 6 та 7 даного Закону в строк до набуття чинності змін до Закону № 1669-VІІ, які внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» відносно безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» від 17.05.2016 р. № 1365-VІІ1.

Отже, діючим законодавством на дату спірних правовідносин існує дві норми права для звільнення платника податків від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань у випадку настання обставин непереборної сили: загальна норма - Податковий кодекс України та спеціальна норма - Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ.

Відповідно до частин 1-3 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1669-VІІ, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У той же час стаття 1 Податкового кодексу України визначає, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Стаття 2 Податкового кодексу України встановлює, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Таким чином, внаслідок того,що Податковий кодекс України та Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" по різному регулюють питання щодо плати за землю на території, на якій проводилась антитерористична операція, припускають неоднозначне трактування наявності чи відсутності обов'язку позивача зі сплати орендної плати за землю та суперечать один одному.

Вирішуючи питання щодо вказаної колізії правових норм суд виходить з того, що з двох нормативно - правових актів однакової юридичної сили (Податкового Кодексу України та Закон № 1669), прийнятих одним і тим самим органом (Верховна рада України) застосуванню підлягають норми Закону України № 1669, як такого, що був прийнятий пізніше у часі.

Зважаючи на мету прийняття Закону України № 1669 та на те, що норми Податкового кодексу України регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а норми Закону України № 1669 регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.14 р. та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), норми Закону України № 1669 щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм Податкового кодексу України.

Отже, підсумовуючи, суд зазначає,що Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» скасовано орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції і жодним нормативним актом законодавцем не визначено, що саме на період активної фази проведення антитерористичної операції скасовується орендна плата за користуванням державним та комунальним майном суб'єктами господарювання.

Крім цього, відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 6 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувана податкова вимога прийнята законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки прийняте рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до вимог ст.94 КАС України суд присуджує фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати у сумі 525(п'ятсот двадцять п'ять гривень гривень)грн. за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.04.2016 №274-17 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області форми «Ф» від 11 квітня 2016 №274-17 про сплату грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у сумі 4563,84грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати у сумі 525(п'ятсот двадцять п'ять гривень гривень)грн. за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті у порядку письмового провадження 23 вересня 2016 року.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 28 вересня 2016 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Троянова О.В.