Ухвала суду № 61741049, 28.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/120/15-ц Головуючий у І інстанції Орда О. О.Провадження № 22-ц/780/2510/16 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 46 28.09.2016

УХВАЛА

Іменем України

28 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,

за участю секретаря : Нагорної.Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 4 лютого 2016 року у справі за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок,

у с т а н о в и л а:

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора в інтересах держави звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України») 20 травня 2002 року видано державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

Рішенням Глевахівської селищної ради № 439-20-V від 5 березня 2008 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.

На підставі вищевказаного рішення 11 cерпня 2008 року ОСОБА_3 видано державний акт НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,1403 га з кадастровим номером НОМЕР_3.

У подальшому, ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 26 квітня 2010 року відчужив земельну ділянку ОСОБА_2 та на державному акті проставлено відмітку про перехід права власності.

Остання здійснила поділ вказаної земельної ділянки на дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5, площею 0,0702 та 0,0701 га відповідно. За наслідками такого поділу ОСОБА_2 отримала державні акти НОМЕР_6 та НОМЕР_7 від 22 квітня 2011 року на право власності на земельні ділянки.

Прокурор вказав, що спірне рішення селищної ради є незаконним, оскільки за інформацією Управління Держземагентства у Васильківському районі земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 мають перетин із земельними ділянками ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Прокурор вказує, що, лише зі спливом 9 місяців було постановлено рішення господарського суду Київської області від 30-31.12.2008 року про вилучення з постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» земельної ділянки площею 387,19 га та з інших питань, яке в наступному було скасовано. Отже, земельну ділянку площею 387,19 га залишено в постійному користуванні ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», і на даний час підстава для проведення її вилучення із земель з постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» зникла.

Національна академія наук України не погоджувала вилучення вказаних земельних ділянок, а тому Глевахівська селищна рада діяла з порушенням ст. ст. 84, 149 ЗК України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності НАН України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», у зв'язку з чим її рішення № 439-20-V від 5 березня 2008 року підлягає скасуванню, видані на його підставі на ім'я відповідачів державні акти - визнанню недійсними, а згадані земельні ділянки - поверненню ГУ Держземагентства у Київській області та ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 4 лютого 2016 року залучено до участі у справі правонаступника Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області - Києво-Святошинську місцеву прокуратуру.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 4 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 971,21 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

Рішенням господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, задоволено позов Глевахівської селищної ради й припинено право постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у підприємства вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт про право постійного користування та скасовано його державну реєстрацію.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня 2010 року, Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Рішенням Глевахівської селищної ради № 439-20-V від 5 березня 2008 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.

На підставі вищевказаного рішення 11 cерпня 2008 року ОСОБА_3 видано державний акт НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,1403 га з кадастровим номером НОМЕР_3.

У подальшому, ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 26 квітня 2010 року відчужив земельну ділянку ОСОБА_2 та на державному акті проставлено відмітку про перехід права власності.

ОСОБА_2 здійснила поділ вказаної земельної ділянки на дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5, площею 0,0702 та 0,0701 га відповідно. За наслідками такого поділу остання отримала державні акти НОМЕР_6 та НОМЕР_7 від 22 квітня 2011 року на право власності на земельні ділянки.

Із листа Управління Держземагентства у Васильківському районі від 5 січня 2015 року вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5, які перебувають у власності ОСОБА_2, знаходиться у межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» згідно обмінних файлів.

Разом із листом Головного Управління Держземагенства у Київській області на адресу Васильківської міжрайонної прокуратури було надано графічне зображення (викопіювання) із зазначенням місць взаємного розташування земельної ділянки ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» та земельних ділянок із кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 мають перетини із земельною ділянкою наданої ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що передача спірних земельних ділянок у власність у власність фізичних осіб відбулася з порушенням вимог земельного законодавства та прав ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», оскільки не було згоди землекористувача на таке вилучення. Суд вказав, що правомірність видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, безпосередньо залежить від законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого такий державний акт видавався.

Поруч з цим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку, що порушене право ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» на користування земельною ділянкою не підлягає захисту внаслідок спливу позовної давності.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач ОСОБА_2 порушила питання про відмову в задоволенні позову у зв'язку з тим, що прокурор звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, з наведених правових норм вбачається, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У даній справі прокурором пред'явлено позов, зокрема в інтересах ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», які підтримали позов і яким було відомо про їх порушене право з часу передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3, тобто 5 березня 2008 року.

Незважаючи на викладене, в апеляційній скарзі заступник прокурора Київської області наділив фактично наділив прокурора, який подавав позов, статусом самостійного позивача та безпідставно вважав, що початок перебігу позовної давності починається з дня виявлення прокуратурою факту порушення земельного законодавства.

Так, положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з п.п. 2 п. 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із ч. 1 та 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Зважаючи вищезазначені положення норм матеріального закону, суд першої інстанції правильно виходив із того, що право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2008 році, а з позовною заявою позивач звернувся лише 14 січня 2015 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 4 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

Л.П. Сушко