Постанова № 61737476, 03.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2016 року № 826/7744/15

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення адміністративно-господарський санкцій та пені,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2015 р. Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) звернулось з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс» (далі - Підприємство) в якому просило стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році в розмірі 6258887,60 грн. та 87624,46 грн. пені.

В обґрунтування позову відділення Фонду зазначало, що відповідач не виконав вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 р. № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-ХII), а саме не забезпечив працевлаштування інвалідів на 124 робочих місця, створених відповідно до приписів вказаної норми Закону № 875-ХII. Окрім цього, Підприємство самостійно не сплатило адміністративно-господарські санкції, у зв'язку з чим, останньому нарахована пеня, яка має бути стягнута на користь позивача. Посилаючись на ці обставини, відділення Фонду просило про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2015 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2015 р., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції в розмірі 252374,50 грн. і 3533,18 грн. пені за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, в решті позову відмовлено.

Водночас ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.05.2016 р. №К/800/41548/15 касаційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2015 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2016 р. справу №826/7744/15 прийнято до розгляду суддею Добрянською Я.І. та призначено до судового розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях. Представник відповідача в свою чергу просив відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у запереченнях на позов на додаткових запереченнях.

За результатами судового засідання, враховуючи позицію представників сторін, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи порядку письмового провадження.

Таким чином, розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Спірні правовідносини у даній справі підпадають під регулювання положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. №875-ХІІ (в чинній редакції) (далі - Закон №875).

Так, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч.ч. 2-3 ст. 18-1 Закону №875).

В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 10 ст.19 Закону №875).

Також підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частина четверта ст. 20 Закону №875).

Порушення термінів сплати вказаних санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга ст. 20 Закону №875).

Що стосується визначення предмета доказування у справі про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, то слід зазначити, що адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю.

Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (частина перша ст. 218 ГК України).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із цією нормою кореспондує ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якою на сторони покладено обов'язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Аналіз норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в чинній редакції дозволяє дійти висновку, що первинним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування, а не обов'язок органів, визначених частиною першою статті 18 цього Закону - центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів працевлаштувати інвалідів.

При цьому, обставинами, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії є: 1) створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; 2) інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць; 3) спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців; 4) причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.

Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06.10.2005 р. №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні», і розуміється як: робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1836 «Про реалізацію ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації. Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Тобто, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника. Такий висновок відповідає наданими відповідачем доказам щодо створення ними фактичних робочих місць та відображення цієї інформації у звітах до центру зайнятості.

Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій» встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.

Обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При відсутності такої інформації, органи, визначені ст. 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.

Особи, яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій, беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.

В свою чергу, враховуючи вищенаведене, обов'язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.

Поряд з цим, як зауважено судом касаційної інстанції, повертаючи дану справу на новий розгляду, відмова в укладенні трудового договору з інвалідом може мати місце лише у випадках, вичерпний перелік яких зазначено у ст. 17 Закону № 875-ХІ, при цьому на підприємства, установи, організації, фізичних осіб, які використовують найману працю, окрім обов'язку щодо створення робочих місць (в тому числі і спеціальних) покладається обов'язок створити умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Згідно поданого КП «Київпастранс» (зареєстрованого 24.02.2015р. за №3/2004) звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма №10-ПІ поштова річна) відповідачем створено у 2014 році 263 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 9 687 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону №875-XII визначена КП «Київпастранс» у кількості 387 особи.

Так, на підтвердження вжиття КП «Київпастранс» заходів для працевлаштування протягом 2014 року інвалідів представником відповідача надано копії звітів форми №3-ПН по відокремленим структурним підрозділам підприємства за окремі місяці 2014 року: Автобусний парк №7; Автобусний парк №6; Автобусний парк №1; Автобусний парк №8; Автобусний парк №5; Автобусний парк №2; Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №2; Служба організації та обліку виручки; Центр технічного обслуговування тролейбусів; Служба утримання рухомого складу та транспортної інфраструктури; Дарницьке трамвайне депо; Трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо ім. Т.Г. Шевченка; Подільське трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо; Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо; Тролейбусне депо №3; Тролейбусне депо №1.

Надані представником відповідача копії звітів №3-ПН по відокремленим підрозділам Підприємства (Автобусний парк №7, Автобусний парк №6, Автобусний парк №1, Автобусний парк №8, Автобусний парк №5, Автобусний парк №2, Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №2, Служба організації та обліку виручки, Центр технічного обслуговування тролейбусів, Служба утримання рухомого складу та транспортної інфраструктури, Дарницьке трамвайне депо, Трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо ім. Т.Г. Шевченка, Подільське трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо, Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо, Тролейбусне депо №3, Тролейбусне депо №1) дають можливість службам зайнятості ідентифікувати вакансії, створені відповідачем для працевлаштування інвалідів. Найбільший показник по відділенням щодо кількості створених вакансій для працевлаштування інвалідів становить 228, що не відповідає наданій відповідачем інформації, водночас підтверджує створення на виконання законодавчого нормативу кількість робочих місць, що перевищує показник незайнятих такими особами місць - 124.

Так, згідно корінця направлення на працевлаштування Солом'янським РЦЗ для працевлаштування на посаду контролер касир до Тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо №3 було направлено ОСОБА_1, якому 28.02.2014 було відмовлено в прийнятті на роботу у зв'язку з невідповідністю кандидатури вимогам. При цьому, причини для такого висновку відокремленим підрозділом відповідача не зазначено. За наведених обставин така відмова визнається судом безпідставною.

В квітні 2014 року Солом'янським РЦЗ повторно було направлено ОСОБА_1 до Тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо №3 для працевлаштування на посаду прибиральник службових приміщень. Однак, 02.04.2014 вказаній особі відмовлено у прийнятті на роботу з посиланням на те, що кандидатура не відповідає вимогам у зв'язку з недостатністю досвіду роботи. Наведені обставини підтверджуються відповідним корінцем направлення на працевлаштування. Однак, жодних вимог до претендентів за зайняття вакантної посади «прибиральник службових приміщень» Тролейбусним ремонтно-експлуатаційним депо №3 у звітах за формою №3-ПН, поданих до районного центру зайнятості не визначається. З огляду на наведене відмова відокремленого підрозділу відповідача у працевлаштуванні вказаної особи на відповідну посаду у наведений період часу визнається судом також безпідставною.

Дніпровським РЦЗ в липні 2014 року направлено ОСОБА_2 для працевлаштування в Дарницькому трамвайному ремонтно-експлуатаційному депо на посаду інженер з охорони праці. Вказаній особі було відмовлено в прийнятті на роботу з причини зайнятості робочого місця з 14.07.2015. Однак, на вимогу суду жодних доказів в підтвердження викладених у корінці направлення на працевлаштування відповідачем не надано, у зв'язку з чим суд визнає недоведеною правомірність такої відмови.

Крім того, згідно інформації, наданої Дніпровським РЦЗ (лист 29.04.2015 за №2103/01/24) до Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційному депо в 2014 році крім ОСОБА_2 для працевлаштування на заявлені вакансії для інвалідів були направлені ОСОБА_3 26.03.2014 на посаду прибиральника території (відмовлено роботодавцем з причини невідповідності кандидатури вимогам - «за відсутністю спеціально створених умов за посадою прибиральник території»), а також ОСОБА_4 07.04.2014 на посаду прибиральник території (роботодавцем відмовлено в прийнятті на роботу з причини невідповідністю кандидатури вимогам: «важка фізична праця»). Надаючи оцінку наведеним роботодавцем - відокремленим підрозділом відповідача причинам відмови у прийнятті на роботу інвалідів, направлених районним центром зайнятості, суд визнає їх безпідставними, а відтак протиправними.

Щодо наданих позивачем копій направлень на працевлаштування інвалідів ОСОБА_5 (№02751309030006002 від 20.01.2014 р.) і ОСОБА_1 (№02691405190015001 від 24.09.2014 р.), вони вказують на відмову самих інвалідів від працевлаштування на запропоновані ним посади.

Зазначені обставини, також було встановлено судами першої та апеляційної інстанції у даній справі, а також, як вбачається, підтверджено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 24.05.2016 р. №К/800/41548/15.

В той же час, повертаючи справу на новий розгляд, судом касаційної інстанції наголошено, що суди залишили поза своєю увагою лист Дніпровського районного центру зайнятості, зі змісту якого вбачається, що у 2014 році до відповідача було направлено інваліда ОСОБА_6, у працевлаштуванні якого підприємство відмовило.

Так, за висновком Вищого адміністративного суду України, розглядаючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій наведені обставини справи не встановили і не надали їм правової оцінки з урахуванням приписів наведених норм законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, а також не дослідили матеріали справи в цій частині із одночасним з'ясуванням причин відмови підприємства у працевлаштуванні ОСОБА_6

Згідно із ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Отож, як встановлено судом, згідно корінця направлення на працевлаштування від 18.08.2014 р. №02661405290013001, Дніпровським районним центром зайнятості направлено ОСОБА_6 для зайняття посади прибиральник виробничих приміщень у Дарницькому трамвайному ремонтно-експлуатаційному депо. При цьому дане робоче місце виділено підприємством в рахунок квоти 5% та призначене для працевлаштування інваліда.

Однак, як вбачається із цього ж корінця, ОСОБА_6 19.08.2014 р. за підписом керівника КП "Київпастранс" ОСОБА_7 відмовлено у прийнятті на роботу з тих причин, що її кандидатура не відповідає вимогам у зв"язку із медичними протипоказаннями до умов роботи за даною посадою.

Що ж до причин відмови працевлаштування ОСОБА_6 на посаді прибиральника виробничих приміщень, то у додаткових письмових запереченнях представником відповідача зазначено, що виробниче приміщення Дарницького ТРЕД визначається як цех, в якому ремонтується рухомий склад, тобто трамвайні вагони. Дані приміщення обладнані ремонтними каналами із заглибленням до 2 метрів, коліями руху транспорту, контактною мережею високої напруги, знаходиться також інше ремонтне устаткування, що постійно рухається.

Між тим, також зауважено, що робота прибиральника виробничих приміщень пов"язана з фізичними навантаженням, людина працює у приміщенні з підвищеним рівнем шуму, постійно знаходиться між рухомими предметами, що вимагає від працівника підвищеної уваги, що, за переконанням представника відповідача, протипоказано ОСОБА_6 згідно медичному висновку, який вона надала до відділу кадрів при подачі документів на працевлаштування.

Однак, суд зауважує, що пошук підходящої роботи ОСОБА_6 здійснювався центром зайнятості з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи, при цьому виставлена підприємством характеристика вакансії, на яку було направлено ОСОБА_6, не містила застережень щодо важких фізичних умов праці, а тому посилання відповідача щодо несумісності такої вакансії із показаннями медичного висновку судом відхиляються з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 р. (справа №21-523а14), законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому такий норматив має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних (тобто всіх без винятку) працівників.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04.07.2011 р. № 21-159а11, від 17.09.2013 р. №21-232а13, від 27.05.2014 р. №21-119а14.

Водночас, Верховним Судом України у постановах від 28.05.2013 р., від 09.07.2013 р., 19.11.2013 р., від 11.02.2014 р. та від 21.04.205 р. наголошено на тому, що висновок про належне виконання підприємством свого обов'язку по вжиттю усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, може бути визнаний таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права тільки у випадку встановлення судом здійснення підприємством передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування уповноважених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів для забезпечення можливості виконання органами, зазначеними в ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Водночас, за висновком суду, відповідач не довів належними та допустимими засобами доказування факту здійснення ним передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування шести осіб інвалідів, попередньо при цьому проінформувавши уповноважений орган про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування таких інвалідів.

За таких обставин, вивчивши пояснення представників сторін, а також дослідивши наявні у справі матеріали, суд дійшов висновку про невиконання відповідачем вимог Закону №875-XII та невжиття всіх залежних від підприємства заходів щодо працевлаштування інвалідів, що призвело до відмови протягом 2014 р. у працевлаштуванні 6 (шести) інвалідам.

Згідно з «Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 2). Порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення (пункт 4).

Як убачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми №10-ПІ, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньорічна заробітна плата штатного працівника (код рядка 05) - 50475 грн., не працевлаштовані протягом 2014 року відповідачем - 6 інвалідів.

Таким чином, розмір адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році становить 302850 грн. (50475 х 6).

Крім того, за несвоєчасну сплату суми адміністративно-господарських санкцій підлягає сплаті відповідачем пеня за 14 днів існування боргу (з 16.04.2015 по 29.04.2015 включно) у розмірі 4239,9 грн. (302850 х 0,1% х 14).

Станом на час розгляду справи, відповідачем зазначену суму адміністративно-господарських санкцій та пені не сплачено, а відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми коштів в загальному розмірі 307089,9 грн. (з них: 302850 грн. адміністративно-господарських санкцій та 4239,9 грн. пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (код за ЄДРПОУ 31725604, адреса: 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (адреса: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 104, код за ЄДРПОУ 22869098) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році в загальному розмірі 307089,9 грн. (триста сім тисяч вісімдесят дев"ять грн. 90 коп.) (з них: 302850 грн. адміністративно-господарських санкцій та 4239,9 грн. пені).

3. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська