Постанова № 61733566, 29.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 743/887/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Павленко О.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ріпкинського обє'днаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Ріпкинського обє'днаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає протиправним рішення відповідача про відмову у проведенні перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розмірів посадових окладів державним службовцям відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2016 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що 17.07.2007 року перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» в розмірі 90% суми заробітної плати державного службовця, з якої сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

19 липня 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку її пенсії, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям.

Розпорядженням начальника Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 25.07.2016 року позивачу відмовлено в проведенні перерахунку з тих підстав, що діючим законодавством не передбачено можливості проведення перерахунку пенсії позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами врегульовані Конституцією України, Законом України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу).

Статтею 37-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) врегульовано порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців та передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно здійснюється перерахунок рніше призначених пенсій.

У відповідності до п.п. 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» (в редакції, що була чинною на час призначення пенсії) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року № 432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку: пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

При цьому, перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи.

Однак, законодавство, що регулює спірні правовідносини, змінилось.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 року, який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до ст. 37-1 Закону України «Про державну службу», яку викладено в такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України».

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії внесено зміни, які набрали чинності 01 січня 2015 року, в статтю 37-1 Закону України «Про державну службу», що регулює порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців та фактично скасовано норми законодавства, які визначали право особи на перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою та підстави для такого перерахунку.

Проте, станом на момент призначення позивачу пенсії законодавством було встановлено право осіб, яким призначена пенсія згідно Закону України «Про державну службу», на її перерахунок у разі підвищення заробітної плати працюючих працівників.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на ті обставини, що на час звернення позивача до відповідача з заявою про проведення перерахунку пенсії вказані вище правові норми втратили чинність з огляду на наступне.

Судова колегія враховує, що право на перерахунок пенсії надано позивачу з моменту призначення пенсії на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів, оскільки це б суперечило ст.22 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року №9 зазначено, що відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Конституційним Судом України у рішеннях від 06 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 та від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 сформовано чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.

У рішенні від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

У рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 Конституційним Судом України зазначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 наведено тлумачення поняття «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Таким чином, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

За таких обставин, скасування законодавчого акта, який передбачав наявність права на перерахунок пенсії, звужує зміст та обсяг конституційних соціальних гарантій державних службовців.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Так, відповідно до пп. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» підвищено на 25% посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено Постановами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відмова відповідача у здійсненні перерахунку пенсії позивача є неправомірною.

Оскільки позов позивачем було подано до суду 29 липня 2016 року, тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача за період з 01 грудня 2015 року по 28 січня 2016 року потрібно залишити без розгляду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 99 та ч. 1 ст. 100 КАС України у зв'язку з пропуском шестимісячного строку звернення з позовом до адміністративного суду. Підстав для його поновлення немає.

Отже, позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково, а тому судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову частково.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню частково.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2016року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_2, зв'язку з підвищенням заробітної плати з 01.12.2015 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Зобов'язати Ріпкинське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити з 29 січня 2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу», з врахуванням підвищення заробітної плати з 01.12.2015 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», на підставі довідки № 433 від 18.07.2016 року, виданої Ріпкинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України, із розрахунку 90% суми заробітної плати за посадою начальника Управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі.

В частині позовних вимог за період з 01 грудня 2015 року по 28 січня 2016 року адміністративний позов залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 03.10.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.