Рішення № 61717853, 25.08.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/22153/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Гаврилової О.В.,

при секретарі Томіленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним пункту кредитного договору, припинення зобов'язань, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати недійсним пункт 4 параграфа 9 під назвою «Відповідальність сторін» кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1; визнати припиненим кредитне зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1; визнати припиненим право застави, що виникло на підставі договору застави, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1; визнати припиненим обтяження легкового автомобіля марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2, що виникло на підставі договору застави, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1, а також вилучити з державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про реєстрацію вказаного обтяження (а.с.16-20).

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачем були надані у власність позивача грошові кошти у розмірі 139977,00грн. З метою забезпечення виконання зобов'язання, цього ж дня між сторонами був укладений договір застави, за умовами якого в заставу Банку був переданий транспортний засіб - легковий автомобіль марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2. Зазначене кредитне зобов'язання було виконано позивачем 31.08.2015 року шляхом сплати грошових коштів в сумі 106551,36грн., що становило розмір боргу позивача станом на 31.08.2015 року. Разом з тим, між сторонами виник спір щодо розміру боргу позивача в частині зобов'язання сплати штрафу в сумі 4194,99грн. за порушення позивачем пункту 4 параграфа 9 під назвою «Відповідальність сторін» кредитного договору №910.247000 від 31.10.2013 року, тобто за неподання позивачем документів, що підтверджують його фінансовий стан. Однак, попри подачу позивачем таких документів 20.01.2015 року, останній вважає зазначений пункт Договору недійсним, з підстав його невідповідності вимогам частини 2 ст.549 ЦК України та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, однак надав до суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить провести розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача.

Представник відповідача ПАТ «Ідея Банк» - Гошовська Р.Г. в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, однак надіслала до суду заперечення проти позову, в яких викладена заява про розгляд справи у відсутність представника відповідача. В письмових запереченнях проти позову представник відповідача посилається на те що п.4 параграфа 9 кредитного договору №910.247000, від 31.10.2013 року передбачений штраф за неподання або несвоєчасне подання позичальником документів, що підтверджують його фінансовий стан. Листом від 03.09.2014р. банк повідомив позивальника про необхідність щорічного подання такого документу. 20.01.2015р. позичальник звернувся до банку із заявою, в якій просив списати нарахований штраф, оскільки повідомляв менеджера про можливість подання відповідних документів після завершення календарного року. Оскільки позивач письмово не підтвердив, що звертався до відділення банку із відповідним застереженням, йому було відмовлено у списанні штрафу. Також посилання позивача на відображення штрафу у змінних величинах є необґрунтованим, оскільки штраф це вид стягнення за неналежне виконання умов договору. Тому просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк із відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів із конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживного кредиту встановлені законом (ч.ч.2, 3 ст. 1054 ЦК України).

Судом встановлено, що 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №910.24700, згідно параграфа 1 якого Банк надає позичальнику кредит у розмірі 139977,00грн., строком на 84 місяці, для фінансування купівлі позичальником транспортного засобу марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, у сумі 135900,00грн. та фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника в сумі 4077,00грн. (а.с.72-75, 102).

Згідно параграфа 3 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує процентну ставку в розмірі 0.0010% та зобов'язується сплатити комісію за видачу кредиту в розмірі 199,00грн., а також за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує щомісячну комісію згідно тарифів банку, починаючи з 13 місяця кредитування. Станом на день укладення договору, комісія становить 1,39% від початкової суми кредиту.

Відповідно до п.п. h) п.2 параграфа 6 кредитного договору позичальник зобов'язується щорічно подати до банку документи, що підтверджують фінансовий стан позичальника за останні 6 місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 4 параграфа 9 кредитного договору, в разі неподання або несвоєчасного подання позичальником документів, що підтверджують фінансовий стан позичальника за останні 6 (шість) місяців, та/або невиконання/несвоєчасного виконання поновлення дії договору (договорів) страхування заставного майна, Банк має право вимагати від позичальника сплати штрафу в розмірі від 0,1% до 3% від початкової суми кредиту за кожний випадок порушення, стягнувши витрати із позичальника.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №910.24700 від 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений Договір застави транспортного засобу № 910.24700 від 31.10.2013 року, за умовами якого заставодавець передав у заставу заставодержателю транспортний засіб марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний НОМЕР_2 (а.с.76-77).

Листом ПАТ «Ідея Банк» від 03.09.2014 року повідомлено ОСОБА_1 про необхідність подачі Банку документів, що підтверджують його фінансовий стан (а.с.99).

За даними квитанції №1658018 від 31.08.2015 року ОСОБА_1 здійснено погашення кредитної заборгованості за Договором № 910.24700 від 31.10.2013 року в сумі 106551,36грн. (а.с.78)

Відповідно до Довідки про залишок кредиту, виданої ПАТ «Ідея Банк» 31.08.2015 року, та Довідок-розрахунків заборгованості станом на 30.08.2015р. - 01.09.2015р., заборгованість ОСОБА_1 за Договором №910.24700 від 31.10.2013 року станом на 01.09.2015р. становить 4194,99грн., що є штрафними санкціями (а.с.79, 109-111).

Згідно положень частин 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року за № 15-рп\2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення, так і виконання такого договору.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 31.10.2013 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до частини 1-3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі по тексту - Закон), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону, перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнане недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; договір може бути визнаний недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частини 5-7 ст.18 Закону).

Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Як убачається зі змісту п. 4 параграфа 9 кредитного договору та довідок банку, відповідачу нарахований штраф за неподання ним документів, що підтверджують його фінансовий стан. При цьому зазначеним пунктом договору визначено, що штраф визначено в розмірі від0,1% до 3% від початкової суми кредиту, що суперечить вимогам ч.2 ст.549 ЦК України, згідно якої штраф має обчислюватися від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналізуючи долучений до матеріалів справи кредитний договір № 910.24700 від 31.10.2013 року, надавши оцінку наявним в справі доказам, приймаючи до уваги заперечення сторони відповідача, керуючись положенням законодавства України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання недійсним пункту 4 параграфа 9 під назвою «Відповідальність сторін» кредитного договору №910.247000 від 31.10.2013 року, яким встановлено неустойку у вигляді штрафу в розмірі від 0,1% до 3% від початкової суми кредиту за кожний випадок порушення щодо неподання або несвоєчасного подання позичальником документів, що підтверджують фінансовий стан позичальника за останні 6 (шість) місяців, та/або невиконання/несвоєчасного виконання поновлення дії договору (договорів) страхування заставного майна, - оскільки судом встановлено факт невідповідності даного положення кредитного договору вимогам діючого цивільного законодавства, даний пункт кредитного договору є таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, визначеним законом принципам врегулювання договірних відносин, та містить вимоги, що суперечить інтересам позивача, як споживача послуг банку. Ураховуючи визначення понять, що становлять загальні засади цивільного законодавства України, а саме понять справедливості, добросовісності та розумності, - що практично виражається у встановленні нормами закону рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства та кожної особи в умовах виникнення договірних відносин, - судом встановлено факт несправедливості умови пункту 4 параграфа 9 спірного кредитного договору щодо сплати позивачем як споживачем послуг штрафу в розмірі від 0,1% до 3% від початкової суми кредиту за несвоєчасне подання документів, що підтверджують фінансовий стан позивача за останні 6 (шість) місяців, оскільки дана умова договору передбачає відповідальність позичальника за прострочення вчинення відповідних дій та/або бездіяльності щодо їх вчинення без встановлення чіткого строку виконання такого обов'язку, що свідчить про відсутність адекватності покладеного договором обов'язку та про порушення принципів справедливості та розумності встановлення цивільно-правової відповідальності за порушення строку виконання обов'язку без чіткого визначення такого строку. Крім того, оспорюваний пункт договору суперечить положенням ч.2 ст.549 ЦК України щодо принципу обчислення штрафу - не від суми одержаних коштів, а від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому суд також враховує, що фактично позивачем виконано зобов'язання по поверненню кредитних коштів згідно з іншими умовами договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Згідно положення статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Основні критерії належності виконання містяться у ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Належне виконання також включає в себе виконання зобов'язання належними сторонами, в обумовлені строки, в погодженому або визначеному місці тощо.

Таким чином з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України, право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Оскільки застава має похідний характер від основного зобов'язання, що забезпечується нею, вона втрачає чинність з припиненням основного зобов'язання, незалежно від підстав такого припинення. Проте саме з припиненням основного зобов'язання шляхом його виконання закон (ч.3 ст. 593 Цивільного кодексу України) пов'язує виникнення у заставодержателя обов'язку повернути заставодавцеві предмет застави, який перебував у його володінні.

З огляду на вищевикладене, а також встановивши недійсність пункту 4 параграфа кредитного договору №910.247000 від 31.10.2013 року, та, відповідно, відсутність підстав проведення позивачем оплати за цим пунктом Договору, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо визнання припиненим кредитного зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1, оскільки судом встановлено дострокове повне погашення позивачем кредитної заборгованості - 31.08.2015 року, що підтверджено довідкою про стан заборгованості від 31.08.2015 року та довідками-розрахунками за кредитним договором, виданими відповідачем ПАТ «Ідея Банк», що долучені до матеріалів справи. Та, встановивши факт припинення основного зобов'язання належним його виконанням, на підставі статті 599, частини першої статті 559, пункту першого частини першої статті 593 ЦК України суд визнає припиненим й додаткові (акцесорні) зобов'язання за договором застави транспортного засобу №910.247000 від 31.10.2013 року, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у Постанові від 04.02.2015 року по Справі № 6-243цс14.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про визнання припиненим обтяження легкового автомобіля марки PEUGEOT, моделі 208, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2, що виникло на підставі договору застави, укладеного 31.10.2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1, а також вилучення з державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про реєстрацію вказаного обтяження, - оскільки припинення обтяження заставного майна є похідним від вимоги позивача про встановлений даним рішенням суду факт припинення права застави, що виникло на підставі договору застави, отже ці вимоги є передчасними до звернення позивача на підставі даного рішення до органів, вповноважених припиняти таке обтяження та вилучати його з державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним пункту кредитного договору, припинення зобов'язань підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно до роз'яснень, наведених у п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог.

Таким чином, ураховуючи вищенаведені положення процесуального законодавства України та роз'яснення щодо останнього та приймаючи до уваги факт звільнення позивача від сплати судових витрат на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд присуджує до стягнення з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1461,60грн., що є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог немайнового характеру.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 14, 203, 215, 217, 526, 546, 549, 572, 593, 626, 638, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 11, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 179, 197, 208-210, 212-215, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним пункту кредитного договору, припинення зобов'язань - задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 4 параграфа 9 під назвою «Відповідальність сторін» кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1.

Визнати припиненим кредитне зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1.

Визнати припиненими право застави, що виникло на підставі договору застави транспортного засобу №910.247000, укладеного 31.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» в дохід держави судовий збір у розмірі 1461,60грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: