Ухвала суду № 61716885, 27.09.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 22-ц/793/2146/16

Придніпровський районний суд м.Черкаси

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

27 вересня 2016 р. м. Черкаси

Суддя судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області Захарова А. Ф., розглянувши апеляційну скаргу та клопотання від 27 вересня 2016 року про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів шляхом визнання кредитного договору, додаткової угоди до кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки недійсними , -

в с т а н о в и в :

предметом позову у даній справі є позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору №11217192000 від 17.09.2007, додаткової угоди №1 від 02.10.2009 до вказаного кредитного договору, іпотечного договору №64110 від 17.09.2007 та договору поруки №142285 від 17.09.2007, як таких, що вчинені під впливом обману.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.08.2016 у задоволенні позову відмовлено.

На це рішення позивач подав апеляційну скаргу, вивченням якої встановлено, що вона не відповідає вимогам ч.2 ст.297 ЦПК України, оскільки апелянтом не сплачено судовий збір. У зв'язку з викладеним ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 01.09.2016 вказану апеляційну скаргу залишено без руху.

Апелянту вказано на те, що згідно п.6 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Згідно положень ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до п.2 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить для юридичної особи або фізичної особи-підприємця - 1 розмір мінімальної заробітної плати, для фізичної особи - 0,4 розміру мінімальної заробітної плати. Згідно ч.3 ст.6 ЗУ «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

З цих підстав апелянт має сплатити 2425,28 грн. (1378,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати) х 0,4 (ставка за розгляд позовної вимоги немайнового характеру) х 4 (кількість позовних вимог немайнового характеру) х 110 %) судового збору за розгляд його апеляційної скарги.

У подальшому 27.09.2016 від представника апелянта надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору з посиланням на те, що згідно ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» його, як споживача, звільнено від сплати судового збору за позовами про захист його прав. В обґрунтування заявником вказано, що норми ЗУ «Про захист прав споживачів» у даному випадку є спеціальними по відношенню до норм ЗУ «Про судовий збір». У суді першої інстанції позивач не сплачував судовий збір. Обмеження апелянта у доступі до правосуддя шляхом покладення обов'язку по сплаті судового збору порушує його права.

Вирішуючи вказане клопотання про звільнення від сплати судового збору апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до преамбули ЗУ «Про судовий збір» цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відповідно до преамбули ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Таким чином безсумнівно норми ЗУ «Про судовий збір» при вирішенні питання про справляння судового збору у справі є спеціальними та, відповідно, мають перевагу перед нормами ЗУ «Про захист прав споживачів» у врегулюванні вказаного питання. Слід врахувати, що основним напрямком правового регулювання ЗУ «Про захист прав споживачів» є правовідносини між споживачами та особами, які їм надають послуги чи продають товари, а не правовідносини з приводу справляння судового збору.

Слід врахувати, що за змістом змін до ст.5 ЗУ «Про судовий збір», які прийняті пізніше, ніж ЗУ «Про захист прав споживачів», убачається, що з 01.09.2015 споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, тому посилання апелянта на положення ЗУ «Про захист прав споживачів» слід оцінити критично.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору саме за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Таким чином, оскільки навіть і в ЗУ «Про захист прав споживачів» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за подання апеляційних скарг на рішення суду, що має місце в даному випадку, то і вимога заявника про застосування до цивільно-процесуальних правовідносин щодо справляння судового збору саме правових приписів, закріплених у ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», не зумовлює звільнення його від сплати судового збору за подання відповідної апеляційної скарги.

Зазначені висновки викладено, зокрема, в ухвалі Верховного Суду України від 31.05.2016 у справі №6-987ц16, а також інших судових рішення Верховного Суду України, прийнятих при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору учасників розгляду справ з посиланням на ЗУ «Про захист прав споживачів».

Та обставина, що позивач не сплачував судовий збір у суді першої інстанції, правового значення для вирішення питання про необхідність сплати судового збору у апеляційному суді немає, адже тут враховується не фактична сплата судового збору (що помилково могло і не мати місця), а наявність у особи обов'язку по сплаті судового збору.

Апеляційний суд також відхиляє доводи заяви про звільнення від сплати судового збору щодо обмеження апелянта у доступі до правосуддя (право на що встановлено ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) шляхом покладення на нього обов'язку по сплаті судового збору.

Так Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово вказував, що вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя (справа Креуз проти Польщі). Це пов'язано з тим, що, на думку ЄСПЛ, судовий збір є таким собі обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів (справа Шишков проти Росії).

Разом з тим, ЄСПЛ виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії».

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію.

У даному випадку апеляційний суд враховує, що предметом позову у справі є 4 вимоги немайнового характеру, що свідчить про певну складність та комплексність спору, апелянт ніяким чином не вказує на такий свій фінансовий стан, який би об'єктивно перешкоджав йому здійснити сплату судового збору у встановленому судом розмірі, а відповідно до ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже клопотання апелянта від 12.09.2016 про звільнення від сплати судового збору необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 121, 297 ЦПК України,

у х в а л и в :

клопотання предсавтника апелянта про звільнення від сплати судового збору - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 серпня 2016 року у даній цивільній справі залишити без руху та надати апелянту строк для сплати судового збору в сумі 2425,28 грн., який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Після сплати судового збору оригінал відповідної квитанції необхідно у найкоротший строк надати до апеляційного суду Черкаської області.

У разі неусунення зазначених недоліків апеляційної скарги вона буде вважатись неподаною та повернена апелянту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: А. Ф. Захарова