Ухвала суду № 61716469, 22.09.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 641/3553/16-ц Головуючий суддя І інстанції Ященко С. О.

Провадження № 22-ц/790/6120/16 Суддя доповідач Шаповал Н.М.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

Пшенічної Л.В.,

за участю секретаря - Брулевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 10.02.2012 року в розмірі 55 000 грн. та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 10 лютого 2012 року між сторонами укладено договір позики грошових коштів, який посвідчено приватним нотаріусом Карташовою С.І. за № 461. Відповідно до вказаного договору позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 30 016 грн. Згідно умов договору позики повернення боргу повинно було здійснюватися шляхом повернення 1 072 грн. у строк до 10.03.2012 року, 1 072 грн. у строк до 10.04.2012 року та 27 872 грн. у строк до 10.05.2012 року. Відповідач ОСОБА_3 у порушення умов договору зобов'язання за договором належним чином не виконала, у визначений договором строк борг у повному обсязі не повернула. В зв'язку з прострочкою повернення суми боргу позивачем на підставі п. 7 договору нараховано пеню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що за умовами договору позики, крім основного боргу, сторонами погоджено було і сплату штрафних санкцій. Оскільки судом не застосовано строку позовної давності до основного боргу, то на штрафні санкції він також не розповсюджується. Крім того, судом не взято до уваги вимоги про стягнення сум з боржника на юридичну допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі через сплин строку позовної давності.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не вважає обґрунтованими підстави пропуску позивачем строків позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності та поновлення позивачу строку на звернення до суду з вимогами про стягнення суми основного боргу за договором позики, а що стосується штрафу, підстав для його стягнення не має через сплин строків позовної давності, бо для стягнення штрафу такий строк є спеціальним.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 10 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 30 016 грн., яку зобов'язалась повернути частинами, а саме: 1 072 грн. у строк до 10.03.2012 року, 1 072 грн. у строк до 10.04.2012 року та 27 872 грн. у строк до 10.05.2012 року.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.03.2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.05.2016 року, встановлено, що неповернута сума боргу за договором позики від 10 лютого 2012 року складає 26 800, 00 грн.

Посилання відповідача на відмову у позові через сплин строків позовної давності не приймається колегією суддів до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Сторонами не заперечується, що в забезпечення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір застави автомобіля КОМБІ-В, договір посвідчено приватним нотаріусом Карташовою С.І. за № 463. У зв'язку із невиконанням договору позики, до сплину трирічного терміна, 28.04.2015 року приватним нотаріусом Карташовою С.І. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль, що був предметом договору застави. Виконавчий напис направлено для примусового виконання до Комінтернівського ВДВС. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.03.2016 року по справі № 641/6819/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.05.2016 року, виконавчий напис від 28.04.2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач одразу звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

Тому суд першої інстанції обгрунтовано знайшов підстави для поновлення пропущеного позивачем строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що підлягає стягненню і сума штрафних санкцій, бо судом не застосовано строку позовної давності до основного боргу, тому і на штрафні санкції він також не розповсюджується, - суперечать вимогам чинного законодавства.

Так, цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

Позивачем штраф (пеня) нарахована за період з 16 травня 2012 року по 29 серпня 2012 року, тому з урахуванням спеціального строку позовної давності відсутні підстави для його стягнення.

Посилання ОСОБА_2 на безобгрунтовану відмову йому у стягненні витрат на правову допомогу також колегією суддів до уваги не приймається.

Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, мають бути належним чином документально підтверджені та доведені станом на час розгляду справи.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів витрат позивача на правову допомогу.

Доводи апеляційних скарг спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства

Суд повно та всебічно з»ясував обставини по справі, наданим доказам дав належну оцінку і постановив законне і обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.М. Шаповал

Судді: І.С. Кіпенко

Л.В. Пшенічна