Ухвала суду № 61711443, 28.09.2016, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 428/12123/15-ц

Провадження № 22ц/782/726/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2016 року, вересня місяця, 28-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В., суддів - Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря: Коротенка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ПРАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" до ОСОБА_1 про відшкодування коштів,-

встановила:

У листопаді 2015 року до Сєвєродонецького міського суду Луганської області надійшов позов від ПРАТ "СО АЗОТ" до ОСОБА_1 про відшкодування коштів, що були витрачені на навчання відповідача у Технологічному інституті СНУ ім. В. Даля, за яким було відкрито провадження. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 березня 2016 року позовні вимоги були задоволені повністю.

Відповідач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та надав на нього апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване ним рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, недоведеність тих обставин, що суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неврахування судом положень трудового законодавства.

Вислухавши доповідача, пояснення представників апелянта і відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, колегія суддів приходить до наступного.

Так, статтею ст. 303 ЦПК України є передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Статтями 213, 214 ЦПК України є визначеним про те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Задовольняючи позовні вимоги у цивільній справі за позовом ПРАТ "СО АЗОТ", суд першої інстанції встановив, що між позивачем та ОСОБА_1 було укладено індивідуальний договір №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року, а 31.07.2012 року між позивачем та ОСОБА_1 та Технологічним інститутом Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля було укладено договір №063м про підготовку фахівця з вищою освітою. Кінцевий строк навчання за договором №063м від 31.07.2012 року закінчився 30 червня 2013 року. Відповідач був зобов'язаний, відповідно до умов Індивідуального договору №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року, пропрацювати на підприємстві позивача, не менш як три роки, тобто до кінця червня 2016 року, проте на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу №0037-КП(ув) від 14.04.2015 року ОСОБА_1 був звільнений з підприємства 14.04.2015 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов до висновків про те, що ОСОБА_1 не дотримано умови Індивідуального договору №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року в частині взятих на себе зобов'язань щодо відпрацювання на підприємстві позивача встановленого терміну після закінчення навчання, а отже кошти, що були сплачені ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» на користь навчального закладу за договором №063м від 31.07.2012 року та виплачені на користь ОСОБА_1 у вигляді стипендії, повинні бути відшкодовані на користь ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права, зазначений висновок ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, адже відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Твердження апелянта про те, що виниклі між сторонами правовідносини при працевлаштуванні на підприємстві не можна розглядати як такі, що випливають з індивідуального договору №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року та відповідно застосовувати передбачені цим договором наслідки - на увагу не заслуговують, адже фактична зміна певних умов договору за наявності на це згоди обидвох сторін є передбаченою діючим цивільним законодавством, зокрема ст. ст. 652-654 ЦК України, після закінчення навчання у вищі ОСОБА_1 особисто звернувся до позивача із власноруч написаною ним письмовою заявою, у якій просив прийняти його саме слюсарем-ремонтником, що буде зайнятий на ремонті, профілактиці та обслуговуванні технологічного обладнання цеху централізованого ремонту виробництва мінеральних добрив. Це підтверджується копією його заяви про прийом на роботу. Так само за його власноруч написаною ним письмовою заявою його було звільнено за власним бажанням з 14.04.2015 року, наказ №0037-КП(ув) (а.с. 13). Зі змісту Індивідуального договору №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року у розділі обов'язків відповідача у п. 3.3 - 3.4 є зазначений його обов'язок після закінчення учбового закладу у місячний термін прибути у розпорядження роботодавця для укладення трудового договору та пропрацювати у роботодавця після закінчення навчання не менш ніж три роки (а.с.11). Умова надання після закінчення учбового закладу роботу відповідно до отриманої спеціальності дійсно є передбаченою у п. 2.5 Індивідуального договору №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року, проте відповідач вільно погодився бути прийнятим на роботу та працювати слюсарем-ремонтником на виконання свого обов'язку, що є зазначений у п. 3.3 - 3.4 цього ж договору на іншій запропонованій йому посаді, не відмовився від працевлаштування у роботодавця відразу ж після закінчення учбового закладу, не писав звернень до роботодавця щодо надання йому іншої роботи відповідно до отриманої спеціальності, не оскаржував інших чином його дій, не заявляв вимог щодо розірвання договору чи визнання недійсним певних його частин. Заперечувати проти виконання покладених на нього цим договором обов'язків він став лише після того, як дізнався про надходження до суду позову та винесення заочного рішення.

Надуманими є твердження у апеляції і про те, що працевлаштований позивач був слюсарем-ремонтником цеху централізованого ремонту виробництва мінеральних добрив та кислот не на підставі індивідуального договору №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року, а на загальних умовах трудового законодавства - адже отримавши 30.06.2013 року диплом учбового закладу, де він навчався відповідно до договору №063м про підготовку фахівця з вищою освітою, стороною якого був і позивач у якості Замовника (а.с.6), а вже у липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття на роботу до ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ", тобто відповідно до своїх обов'язків та у межах зазначеного у п. 3.3 індивідуального договору місячного терміну (а.с. 11) звернувся до ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" як замовника та роботодавця.

З виписки з наказу № 0054-КД від 12.07.2013 року вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий до штату підприємства ПРАТ "СО АЗОТ" саме за направленням вищу та на підставі його особистої заяви. Оформлення трудових відносин було здійснено відповідно до передбаченої КЗпП процедури, тобто дійсно на загальних умовах трудового законодавства, проте умовами ні індивідуального договору ні договору про підготовку фахівця з вищою освітою інша процедура і не могла бути передбаченою, адже саме нормами трудового законодавства є регламентована процедура прийняття працівника на роботу та укладення з ним трудового договору незалежно від наявності попередніх домовленостей та укладених договорів.

Не заслуговує на увагу і посилання апелянта на те, що звільнення його до перебігу трирічного терміну роботи на підприємстві мало місце з вини саме ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" та „фактично за домовленістю з роботодавцем", адже на підтвердження цих тверджень суду не було надано відповідачем жодних доказів, а з наданих позивачем доказів - копії наказу про звільнення та матеріалів з особової справи вбачається, що відповідач звільнився за власним бажанням, а не за згодою сторін чи через порушення норм законодавства про працю з боку роботодавця. Відповідач і протягом часу своєї роботи у позивача не писав звернень до роботодавця щодо надання йому роботи відповідно до отриманої спеціальності, не оскаржував інших чином його дій, не заявляв вимог щодо розірвання договору, не просив про звільнення його на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП, ч. 3 ст. 38 КзпП тощо, після звільнення за ст. 38 КЗпП за власним бажанням не оскаржував підстав звільнення. Між тим, пунктом 3.6 Індивідуального договору №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року передбачено, що ОСОБА_1 у повному обсязі відшкодовує грошові кошти, перераховані на користь учбового закладу за навчання, а також виплачену стипендію з урахуванням індексу інфляції у випадку звільнення за власним бажанням, або звільнення за ініціативою роботодавця згідно п.3, 4, 7, 8 ст. 40, ст. 41 Кодексу законів про працю України, до спливу строку, встановленого п. 3.4 цього договору. Отже, за таких обставин твердження апелянта про те, що саме внаслідок невиконання умов договору з боку ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» неможливо застосовувати наслідки, що є передбачені у індивідуальному договорі №36/УЦ-99 від 10.08.2012 року на увагу не заслуговують, адже наданими суду доказами є доведено факт порушення договірних умов саме з боку відповідача, факт укладення трудового договору між сторонами після закінчення учбового закладу та факт розірвання трудових відносин за власним бажанням з боку відповідача, що дає підстави позивачеві обґрунтовано просити про відшкодування йому витрачених на навчання та виплату стипендії відповідачеві коштів. За таких обставин колегія суддів доходить до висновків про те, що суд першої інстанції належним чином дотримувався при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, не припустив при встановленні обставин справи та досліджені та оцінці доказів, встановленні правовідносин та застосуванні відповідних їм норм законодавства таких порушень, що давали б підстави для зміни чи скасування судового рішення. Статтею 308 ЦПК є визначено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий А.В. Яресько

Судді: І.О. Дронська

О.Ю. Карташов