Постанова № 61703953, 21.09.2016, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/8584/16-а

Провадження № 2-а/161/498/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

при секретарі Новаковської В.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень, зобовязання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернулася в суд із адміністративним позовом до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень від 27.04.2016 року №7/92, зобовязання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.08.2012 року між нею та Луцькою міською радою було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого вона придбала нерухоме майно площею 97,9 кв.м. по вул. Грабовського, 5-б в м. Луцьку.

Вказана нерухомість розміщена на земельній ділянці, яка була в користуванні попереднього власника згідно державного акту, серії ІІ-ВЛ №000796 від 10.12.1997 року, розміром 0,1497 га.

Вказує, що в квітні 2013 року вона звернулась до Луцької міської ради про надання їй в користування земельну ділянку, на який розміщено належне їй нерухоме майно. Проте, рішенням Луцької міської ради від 29.05.2013 року №41/50 у наданні земельної ділянки їй відмовлено.

Разом з тим, за її зверненням до суду вказане рішення міської ради було визнане проправним та скасоване постановою Луцького міськрайонного суду від 24.12.2013 року і при цьому, було встановлено його незаконність.

Однак, не зважаючи на вказане рішення суду Луцька міська рада не припинила своїх протиправних дій (бездіяльності) і в період з 04.01.2014 року по даний час не було прийнято рішення ради за її заявою.

Зазначає, що 26.11.2014 року Луцькою міською радою винесено рішення №66/40 про надання гр. ОСОБА_4 земельної ділянки за адресою Грабовського, 5в в м. Луцьку. Ця земельна ділянка була надана в такий спосіб, що захопила частину земельної ділянки по вул. Грабовського, 5-б, на яку вона претендує. Це рішення Луцької міської ради було оскаржено до суду і ухвалою від 07.08.2015 року провадження у справі закрито у звязку із примиренням.

Так, за умовами угоди про примирення Луцька міська рада визнала право ОСОБА_3 на земельну ділянку, яка межує із земельною ділянкою вул. Грабовського, 5в та яка перебувала у її постійному користуванні

З метою реалізації права ОСОБА_3 на земельну ділянку Луцька міська рада зобовязувалась розглянути на найближчій черговій сесії клопотання позивача про надання їй земельної ділянки за адресою м. Луцьк, вул. Грабовського, 5-б. Виконання обов'язків могло відбуватись лише після припинення права постійного користування земельною ділянкою, що посвідчується державним актом серії ІІ-ВЛ від 10.12.1997 року, шляхом ухвалення ряду послідовних рішень органу місцевого самоврядування та вчинення дій самим позивачем (ухвалення рішень про надання дозволу на розроблення технічної документації, передання клопотання та документації на розгляд Луцької міської ради, ухвалення рішення про надання земельної ділянки). Загальний строк виконання відповідачем умов п. 2, 3 не повинен перевищувати 5 місяців із дня укладення угоди про примирення. За умови виконання угоди про примирення позивач не матиме жодних претензій та вимог по відношенню до ОСОБА_4

На виконання угоди про примирення, за поданням постійної комісії міської ради з питань дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю, депутатської діяльності, етики та регламенту, Луцькою міською радою було ухвалено рішення №78/114 від 30.09.2015 року, згідно із якими скасовано державний акт від 10.12.1997 року серії ІІ-ВЛ №000796.

Вказує, що у в усьому іншому угода про примирення залишилась невиконаною, оскільки Луцька міська рада послідовно вчиняє протиправну бездіяльність, рішення щодо надання земельної ділянки за адресою: м. Луцьк, вул. Грабовського, 5-б не ухвалюються.

Крім того, Луцька міська рада ухвалила рішення №7/92 від 27.04.2016 року «Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського», тобто на частину земельної ділянки, яку просить виділити та на якій знаходиться її нерухомість.

Вважає такі дії Луцької міської ради протиправними, в звязку з чим просить скасувати рішення Луцької міської ради від 27.04.2016 року №7/92, зобов'язати Луцьку міську раду привести свої рішення у відповідність із законодавчими вимогами ст. 120 Земельного кодексу України та порядку визначеного ст. 123 Земельного кодексу України шляхом прийняття мотивованого рішення на найближчий сесії цієї ради за її зверненням щодо надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування нежитлового приміщення на вул. Грабовського, 5-б, а також стягнути з Луцької міської ради 500 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав з підстав, викладених у ній та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши представлені письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що Луцькою міською радою від 27.04.2016 року №7/92 ухвалено рішення «Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського» (а.с. 30).

Разом з тим, твердження позивача про те, що частину земельної ділянки надано так, що доведеться зносити належну йому будівлю не відповідає дійсності, оскільки спростовується планом та схемою земельної ділянки, що надається в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку, відповідно до якого межі вказаної земельної ділянки не проходять через належну позивачем будівлю (а.с. ).

Наведене твердження не зміг спростувати в судовому засіданні представник позивача, а також не представив суду належних та допустимих доказів стосовно порушень прав останньої у звязку з прийняттям оскаржуваного рішення.

При цьому, прийняте міською радою спірне рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання.

За таких обставин позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання.

Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування чи ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

За змістом ч. 1 ст.72 КАС обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Як зясовано в судовому засіданні, між ОСОБА_3 та Луцькою міською радою 01.08.2012 року був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (а.с. ).

При цьому, земельна ділянка, на якій розміщена придбана позивачем ОСОБА_3 нерухомість, була передана у постійне користування ЖЕК №2, про що 10.12.1997 року видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, за таких обставин право користування земельною ділянкою, яке належало ЖЕК № 2, яка не була продавцем нерухомості, до позивача на підставі статті 120 ЗКУ не перейшло, оскільки п. 2 ст. 92 Земельного кодексу України вказаний вичерпний перелік суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою, серед яких громадяни (фізичні особи) відсутні.

Крім цього згідно п. 18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при вирішенні вимог про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з'ясовувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатку до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження.

Твердження позивача про те, що продаючи будівлю в 2012 році і формуючи її ціну, на вартість будівлі істотно впливала (включалась) розташування будівлі та розмір земельної ділянки, не відповідає дійсності та спростовується висновком про вартість майна, проведеної субєктом оціночної діяльності ПП «ТСА ЗАХІД", затвердженого начальником відділу управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради 07.07.2012 року, у якому вказані лише технічні характеристики нежитлового приміщення (а.с. ).

Також, позивачем заявлено вимога про зобов'язання Луцьку міську раду привести свої рішення у відповідність із вимогами ст. 120 Земельного кодексу України та порядку визначеного ст. 123 Земельного кодексу України шляхом прийняття мотивованого рішення на найближчій сесії цієї ради за зверненням ОСОБА_3 щодо надання останній дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування нежитлового приміщення.

Проте, на думку суду, вказана вимога не відповідає ч. 4 ст. 105 КАС України, оскільки адміністративний позов може містити вимоги, зокрема про зобовязання відповідача субєкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, але позивачем заявлена вимога про зобовязання відповідача привести свої рішення у відповідність із законодавчими вимогами ст.120 Земельного кодексу України і не зазначено, які саме рішення та їх перелік, що є порушенням вимог п. 4 ч. 1 ст. 106 КАС України.

Згідно п.34 ч.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад належить вирішення відповідно до Закону питання регулювання земельних відносин, а тому суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.

Таким чином, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 6, 17, 159, 161-163 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення №7/92 від 27.04.2016 року «Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського», зобовязання вчинити дії та стягнення моральної шкоди відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Львівського адміністративного апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк