Рішення № 61702143, 28.09.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.09.16р. Справа № 904/7818/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Сталевої Дробі", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м. Дніпро

про стягнення 50903,36 грн за договором №61/19 від 20.12.2013

Суддя Воронько В.Д.

Представники сторін:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 0106/16-Ю від 01.06.2016;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Сталевої Дробі", м. Київ (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м. Дніпро про стягнення 28649,99 грн боргу за поставлений товар, 1974,03 грн 3% річних, 16385,48 грн інфляційних нарахувань на суму боргу, 3893,86 грн пені.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача на адресу господарського суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з ухвалою суду про порушення провадження у справі з відміткою про його отримання 12.09.2016, що свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для надання своїх заперечень у разі їх наявності, але відповідач позовні вимоги не оспорив.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду наявні достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи суд,

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод сталевої дробі" та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" було укладено договір поставки № 61/19 від 20.12.2013 та специфікації №1, №2, №3, №4 до нього.

Згідно з умовами договору позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу дріб сталеву ДССТ 1,8 мм ДСТУ 3184-95 у кількості 3 (три) тони на суму 22 350,00 грн відповідно до Специфікації №2 від 17.01.2014 та дріб сталеву ДССТ 1,8 мм ДСТУ 3184-95 у кількості 3 тони на суму 28650,00 грн відповідно до Специфікації №4 від 23.05.2014, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і здійснити розрахунок на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пунктів 2 Специфікацій оплата за товар має бути здійснена протягом 15 календарних днів від дати поставки.

На виконання умов договору позивачем відповідно до Специфікації №2 від 17.01.2014 за видатковою накладною № РН-0000114 від 07.04.2014 передано у власність відповідачу дріб сталеву сферичну термооброблену ДССТ у кількості 3 т. на суму 22 349,99 грн з ПДВ.

Оплата цього товару мала бути здійснена не пізніше 22.04.2014.

Відповідно до Специфікації №4 від 23.05.2014 за видатковою а накладною № РН-0000199 від 27 травня 2014 позивач передав відповідачу дріб сталеву сферичну термооброблену ДССТ 1,8 у кількості 3 тони на суму 28 649,99 грн. з ПДВ.

Останнім днем оплати поставленого товару є 11.06.2014.

Оплату за товар в сумі 22349,99 грн відповідач здійснив 27.05.2014, поставлений товар на суму 28649,99 грн за накладною № РН-0000199 від 27 травня 2014 є неоплаченим.

Умовами п. 7.3 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми продукції, що не була сплачена в строк, за кожний день прострочення.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 28649,99 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки додаткових нарахувань за прострочку оплати товару за накладною № РН-0000114 від 07.04.2014 суд зазначає, що позивач у розрахунок пені та 3% річних невірно включив дату 22.04.2014, оскільки цей день є останнім для здійснення платежу у передбачений договором строк. Ці суми мають бути нараховані за період з 23.04.2014 по 26.05.2014 і складають 62,45грн 3% річних та 395,57 грн пені. Інфляційні нарахування не нараховуються за квітень 2014 року, оскільки прострочка за цей місяць менше 15 днів, за травень 2014 року позивач нарахував та заявив до стягнення 712,32 грн, що знаходиться в межах суми, яка може бути нарахована.

За прострочку оплати за товар за накладною № РН-0000199 від 27 травня 2014 пеня може бути нарахована з 12.06.2014 по 11.12.2014 і складає 3871,88 грн, 3% річних з урахуванням 366 днів у 2016 році за період з 12.06.2014 по 31.08.2016 складають 1908,17 грн, інфляційні нарахування в сумі 15451,89 грн за період з 12.06.2014 по 31.07.2016 нараховані в межах можливої суми.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем заява про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені не подавалась, тому пеня підлягає стягненню на користь позивача.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обовязку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині вимог про стягнення 28649,99 грн боргу, 1970,62 грн 3% річних, 3860,25 грн пені та 16164,21 грн інфляційних нарахувань на суму боргу, в решті позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1371,00 грн, як на сторону, з вини якої виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (м. Дніпро, вул. Сухий Острів, буд. 3, ідентифікаційний код 00168076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевої дробі" (м. Київ, вул. Мечникова, 9, код 32804063) основний борг у сумі 28649,99 грн, 1970,62 грн 3% річних, 3860,25 грн пені, 16164,21 грн інфляційних нарахувань на суму боргу та 1371,00 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 29.09.2016.

Суддя В.Д. Воронько