Постанова № 61697849, 13.09.2016, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2016 р. Справа №818/502/16

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Прімової-Крикуненко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/502/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління національної поліції в Сумській області

про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду України із позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.107), просить: визнати протиправним та скасувати наказ №349 від 31.03.2016р. та наказ №74 о/с від 07.04.2016р. Головного управління Національної поліції в Сумській області про звільнення позивача, капітана поліції, слідчого Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) ГУНП в Сумській області, зі служби в поліції; поновити його на займаній посаді; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28 350грн.

Свої вимоги мотивує тим, що в день, коли сталася дорожньо-транспортна пригода в м. Лебедин, він не перебував у стані алкогольного спяніння, що підтверджується результатами лабораторного дослідження Лебединської ЦРЛ крові на етиловий спирт №108 від 14.03.2016р. (дата та час забору 11.03.2016р.), згідно з якими виявлена в крові концентрація етилового спирту 0,17% не відноситься до ступеня алкогольного спяніння. Тому твердження відповідача про вживання ним 11.03.2016р. алкогольних напоїв, що подальшому призвело до вчинення ДТП, не відповідають дійсності. Зазначає, що в наказах ГУНП в Сумській області не вказано, не виконання вимог якої частини ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» ним порушено, а також необґрунтовано належним чином підстави його звільнення із займаної посади. Порушення ним пунктів 2.5, 2.9 Правил дорожнього руху позивач не допускав, авторитет Національної поліції не підривав, оскільки його вина у вчиненні адміністративного правопорушення відсутня. За час роботи в органах внутрішніх справ він добросовісно виконував свої службові обовязки, мав неодноразові заохочення і на нього не накладалися стягнення. На даний час позивач отримав статус учасника бойових дій та за участь в АТО був нагороджений медаллю «За вірність народу України». Відтак, відповідач неправомірно застосував до нього крайній захід дисциплінарного впливу звільнення, оскільки при визначенні виду дисциплінарного стягнення не була врахована ні тяжкість проступку, ні обставини, за яких його було вчинено, відсутність заподіяної шкоди та його попередня поведінка.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.79-84), пояснивши, що вчинена ОСОБА_1 у стані алкогольного спяніння 11.03.2016р. у м. Лебедин Сумської області дорожньо-транспортна пригода є надзвичайною подією, яка набула значного суспільного резонансу і у всесвітній мережі Інтернет була піддана справедливій критиці, негативно вплинувши на імідж і авторитет Національної поліції серед цивільного населення. Вказаний факт свідчить про особисту недисциплінованість та низькі моральні якості позивача, ігнорування ним норм чинного законодавства, що є неприпустимим для працівника поліції. Також під час службового розслідування враховано характеристику, надану ОСОБА_1 його начальником ОСОБА_4, відповідно до якої позивач по службі зарекомендував себе посередньо, виявлені недоліки в роботі усуває лише після чергового нагадування. Зазначає, що протокол відносно ОСОБА_1 складався за відмову проходити медичний огляд з метою встановлення стану спяніння, тому відсутність в останнього згідно з результатами дослідження крові, факту спяніння, не може розцінюватися як відсутність складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Крім того, відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП. За таких обставин керівництво ГУНП в Сумській області мало всі законні підстави звільняти ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Заслухавши позивача, його представника, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач з 11 вересня 2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ, наказом №19 о/с від 07.11.2015р. його було прийнято на службу до Національної поліції України, в якій працював до 07.04.2016р. на посаді слідчого Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) ГУНП в Сумській області (а.с.12).

11 березня 2016 року близько 18год.35хв. мала місце дорожньо-транспортна пригода, в якій капітан поліції ОСОБА_1, керуючи автомобілем DEAWOO LANOS, держ. номер. ВМ5203АК по вул. Сумській м. Лебедин, рухаючись в напрямку центра міста зі сторони м. Суми, не витримав безпечної швидкості руху, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем Рута-20, держ. номер. ВМ2459АА, який рухався назустріч.

В результаті ДТП водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді: забій мяких тканин обличчя, грудної клітини, рвана рана лівої ноги, Сторонні особи не постраждали, автомобілі отримали механічні пошкодження (а.с.52).

Від проходження медогляду для визначення стану алкогольного спяніння позивач відмовився, складено адміністративний протокол АП2/182359 за ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.46).

ОСОБА_1 надана медична допомога на місці події каретою швидкої допомоги, госпіталізований до Лебединської ЦРЛ.

З метою з'ясування всіх обставин проступку та відповідно до вимог статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України відповідачем призначено службове розслідування.

За наслідками службового розслідування за порушення службової дисципліни, невиконання вимог ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», що виразилось у порушенні п.п.2.5, 2.9 Правил дорожнього руху України, скоєнні надзвичайної події, а саме дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до підриву авторитету Національної поліції та зниження рівня довіри до поліцейських серед цивільного населення, на підставі ст.ст.2,7,12,14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, капітана поліції ОСОБА_1, слідчого Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) ГУНП в Сумській області, рекомендовано звільнити зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.40-44).

На підставі висновку службового розслідування Головним управлінням Національної поліції в Сумській області 31.03.2016р. №349 прийнято наказ «Про надзвичайну подію за участю поліцейських Лебединського ВП ГУНП та покарання винних» (а.с.10). В подальшому, відповідачем прийнято наказ по особовому складу від 07 квітня 2016 року №74о/с про звільнення його зі служби в поліції (а.с.11).

Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів, суд зазначає, що відповідно до ч.1, ч.2 ст.19 Закону України «Про Національну поліцію України» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» №901-VIII від 23.12.2015р. встановлено, що до набрання чинності Законом України «Про дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006р. №3460-IV, який визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

В силу положень ст. 1 Статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Статуту визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (ч.1, ч.2 ст.5).

Службова дисципліна, як випливає із вимог ст. 7 Статуту, базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб;стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Статутом передбачена відповідальність осіб рядового і начальницького складу за порушення законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності.

Таким чином, відповідно до вимог закону, підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає в невиконанні або неналежному виконанні працівником покладених на нього службових обов'язків.

Вирішуючи справу, суд враховує ті обставини, які вказують на відсутність ознак порушення позивачем службової дисципліни під час ДТП, а саме те, що під час ДТП 11 березня 2016 року ОСОБА_1 не перебував на службі або при виконанні своїх службових обов'язків; керував особистим, а не службовим транспортним засобом; перебував у тверезому стані, що підтверджується висновком експерта №50 (а.с.14), де зазначено, що згідно з даними результату лабораторного дослідження Лебединської ЦРЛ №108 від 14.03.2016р. в крові етилового спирту 0,17%, та що така концентрація не відноситься до ступеня алкогольного спяніння; і позивач ніяким чином не ганьбив своє звання.

При цьому, на думку суду, довідка про ДТП та протокол про адміністративне правопорушення АП2/182359, складений за ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.46,52) не є належними доказами вини позивача у скоєнні ДТП, що мало місце 11 березня 2016 року. Така довідка та протокол лише підтверджують факт ДТП, що мала місце та визначає коло учасників пригоди. Слід також зазначити, що в даній довідці лише позивач вказаний як потерпілий в результаті ДТП, який отримав тілесні ушкодження та якому була надана медична допомога на місці події, що ставить під сумнів наявність його вини у скоєнні ДТП.

Натомість в матеріалах справи міститься копія постанови Лебединського районного суду Сумської області від 17.05.2016р., якою на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі №580/336/16-п про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпУП закрито у звязку з відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення (а.с.37-39).

Зокрема, як зазначено в постанові, «враховуючи висновки судово-медичного експерта (а.с.17) про наявні у ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді: ЗЧМТ. Струс головного мозку. Забійні рани підборіддя, правого колінного суглобу, виходячи з пояснень свідка ОСОБА_5, завідувача неврологічного відділення Лебединської ЦРЛ, суд вважає, що стан ОСОБА_1 взагалі не давав можливості провести належний огляд останнього на предмет ознак спяніння в силу отриманих ним тілесних ушкоджень. Поряд з цим встановлено, що кров ОСОБА_1 , відібрана 11.03.2016 року у хірургічному відділенні Лебединської ЦРЛ, містила 0,17 % етилового спирту, що не відноситься до ступеню алкогольного спяніння. Такі результати дослідження іншими обєктивними обставинами не спростовані, а тому у суду відсутні жодні сумніви щодо їх достовірності».

Отже, під час розгляду судом справи №580/336/16-п було встановлено, що ОСОБА_1 11.03.2016р. не керував автомобілем у стані алкогольного спяніння.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

А за змістом ч.4 цієї статті постанова суду в адміністративній справі, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова, в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Також, з копії постанови Лебединського районного суду Сумської області від 30.06.2016р., якою закрито провадження у справі №580/847/16-п про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 124 КУпАП у звязку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, слідує, що вина позивача у вчиненні правопорушення доведена не була, оскільки не встановлено, що він, діючи умисно чи з необережності, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з іншим автомобілем (а.с.77).

При цьому, під час розгляду справи №580/847/16-п судом було встановлено, що причиною ДТП стала неконтрольована втрата позивачем керування внаслідок погіршення стану здоровя.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія постанови Прокуратури Сумської області від 25.04.2016р. про закриття кримінального провадження, внесеного 11.03.2016р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016200090000162 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, за фактом порушення 11.03.2016р. Правил дорожнього руху працівником Лебединського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_1, внаслідок відсутності складу кримінального правопорушення (а.с.28), а саме обовязкового елементу обєктивної сторони у виді суспільно-небезпечних наслідків, визначених диспозицією ст.286 КК України спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень або смерті.

Згідно з відповіддю на запит суду (а.с.89) постанова про закриття кримінального провадження не оскаржувалася та є чинною.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази прийняті відповідачем неправомірно, оскільки факт порушення позивачем дисципліни, зазначений у наказах про звільнення, не доведено.

Також, відповідно до абз. 10, 11 ст. 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватись тяжкість проступку, обставини, за яких воно скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.

При цьому, звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до пункту 1.2 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26.03.2010р. №90 «Про стан дисципліни й законності в діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ та заходи щодо його покращення» за результатами службового розслідування за фактами скоєння дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками щодо винних працівників необхідно вирішувати питання про звільнення з органів внутрішніх справ (а.с.56-58), а згідно з пунктом 3.17 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16.03.2007р. №81 «Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, повязаних із загибеллю й травмуванням особового складу» до працівників, які керують транспортними засобами в стані алкогольного спяніння, незалежно від наслідків, слід приймати безальтернативне рішення звільнення з органів внутрішніх справ (а.с.60-63), проте, факт перебування позивача в стані алкогольного спяніння під час керування автомобілем, а також наявність його вини у скоєнні ДТП в м. Лебедин та настання тяжких наслідків у даному випадку не доведено.

Отже, службове розслідування проведено поверхово, без урахування відсутності вини позивача, обставин, які впливають на ступінь і характер відповідальності, та відповідачем безпідставно притягнено ОСОБА_1 до такої крайньої міри відповідальності як звільнення з посади.

Пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про те, що 11.03.2016р. при спілкуванні з позивачем вони відчували запах алкоголю з ротової порожнини, у нього була нечітка розмова, заторможеність реакції, нестійка хода та порушена координація рухів, до уваги судом не беруться, оскільки як встановлено під час розгляду справи судом та вбачається з довідки про ДТП (а.с.52), рішень судів, що набрали законної сили, та висновку експерта №50 (а.с.14), внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, та йому надавалася медична допомога як на місці події каретою швидкої, так і після госпіталізації до Лебединської ЦРЛ, де він перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні з 11.03.2016р. до 23.03.2016р. з діагнозом: ЗЧМТ. Струс головного мозку. Забійні рани підборіддя, правого колінного суглобу» (п.2 висновку експерта від 30.03.2016р.), у звязку з чим він не міг вести себе адекватно.

В судовому засіданні позивач пояснив, що запах алкоголю від нього відчувався тому, що внаслідок зіткнення з лобовим склом його обличчя було в крові та після приїзду карети швидкої медпрацівники обробляли рани спиртом.

Тому суд вважає, що при звільненні позивача відповідачем не було дотримано вимог Дисциплінарного статуту, внаслідок чого накази Головного управління Національної поліції в Сумській області №349 від 31.03.2016р. та №74 о/с від 07.04.2016р. є протиправними, а позивач підлягає поновленню на роботі.

Також необхідно відмітити, що посилання відповідача на те, що вчинена ОСОБА_1 11.03.2016р. у м. Лебедин Сумської області дорожньо-транспортна пригода є надзвичайною подією, яка набула значного суспільного резонансу і у всесвітній мережі Інтернет була піддана справедливій критиці, є необґрунтованими, оскільки в наданій представником ГУНП в Сумській області роздруківці коментарів до розміщеного в Інтернет-мережі відео під назвою «Алкоголизм внутренних органов полиции» написано, що «пяний поліцейський після проходження медогляду, здачі крові на аналіз, виявився абсолютно тверезий. ДТП скоїв втомлений, повертаючись після нічного чергування»; «а звідки ви взяли, що він був пяний, ви були присутні на огляді, де ж тоді відео?».

Що стосується стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що середній заробіток за час вимушеного прогулу у позивача складає 27 825грн., зокрема, згідно з довідкою про доходи (а.с.85) середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 175грн., кількість днів за період з 07.04.2016р. (день винесення наказу про звільнення №74о/с та внесення відповідного запису у трудову книжку) до 13.09.2016р. (день винесення рішення судом у справі) складає 159, отже заробітна плата за час вимушеного прогулу позивача, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає: 159 днів х 175 грн. = 27 825грн.

Враховуючи, що відповідно до запису у трудовій книжці позивача було звільнено із займаної посади 07.04.2016р., суд не може брати всі дні квітня 2016р. для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як це зробив представник позивача, вказавши в заяві про уточнення позовних вимог суму до стягнення у розмірі 28350грн. за повних 5 місяців (квітень-серпень) та неповний вересень 2016р.

Відтак, в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

На підставі зазначеної норми, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення позивача на посаді слідчого Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) ГУНП в Сумській області та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Проте, суд не погоджується з вимогами щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн., виходячи з такого.

За змістом ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст.87 КАС України одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи, є витрати на правову допомогу.

Згідно зі ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Положення цієї статті спрямовані на забезпечення особі права на правову допомогу в адміністративному судочинстві.

Частина 1 ст.90 КАС України встановлює, що правовою допомогою в адміністративному процесі визнається допомога правового характеру лише адвоката або у визначених законом випадках іншого фахівця в галузі права, які її надають на підставі договору.

Згідно зі ст. 1 Закон України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (замовник) та адвокатом ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги від 02.04.2016 року (а.с.109).

Відповідно до вимог пункту 7.1 Договору гонорар адвоката за угодою сторін встановлюється в сумі 10000грн., які за домовленістю сторін сплачуються клієнтом частинами, але не пізніше закінчення судового розгляду справи в Сумському окружному адміністративному суді.

Позивачем надано копії розрахункових квитанцій на загальну суму 10000грн. (а.с.111-114), в яких зазначено найменування послуги «юридична допомога згідно з договором від 02.04.2016р.», при цьому в квитанціях вказано, що послуги надавалися згідно з пунктом 10.4 договору.

Водночас, даний пункт визначає порядок оплати додаткових витрат, зокрема ним встановлено, що «оплата виїзду адвоката для проведення слідчих дій здійснюється клієнтом» (а.с.109, зворотній бік), однак жодних таких дій під час розгляду цієї справи судом не здійснювалося і не могло бути здійснено в порядку КАС України.

Щодо витрат на здійснення виконавцем зазначених в акті від 12.09.2016р. робіт (а.с.110) слід відмітити, що відшкодування витрат за юридичні консультації, виїзд на місце ДТП та огляд місця події, встановлення свідків пригоди, зустрічі зі свідками, виїзд для отримання консультацій спеціалістів, огляд речових доказів, зустрічі з уповноваженими представниками відповідача для досудового урегулювання спору, особистий прийом у начальника ГУНП в Сумській області для вирішення питання про укладення мирової угоди у справі, участь у розгляді питань про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП та ст. 124 КУпАП, підготовку заяв, клопотань, звернень, позовів, заперечень не передбачено положеннями статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" .

Перелічені в акті від 12.09.2016р. види виконаних робіт не відносяться до окремих процесуальних дій поза судовим засіданням у розумінні норм КАС України, оскільки вони вчинялися без складення судом відповідного документу (ст.ст. 45-46 КАС України).

З приводу відшкодування витрат за участь адвоката у судових засіданнях необхідно вказати, що позивачем не надано розрахункових документів, що підтверджують їх фактичне понесення.

Отже, вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково .

Визнати протиправним та скасувати наказ №349 від 31.03.2016р. Головного управління Національної поліції в Сумській області про звільнення капітана поліції ОСОБА_1, слідчого Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) ГУНП в Сумській області, зі служби в поліції.

Визнати протиправним та скасувати наказ №74о/с від 07.04.2016р. Головного управління Національної поліції в Сумській області про звільнення капітана поліції ОСОБА_1, слідчого Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) ГУНП в Сумській області, зі служби в поліції.

Поновити ОСОБА_1 (42200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на службі в Національній поліції на посаді слідчого Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) Головного управління Національної поліції в Сумській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області (40000, м.Суми, вул.Г.Кондратьєва, 23, код ЄДРПОУ 40108777) на користь ОСОБА_1 (42200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 27 825 грн.00коп. (двадцять сім тисяч вісімсот двадцять п'ять грн. 00 коп.)

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 (42200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на посаді слідчого Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) Головного управління Національної поліції в Сумській області та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 5250 грн.00коп. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят грн.00коп).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 19.09.2016 р.

Суддя О.О. Осіпова