Рішення № 61693997, 30.09.2016, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/3518/2016

Номер справи 243/6941/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» вересня 2016 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду №19 Слов»янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи Органу опіки та піклування Слов'янської міської Ради Донецької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 з участю третьої особи - Органу опіки та піклування Слов'янської міської Ради Донецької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, обґрунтувавши свої вимоги тим, що з відповідачем ОСОБА_2 вони перебували у зареєстрованому шлюбі із 06 жовтня 2001 року по грудень 2009 року. Їхній шлюб було зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області за актовим записом № 662, а розірвано на підставі рішення Слов'янського міськрайонного суду від 23 листопада 2009 року.

Про розірвання шлюбу 11 грудня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську Слов'янського міськрайонного управління юстиції в Книзі рації розірвань шлюбів зроблений відповідний актовий запис № 480 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_3.

Від шлюбу із відповідачем вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із нею та знаходиться на її утриманні.

Після фактичного розпаду їхньої із відповідачем родини, у квітні 2009 року відповідач проживав окремо в АДРЕСА_1, а через деякий час виїхав за межі України до Російської Федерації на заробітки, де і знаходиться у теперішній час у місті Климовськ Московської області, створивши нову родину.

Після народження дитини, та їхнього розірвання шлюбу, відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання свого сина.

Починаючи із часу розпаду їхньої із відповідачем родини, тобто з квітня 2009 року, відповідач ОСОБА_2 ніколи не приймав та не приймає участі у вихованні та утриманні сина.

Він ніколи не цікавився успіхами навчання та станом здоров'я дитини, та лише декілька разів відвідав свого сина за місцем проживання протягом 2009 -2011 років.

Дана обставина підтверджується актом обстеження матеріально - побутового становища сім'ї від 22 серпня 2016 року, та шкільною характеристикою дитини ОСОБА_3.

Вона намагалася пробудити у відповідача ОСОБА_2 батьківські почуття до сина, однак будь - яких результатів її дії не принесли. Відповідача матеріальне забезпечення та духовний розвиток сина цілком не цікавить, а дитина при цьому виховуються нею та знаходиться на її утриманні.

За весь час починаючи з 2009 року, відповідач лише два рази допоміг їй з утриманням сина, надіславши 3000 рублів до дня народження сина ОСОБА_3 у жовтні 2015 року, та 2000 рублів до Нового 2016 року.

В неї є близькі родичі у Тарасівському районі Ростовської області Російської Федерації, із якими вона підтримє родинні відносини, та які періодично запрошують її із сином ОСОБА_3 до них у гості. Однак для таких поїздок кожен раз необхідний дозвіл відповідача, як батька дитини, на тимчасовий виїзд дитини за кордон. У зв'язку із цим вона неодноразово зверталася до відповідача із проханням надати даний дозвіл, та один раз він його надав, посвідчивши 30 червня 2015 року у нотаріуса міста Климовськ Московської області згоду на виїзд нашого сина із нею в Російську Федерацію строком з 01 липня 2015 року по 01 грудня 2015 року.

У 2016 році в неї знову виникла потреба у отриманні дозволу відповідача на виїзд дитини до близьких родичів у Ростовську область, однак зв'язку із відповідачем вже не було, та вона була вимушена звертатися до Слов'янського міськрайонного суду із позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, який судом їй було надано на період з 01 червня 2016 року по 31 серпня 2016 року.

На осінніх канікулах у жовтні 2016 року та до дня народження сина ОСОБА_3, вона знову має намір відвідати родичів у Російській Федерації, з метою виховання у сина почуття любові до родини, та в черговий раз стикаюся з проблемою отримання дозволу відповідача на виїзд дитини за межі України, оскільки зв'язок із відповідачем дотепер відсутній.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч.2 ст. 150 СК України).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Вважає, що з урахуванням вище викладених обставин, суд може прийняти рішення про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ч. 3 статті 166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

У зв'язку із тим, що відповідно до положень ст. 180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття, вважає що з відповідача ОСОБА_2 мають бути стягнені аліменти на утримання його дитини, оскільки у добровільному порядку він дитину не утримує.

Просить суд позбавити громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Миколаївка Донецької області, батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. А також стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 на її - ОСОБА_1 користь, аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1\4 частини всіх видів його заробітку (доходу), до повноліття сина ОСОБА_3, однак не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з»явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. 30 вересня 2016 року на адресу суду надійшла Заява від позивача, в якій вона просить суд розглянути справу без її участі, задовольнити її позовні вимоги (а.с.40).

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (а.с.20). Як вбачається з матеріалів справи кореспонденція, яка направляється на адресу відповідача ним не отримується (а.с.21).

У відповідності до ч.5 ст. 74 ЦПК України « У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

- юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження ( місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців;

- фізичним особам, які не мають статусу підприємців - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином».

Відповідно до ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов»язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання ( перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Згідно до ч.9 ст. 74 ЦПК України «Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.»

У відповідності до п.1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10-1437/0/4-14 від 13 жовтня 2014 року « При вирішенні питання про публікацію оголошення про виклик у суд через оголошення в пресі необхідно керуватися, крім Глави 7 Цивільного процесуального кодексу України Порядком визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання ( перебування) яких невідоме, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 року № 52 ( Порядок), а також Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 1022-р. «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2014 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання ( перебування) яких невідоме».

Відповідно до п.2 Порядку оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання ( перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Таким чином належним повідомленням відповідача буде вважатися його виклик у суд, здійснений одночасно у двох друкованих засобах масової інформації: загальнодержавної та місцевої сфер розповсюдження.

При встановленні регіону, у якому має бути опубліковано відповідне оголошення, необхідно враховувати, що згідно з наведеною нормою Порядку визначальним фактором є не розташування суду, який розглядає справу, а останнє відоме місце проживання ( перебування) на території України відповідача.

Також необхідно зважати на те, що норми ч.9 ст. 74 ЦПК України мають бути застосовані щодо кожного із судових засідань.»

Оголошення у пресі - Газеті «Урядовий кур»єр» про виклик до судового засідання відповідача ОСОБА_2 було опубліковано у Газеті «Урядовий кур»єр» № 180 (5800) від 24 вересня 2016 року ( а.с 36).

Оголошення у пресі - Газеті «Донбасс» про виклик до судового засідання відповідача ОСОБА_2 було опубліковано у Газеті « Донбасс» від № 39 (22757) від 30 вересня 2016 року ( а.с. 39)

і тому з 24 вересня 2016 року відповідач ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі зобов»язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з»явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідач повідомлений у встановленому порядку ( належним чином) про час і місце судового розгляду справи не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, тому суд, враховуючи згоду позивача ( представника позивача), вважає можливим відповідно до правил ч.1 ст. 224 ЦПК України вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Відповідач ОСОБА_2 своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, в судове засідання не з»явився, від нього не надійшло повідомлення про причини неявки, не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 224 ЦПК України вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Слов'янської міської Ради Донецької області Шевченко М.В. - що діє на підставі Довіреності № 29/01-2043 від 01 вересня 2016 року (а.с.23) до судового засідання не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. 30 вересня 2016 року від представника третьої особи надійшла Заява, в якій вона просить суд розглянути справу без його участі та винести рішення суду, враховуючи наданий Висновок Органу опіки та піклування та наявні документи в матеріалах справи (а.с.41).

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи Органу опіки та піклування Слов'янської міської Ради Донецької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обгрунтованість.

У відповідності до ст. 165 Сімейного Кодексу України « Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім»ї якої проживає дитина…» та п. 18 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідач по справі є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

З відповідачем ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 06 жовтня 2001 року по грудень 2009 року.

Шлюб з між сторонами було розірвано 11 грудня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис № 480 (а.с.10).

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон були задоволені в повному обсязі (а.с.11-13).

Дитина проживає разом з ОСОБА_1, за зазначеною позивачем адресою, знаходиться на її утриманні та вихованні, що підтверджується Актом № 248 від 22 серпня 2016 року ( а.с.15).

За місцем свого проживання ОСОБА_1 створила для дитини належні умови для її проживання. У дитини є окрема кімната, окреме спальне місце, місце, де ОСОБА_3 може готувати домашнє завдання, місця, де дитина може гратися, відпочивати, займатися своїми улюбленими захопленнями та уподобаннями. Вказані обставини підтверджуються в суді Актом обстеження умов проживання № 248 від 22 серпня 2016 року ( а.с.15).

За таких обставин, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 вправі звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно його неповнолітнього сина: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року „ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" „Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного Кодексу України."

ОСОБА_3 є малолітнім (а.с.7).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці». Аналогічні положення викладені і в ст. 150 Сімейного Кодексу України.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, що принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ст. 10 Закону України „Про охорону дитинства", кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок сім'ї мають забезпечуватися на принципах,що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Згідно з ст. 164 Сімейного Кодексу України „ Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

- ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

Верховний Суд України в ч. 2 п. 16 Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року розтлумачив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У статті 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХП від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до статті 9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов'язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від усіх форм насильства, образи чи зловживань, відсутності належного піклування чи недбалого І брутального поводження або експлуатації з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

В п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, а крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

В судовому засіданні також встановлено, що за місцем свого проживання мати дитини - позивач по справі ОСОБА_1 створила для дитини належні умови для її проживання. У дитини є окрема кімната, окреме спальне місце, місце, де ОСОБА_3 може готувати домашнє завдання, місця, де дитина може гратися, відпочивати, займатися своїми улюбленими захопленнями та уподобаннями.

Із Характеристики Слов'янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 10 Слов'янської міської ради Донецької області вбачається, що ОСОБА_3 навчається у ЗОШ №10 з першого класу. Під час навчання в школі ОСОБА_3 зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний, уважний учень. Завжди охайний і привітний. Має хороший фізичний і розумовий розвиток, вчиться на «відмінно». Навчається в повну міру своїх сил. Має добру пам'ять, гарно та швидко запам'ятовує навчальний матеріал. Виявляє логічне, образне та творче мислення. Учень надає перевагу предметам гуманітарного циклу. На уроках активний, систематично виконує домашнє завдання. Мовлення виразне, емоційне, вміє декламувати вірші. Багато читає. Вміє висловлювати власну думку усно та письмово, доводити її, демонструє багатий словниковий запас. Серед учнів класу користується авторитетом, проявляє лідерські якості. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з усіма учнями. Відвідує танцювальну студію, спортивні секції. Бере активну участь у виховних заходах класу та школи. Мати приділяє багато уваги навчанню та вихованню сина. Є головою батьківського комітету класу. За період навчання ОСОБА_3 батько не приймав участі у вихованні сина, не відвідував школу (а.с.16).

У суду немає підстав ставити під сумнів характеристику з Слов'янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, які були складені директором школи та класним керівником, оскільки вони є особами, які незацікавлені в результатах розгляду справи і факти, викладені в характеристиці належним чином не спростовані.

Відповідно до положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року за № 789-Х11, дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість вимагає спеціального захисту, турботи, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач по справі - батько ОСОБА_3, проживає окремо від своєї дитини. Матеріальну допомогу дитині відповідач не надає, вкрай рідко з ним спілкується, участі у його вихованні не приймає, не цікавиться навчанням сина, його навичками та уподобаннями, його життям, успіхами та труднощами у навчанні, його схильностями та здібностями, не відвідує школу.

Відповідач не виявляє щодо ОСОБА_3 батьківського піклування, фактично самоусунувшись від виконання своїх батьківських обов'язків.

Статтею ст. 150 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме:

- батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

- батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

- батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Жодної участі у вихованні сина, відповідач не бере. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача, що підтверджено в судовому засіданні об»єктивними доказами.

Тобто, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не бере жодної участі у вихованні сина, жодним чином не цікавиться його життям, не бере ніякої участі в його розвитку та вихованні, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення та взагалі не цікавиться життям сина.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Проте, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Жодного батьківського обов'язку щодо виховання дитини, спілкування з ним та утримання відповідач не виконує.

Так, ст. 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

- ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до п.п. 7,15,16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини,тощо, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов»язками».

Із Висновку № 29/01-2300 від 30 вересня 2016 року Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області про позбавлення батьківських прав вбачається, що Орган опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області, враховуючи Рішення комісії з питань захисту прав дитини, вважає, що ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.42-43).

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно з частиною шостою ст. 19 СК України, суд може не погодитися з Висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Із наданого суду висновку вбачається, що Орган опіки та піклування вважав доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2, на підставі вивчення наданих документів, а також ставлення батька ОСОБА_2 до виконання батьківських обов»язків з виховання і утримання дитини.

З урахуванням цих обставин та встановлених фактів, суд погоджується з Висновком Органу опіки та піклування Слов»янської міської Ради Донецької області № 29/01-2300 від 30 вересня 2016 року.

Положенням ч. 1 ст. з Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України передбачено, що при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, при цьому, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїми батьками.

Суд вважає, що матеріали справи містять достовірні відомості, які свідчать про навмисне та злісне невиконання відповідачем своїх обов'язків по вихованню свого сина, оскільки протягом тривалого часу відповідач не проявляє відносно своєї дитини належної турботи та уваги, не приймає участі у його вихованні та утриманні, не піклується про стан його здоров'я та розвитку, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, хоча зобов'язаний це робити та має таку можливість.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

З огляду на ці обставини та на підставі відомостей, які характеризують особу відповідача, його ставлення до дитини, суд вважає доцільним позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки це сприятиме інтересам дитини.

На підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав обґрунтовані, відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов»язками, але, виходячи з інтересів дитини та конкретних обставин справи, суд вважає можливим позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач добровільну матеріальну допомогу не надає, тому позивачка бажає отримувати аліменти за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року, батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 XII 78912 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно частин 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них. хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 2. З ст. 181 СК України).

Відповідно до роз'яснень п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього кодексу), або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачується щомісячно.

Згідно вимог ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд приймає до уваги обставини, що мають значення, а саме: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу, оскільки інших стягнень він не має, матеріальне становище дозволяє здійснювати виплати на утримання дитини.

Також з урахуванням вимог ч.2 ст. 182 СК України, необхідно зазначити, що розмір аліментів повинен бути не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень ст.ст. 183, 184 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, а якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. - у твердій грошовій сумі.

На підставі ст. 191 СК України, аліменти з відповідача підлягають стягненню з моменту пред'явлення позову до суду, тобто з 25 серпня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.

На підставі ч.1 ст. 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви, тобто аліменти на утримання дитини підлягають стягненню з 25 серпня 2016 року.

У відповідності до п. 35 Постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»: «вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (частина друга ст. 88 ЦПК)».

Відповідно до ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (з відповідними змінами) з позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року № 928-VІІІ мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2016 року складала 1378,00 грн.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, а тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,10, 60, 74, 77, 88, 212, 213, 214, 215, 224-227 ЦПК України, ст. ст. 19, 141, 150, 157, 164, 165-166, 167, 180, 182-184, 190 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», п. 10 ст. 5, п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», Постановою пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», п. 35 Постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи Відділу опіки та піклування Слов'янської міської Ради Донецької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити повністю.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Миколаївка Донецької області, батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягувати з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, уродженця міста м. Миколаївка Донецької області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, інші дані суду невідомі, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, РНОКПП: НОМЕР_2, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3, аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 серпня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, уродженця міста м. Миколаївка Донецької області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, інші дані суду невідомі, судовий збір (КДД 22030001) у розмірі 551 грн. 20 коп (п'ятсот п'ятдесят одна грн. 20 коп.) до державного бюджету коштів, отримувач коштів Слов'янське УК/Слов'янськ/ 22030001, код ЄДРПОУ 37803368, банк ГУДКСУ у Донецькій області, код банка МФО 834016, рахунок 31210206700075, код класифікації доходів бюджету 22030001.

До суду відповідачем може бути подана заява про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення постановлено і підписано в нарадчій кімнаті в одному екземплярі.

Головуючий:

Суддя Слов'янського міськрайонного суду Т.А.Хаустова.